Два веронці - Шекспір Вільям

Тихо! Відійдімо трохи вбік; ці панове
розходяться.
Протей Синьйоре Туріо, ви не турбуйтесь!
Я хитро так облагоджу це діло,
Що ви здивуєтесь.
Туріо А де ми з вами
Зустрінемося?
Протей Біля джерела
Григорія святого.....
Туріо То бувайте.
Туріо та музиканти виходять.
Вгорі, край свого вікна, з'являється С і л ь в і я.
Протей Вітаю вас, шляхетна синьйорино.
Сільвія Спасибі вам за музику, панове;
А з ким я розмовляю?
Протей 3 тим, синьйоро,
Чий голос вам давно знайомий став би,
Коли б його ви оцінили вірність.
Сільвія Синьйор Протей?
Протей Атож, синьйор Протей
І ваш слуга покірний.
Сільвія То чого ж
Бажаєте, синьйоре?
Протей Вам коритись.
Сільвія Чудово! Тож ловлю на слові вас.
Цю ж мить додому забирайтесь спати!..
О ти, підступний, зраднику лукавий!
Облудний чоловіче! Ти гадаєш,
Така вже я нікчемна й нерозумна,
Що дамся на підмову я негайно,
Поваблюсь на слова твої лестиві,
Що ними ти вже інших одурив?
Вертай, вертай назад,— мерщій покайся
Перед тією, що її кохав ти!
А я клянусь, облеснику лукавий,
Клянусь царицею блідою ночі,
Що я — глуха до всіх твоїх благань.
Твої запобігання зневажаю!
Мені вже й зараз сором криє щоки,
Що я марную час на балачки
З таким, як ти.
Протей Не потаю від вас,
Що я любив колись одну синьйору,
Але вона померла.
Джулія
(вбік)
Я могла б
На чисту воду вивести тебе,
Коли б заговорила: ту синьйору
Ще не покладено у домовину.
Сільвія Нехай і так, але ж твій Валентин,
Твій друг,— живий; а знаєш добре ти,
Що ми заручені,— й тобі не сором
Його чуття так тяжко зневажати?!
Протей Подейкують, що й Валентин помер.
Сільвія Ну, то вважай, що й я також померла,
Бо з ним поховано й моє кохання.
Протей Дозвольте, люба, викопать його!
Сільвія Йди з цим проханням до могили тої,
Котру кохав ще за її життя,
А ні, то поховай із нею разом
Твою любов.
Джулія
(вбік)
Цього не чує він...
Протей О синьйорино, згляньтесь наді мною!
Якщо у вас таке жорстоке серце,
То, може, віддали б ви свій портрет
Мені на згадку — той, що зараз висить
У вас в кімнаті, панно; буду я
З ним розмовлять, зітхати перед ним
І гірко плакати; адже відтоді,
Як іншому себе ви оддали,
Я — тінь лише, не більш, і вашій тіні
Своє кохання вірне присвячу.
Джулія
(вбік)
Щоб дівчина потрапила вам в руки,
її напевне одурили б ви
І в тінь би обернули, як мене.
Сільвія Буть ідолом — то втіха замала,
Та, бачу, встигли ви уже з брехнею
Так зжитися, що молитеся тіні
І любите подобу, отже, я
Дарую вам портрет. Тож завтра вранці
Пришліть когось по нього. На добраніч.
Протей Ніч довга жде мене, як тих нещасних,
Що мають завтра вранці йти на страту.
(Виходить)
Сільвія відходить від вікна.
Джулія Господарю, ходімо й ми?
Господар Отакої! Я таки добренько здрімнув.
Джулія Скажіть мені, де живе синьйор Протей?
Господар А звісно, в моєму заїзді. Гляньте, ніби вже й на
світ благословляється.
Джулія Ще ні; з усіх ночей моїх безсонних
Ця ніч була найдовша і найтяжча.
Виходять.
СЦЕНА З
Там само.
Входить Е г л а м у р.
Егламур Синьйора Сільвія мене просила
О цій порі навідати її;
До мене, мабуть, має пильну справу.
Синьйоро, синьйорино!
Вгорі, у вікні, з'являється Сільвія.
Сільвія Хто так кличе?
Егламур Слуга і друг ваш вірний, що чекає
На ваш наказ.
Сільвія Синьйоре Егламуре, .
Бажаю тисячу вам добрих ранків!
Егламур І вам, шановна панночко, так само!
Ви наказали, і з'явився я
Так рано перед ваші ясні очі,
Щоб запитать, чим можу бути вам
Корисний я.
Сільвія О Егламуре милий,
Ти — справжній лицар гідний (присягаю,
Що я так думаю й кажу це щиро).
Ти мудрий, співчутливий і відважний,
І знаєш ти, що серцем і душею
Кохаю я вигнанця Валентина;
Тобі відомо теж, що батько мій
Віддати вирішив мене за Турйо,
За дурня, осоружного мені.
Ти й сам кохав; я чула, як казав,
Що то було твоє найтяжче горе:
Звабливицю чарівну покохавши,
Навіки поховав свою любов;
Заприсягнувся на її могилі,
Що ти її не зрадиш, навіть мертву.
О Егламуре, вирішила я
До Мантуї тікати звідси нишком,
Туди, де оселивсь мій Валентин;
Та на шляхах, як кажуть, небезпечно,
Тому прошу, щоб ти мене провів:
На честь твою і вірність покладаюсь.
Не говори мені про батьків гнів!
Подумай про мою журбу глибоку,
Журбу жіночу, й сам ти зрозумієш,
Що маю право утекти із дому,
Щоб врятуватись від гидкого шлюбу,
Який і небо, й доля прокляли!
Благаю я тебе всім серцем трудним,
Де сум тяжкий лежить, немов пісок
На дні морському, о, поїдь зі мною,
І будь мені товаришем в дорозі!
Як ні, то обіцяй мовчать про те,
Що я тобі відкрила, і наважусь
У путь далеку вирушить сама.
Егламур Мені болять страждання ваші, панно.
І, знаючи, що породило їх
ІІІляхетне й чесне почуття, я згоден
Із вами подорожувати разом;
Мені дарма, що станеться зі мною,
Аби послало небо щастя вам.
Коли ж збираєтесь в дорогу?
Сільвія Нині.
Лише стемніє.
Егламур Де я вас зустріну?
Сільвія У келії, у Патріка-ченця.
До нього хочу я піти на сповідь.
Егламур Я буду там в призначену годину.
До вечора, шляхетна синьйорино.
Сільвія Бувай, мій добрий Егламуре.
Виходять.
СЦЕНА 4
Там само.
Входить Ланс зі своїм собакою.
Ланс Ох, і тяжко ж господареві на серці, коли той,
хто має бути йому за вірного слугу, поводиться, як невдячний
пес!.. Я виховував його ще з цуценяти; я врятував йому життя,
коли його вкинули в річку разом з трьома, а може, й чотирма слі-
пими братиками та сестричками! Я вишколював його так, як
справжнього собаку. І чим же він мені за те віддячив?! Мій госпо-
дар звелів відвести цього пса до панни Сільвії, мовляв, він його
їй дарує. То й гаразд. Пішли ми. Та не встигли увійти до їдальні,
як цей ледацюга вже підкрався до її тарілки й поцупив каплунячу
ніжку. Гидко дивитись, коли собака не вміє триматися як слід у
порядному товаристві! Слово честі, я хотів би, щоб він показав
себе, так би мовити, освіченим, чемним псом, псом хоч куди! Ех,
та що й казати, коли б я не був розумніший за нього та не взяв би
на себе його гріха, то цього шолудивця неодмінно повісили б;
їй-богу, набрався б він лиха за всі свої штуки!.. Ну поміркуйте
самі: проліз він, бачте, до кімнати, в компанію трьох-чотирьох
знатних собачих синів, та й шасть! — прямісінько під герцогів
стіл, і раптом, раніше ніж можна було встигнути (даруйте на
слові!) помочитися, все шановне товариство вже відчуло носом,
що він тут! "Вигнати собаку!" — кричить один. "Яка паскудна
тварина!" — кричить другий. "Почастуйте його гарапником!" —
кричить третій. "Повісити його!" — кричить герцог. Але я, впізнав-
ши здалеку цей запах, відразу здогадався, що то наштукарив мій
Креб; я — до того парубійка, що батожить у них собак, та й кажу:
"Друже, чи не збираєтесь ви відшмагати цього песика?" — "Неод-
мінно збираюсь",— каже він. "А за що ж? — кажу я.— Ви його
марно кривдите, бо це я наробив у кімнаті". А парубок той, не-
довго думаючи, відчухрав мене та й витурив геть із кімнати.
Дозвольте запитати, чи багато знайдеться хазяїв, які вчинили б
таку ласку своїм слугам? Еге-е, ще й не таке зі мною траплялося!..
А скільки разів, бувало, сидів я в колодках за ті ковбаси, що
він же їх поцупив; коли б не я, то йому неодмінно довелося б гой-
датись на мотузці,— їй-богу! Одного разу випало мені навіть ви-
стояти біля ганебного стовпа за тих гусей, що він їх попридушу-
вав; а то б не минула його лиха година... І ти все це забув... А я
добре пам'ятаю, яку штуку встругнув ти, коли ми виходили від
панни Сільвії! Хіба ж я не загадував тобі не відводити від мене
очей і робити все те, що я робитиму? Чи ти коли бачив, собачий
сину, щоб я раптом підняв ногу й помочився на спідницю шля-
хетної дами? Чи ти коли бачив, щоб я витинав такі неподобні
штуки?!
Входять Протей та Джулія, одягнена хлопцем.
Протей Ти звешся Себастьяном? Ти мені
Сподобався відразу, й хочу я
Тебе про послугу одну просити.
Джулія 3 охотою. Зроблю усе, що зможу.
Протей Я сподіваюсь.
(До Ланса)
Ось де ти, мерзенний!
Скажи, де ти провештався два дні?
Ланс Я, пане, вештався, виконуючи ваші ж доручен-
ня: водив собаку до панни Сільвії, як ви мені загадали.
Протей І що ж вона сказала, побачивши мою маленьку
перлину?
Ланс Та просто сказала, що ваш собака — дворняга і
що собаче гавкання — найкраща подяка за такий розкішний по-
дарунок.
Протей А все ж вона залишила в себе мою собачку?
Ланс І не подумала; ось я привів її назад.
Протей Як? Ти цього собаку хотів їй подарувати від
мене?
Ланс Атож, синьйоре; а оте друге манюсіньке собача,
схоже на вивірку, вкрав у мене на базарі один хлопчисько, катів
помічник; ну, тоді я й запропонував синьйорині Сільвії мого влас-
ного собаку; адже він принаймні в десять разів більший за ваше
цуценятко, виходить, подарунок вартий у десять разів більше.
Протей Геть забирайсь, негіднику! Мерщій!
Знайди мені мою собачку, чуєш?!
А ні, то не з'являйсь мені на очі...
Геть, я кажу! Чого стоїш? Мене
Розлютувати хочеш?! Через тебе
Я мушу червоніти раз у раз.
Ланс виходить.
Беру тебе на службу, Себастьяне.
Мені юнак потрібний, що зуміє
Наказ мій виконать розумно й спритно,
Бо звіритись на бовдура того,-
Адже й сам бачиш,— аж ніяк не можна.
Крім того, маєш ти приємне личко
И манери вишукані. Все це свідчить
(Якщо не помиляюсь), що дістав ти
Чудове виховання. Ось за це
Беру тебе. А зараз — от що, хлопче:
Йди до синьйори Сільвії негайно
І їй віддай від мене цього персня.
Та, що мені його подарувала,
Мене любила.
Джулія Ви ж самі її,
Звичайно, не любили, раз так легко
Ви розлучаєтесь з її дарунком.
Вона, либонь, померла?
Протей Ні, здається,
Іще жива.
Джулія Ой горенько тяжке!..
Протей Що означа твій зойк?
Джулія Не можу я...
Мені так жаль її!..
Протей Чому ж то жаль?
Джулія Бо, мабуть, вас не менш вона любила,
Ніж ви синьйору Сільвію; бо марить
Вона про того, хто її забув;
Ви ж закохались в ту, що вас не любить...
Сумна в кохання доля — чи не так?
Як здумаю, яке воно мінливе,
То й скрикую: "Ой, горенько тяжке!.."
Протей Ну, добре; на, віддай їй персня й разом
Цього листа; ото її кімната.
Перекажи синьйорі, що прийшов ти
По той портрет чудовий, що мені
Його обіцяно. Скінчивши справу,
Вертай скоріш до мене. Я тебе
Чекатиму з нудьгою й горем в серці...
(Виходить)
Джулія Як мало є жінок, які могли б
Вловить таке бажання чоловіка!
Протею мій сердешний! Доручив ти
Лисиці стерегти твоїх ягнят.
Ох і дурепа ж я! І задля чого
Жалію я того, хто зневажає
Мене всім серцем? Він кохає іншу,
І через те він зневажа мене;
Його кохаю я, і через те
Я так його жалію.