Два веронці - Шекспір Вільям

А це що?
"Я Сільвію звільню цієї ночі".
То он в чім річ! Для того і драбина...
А, Фаетоне (Меропсів синок),
Наважився ти правити зухвало
Небесним повозом і, мов шалений,
Спалити всесвіт?! Та невже схотів ти,
Побачивши, що світить і тобі,
Зірвати з неба зірку?! Забирайся!
Низький пролазо! Геть, зухвалий рабе!
Мани усмішкою таких, як сам!..
І знай — якщо ти вийдеш звідси цілий,
За те подякуй добрості моїй,
А не твоїм заслугам. Ця-бо ласка —
Понад усі, що ними так сердечно
Тебе я ущедряв. Але ж, як ти
В моїх лишишся володіннях довше,
Ніж невідкладний вимага від'їзд,
Клянуся небом, гнів мій переважить
Мою любов до тебе й до дочки!
Іди ж! Я слухать виправдань не буду!..
Як любиш ти життя, то забирайся!..
(Виходить)
Валентин О, краще смерть, ніж жити на тортурах!
Смерть — це вигнання від самого себе;
А Сільвія — це я; таж у вигнанні
Від Сільвії моєї — буду я
В вигнанні сам від себе! Горе, горе!..
Смертельне те вигнання!.. Ясне світло->
Не світло вже, як Сільвії не бачу!
І задля мене радість — то не радість,
Як Сільвії нема. Чи ж можу я
Лиш мріями живить моє кохання?
Задовольнятись привидом блаженства?
Як ніч без Сільвії я перебуду,
Мене не тішить солов'їний спів!..
Коли удень я Сільвії не бачу,
Нема для мене сонця в чистім небі...
Без неї я — ніщо!.. Вона одна
Дає мені життєву силу, й гріє,
І бадьорить мене, й пильнує чуйно...
Вигнанням я від смерті не врятуюсь!
Зоставшись тут, від смерті не втечу...
Утікши звідси, сам себе уб'ю я!
Входять Протей та Ланс.
Протей Біжи, хлопче, біжи, біжи і знайди мені його!
Мерщій! Мерщій!
Ланс Тю-гу! Тю-гу!
Протей Що ти бачиш?
Ланс Того, кого ми шукаємо; на його голові немає
жодної волосинки, щоб не була вона Валентиновою.
Протей Що? Валентин?
Валентин Ні.
Протей Хто ж ти? його примара?
Валентин І не примара.
Протей То що ж ти?
Валентин Ніщо.
Ланс А хіба ж ніщо годне розмовляти? Господарю,
можна йому полатати спину?
Протей Кому ти хочеш полатати спину?
Ланс Нічому.
Протей Забирайся, лобуряко!
Ланс А чого ж то, господарю? Адже ж я хочу пола-
тати спину нічому! Ну, зробіть ласку, дозвольте...
Протей Геть! Забирайсь, негіднику, кажу я.
Мій друже, Валентине, слово лиш...
Валентин Я став глухий для добрих слів, мій друже.
Бо повні вуха маю слів лихих...
Протей Тоді свої — в мовчанні поховаю;
Вони жорстокі, злі й немилозвучні.
Валентин Померла Сільвія?!
Протей Ні, Валентине.
Валентин Немає Валентина вже для неї!
То зрадила мене?
Протей Ні, Валентине.
Валентин Відтоді Валентина вже нема,
Як зрадила мене моя кохана!..
Ну, то кажи, як щось казати маєш.
Ланс Синьйоре, є наказ, щоб вас прогнати.
Протей Що стать вигнанцем мусиш ти... Так-так,-
Гіркі новини!.. Маєш ти покинуть
І місто це, і Сільвію, й мене.
Валентин О, я вже ситий горем цим нестерпним!..
Ще трохи, і воно мене задушить...
А Сільвія про те вже знає?
Протей Так,
І присуду жорстокому цьому
(Його-бо не скасовано ще й досі)
Вона пожертвувала море перлів,
Що їх усі сльозами звуть; і, впавши
Своєму батькові до ніг, ридала
й ламала білі рученьки свої,
Які немовби крейдою взялися,
Немов поблідли від тяжкого горя...
Та ні благання, ані зойки тужні,
Ні срібних сліз потоки, ні покірне
Колінкування перед лютим батьком,-
Ніщо йому не зворушило серця!!
Ні, мовив він, як схоплять Валентина,
То муситиме вмерти!..— і дочку,
За те, що так за тебе обставала,
Ту ж мить звелів він кинути в темницю
И погрожував гнівливо залишити
її в отім ув'язненні навік.
Валентин Ні слова більш, якщо останнім словом
Мене убить не хочеш! А коли
Цього ти хочеш, то прошу сердечно:
Шепни його мені на вухо, хай
Кінцевим буде слово те акордом
До неомірної моєї туги...
Протей Ой, не журися тим, чого направить
Не можеш сам. А краще пошукай,
Як лихові зарадити найліпше,-
Всі людські злигодні зціляє час.
Як тут зостанешся, ти не побачиш
Коханої і тільки наразиш
Життя своє на небезпеку, друже.
Підпорою в коханні є надія:
Озбройся нею і скоріш тікай,-
Вона-бо захист від думок тужливих...
Твої листи летітимуть сюди,
Хоча ти сам далеко будеш звідси;
Шли їх мені, щоб я передавав їй,
Щоб раз у раз на сніжно-білих грудях
Могла ховати їх твоя кохана.
Спливає час! Розмови ці даремні!
Хутчій рушаймо! До міської брами
Я проведу тебе; ми поговорим,
Як раду на твою знайти біду.
Якщо ти Сільвію кохаєш справді,
То бережи себе, хоча б для неї.
Обачний будь! Ну, поспішаймо, друже!
Валентин Будь ласка, Лансе, як побачиш Спіда,
Скажи, щоб він поквапивсь коло брами
Північної мене догнати.
Протей Дурню,
Знайди його! Ходімо ж, Валентине.
Валентин О Сільвіє! О Валентин бездольний!
Валентин і Протей виходять.
Ланс Я тільки дурень, бачте; а проте мені вистачило
глузду, щоб збагнути, що господар мій — шахрай; атож, ніхто ін-
ший, як негідник! Ні одна жива істота не знає й не відає, що я за-
коханий; а проте я направду закоханий: цієї таїни не витягнеш
з мене навіть цугом; і того не витягнеш нізащо, в кого я закоха-
ний; а проте це — жінка! Але хто ця жінка, я не скажу й самому
собі; а проте це сільська дівчина, керівниця; одначе вона не зовсім
дівчина, бо в неї були вже хрестини; проте — вона таки дівчина,
бо вона дівчина-служниця в свого господаря і працює у нього за
плату. Вимуштровано її краще, ніж водолазного пса, а то вже
дуже багато для простої християнської душі. Ось реєстр
(добуває папірця)
її чеснот.
(Читає)
"Imprimis *: вона може носити й приносити". Ну, що ж, адже ж
більше зробити не здужає й коняка; ні, коняка приносити не може,
* Перш за все (лат.).
вона може тільки носити; виходить, моя корівниця краща, ніж
будь-яка шкапа. "Item *: вона вміє доїти"; о, бачте, яка чудова
якість у дівчини, якщо в неї чисті руки.
Входить Спід.
Спід Здоровенькі були, синьйоре Лансе! Куди це ви
попливли з вашими думками?
Ланс Поплив не я, а мій господар.
Спід Завжди він усі слова поперекручує. Що новень-
кого вичитав ти з отого папірця?
Ланс Чорні новини,— найчорніші зі всіх, що ти їх
будь-коли чував.
Спід Тобто які чорні, хлопче?
Ланс Еге ж, такі чорні, як чорнило.
Спід А дай-но я почитаю.
Ланс Чи ти ба, чого тобі, лобуряко, закортіло! Та ти й
читати не вмієш.
Спід Брешеш, бо вмію.
Ланс Ну, стривай, ось я перевірю. Кажи: хто тебе
породив?
Спід Ото питання! А звісно хто — син мого дідуня.
Ланс Ах ти ж невігласе, бараняча твоя голова! Син
твого дідуня? Де ж пак!.. Тебе породив син твоєї бабуні! Он що!..
Чув? От і виходить, що ти читати не вмієш.
Спід Давай-но! Покажи, що там написано, в тому
папірці.
Ланс На, дивись. І хай допоможе тобі святий Мико-
лай!
Спід
(читає)
"Imprimis: вона вміє доїти".
Ланс Атож, це вона вміє.
Спід "Item: вона варить добре пиво".
Ланс А звідси, бач, і приказка: благословенні ті, що
варять добре пиво.
* До того ж, або: по-друге (лат.).
Спід "Item: вона вміє шити".
Ланс Виходить, коло неї буде з чого жити.
Спід "Item: вона вміє плести".
Ланс А чого ж іще чоловікові треба, коли він має
жінку, яка постачатиме йому панчохи? То можна й без посагу
обійтися!
Спід "Item: вона вміє прати й качати".
Ланс І це до діла! Аби було що вдягти, а брудна не
ходитиме.
Спід "Item: вона вміє прясти".
Ланс Ловко! То мені не треба буде про неї дбати:
сама прядкою зароблятиме собі на хліб.
Спід "Item: вона має ще багато безіменних чеснот".
Ланс Це, бач, означає, що в неї багато нешлюбних
чеснот, тобто — байстрюків; а ті ж бо не знають своїх батьків,
отож і ймення не мають.
Спід А далі йдуть її вади.
Ланс Так би мовити, на п'яти її чеснотам наступають.
Спід "Item: не слід цілувати її натщесерце, в неї-бо
неприємно тхне з рота".
Ланс Пусте! Цю ваду можна виправити сніданком;
читай далі.
Спід "Item: вона любить солодко попоїсти".
Ланс То й краще: що більше вона їстиме, то легше
виправить свій дух.
Спід "Item: вона балакає уві сні".
Ланс То не біда,— аби вона не спала, балакаючи.
Спід "Item: вона не балакуча".
Ланс Ну й бевзь же! Записати таке до її вад! Таж
небалакучість — то найвища чеснота в жінці. Прошу тебе, ви-
кресли це звідси й постав першою з найголовніших чеснот.
Спід "Item: вона норовлива".
Ланс І це викресли: всі Євині дочки заражені цією
вадою. Відібрати в жінок таку спадщину просто неможливо.
Спід "Item: вона не має зубів".
Ланс Ще й краще для мене, бо я дуже люблю шко-
ринки.
Спід "Item: вона сварлива".
Ланс Дарма! Таж зубів вона не має,— виходить, куса-
тися не зможе.
Спід "Item: вона любить заглядати в чарку".
Ланс То вже таке діло: якщо трунок добрий, то нехай
частується; як вона не схоче, то й я не від того, щоб чарчину
вихилити. Добрі речі треба шанувати.
Спід "Item: вона надто щедра".
Ланс На слова? Та де там! Адже тут сказано, що
вона небалакуча; а на гроші не розщедриться, бо гаманець зав-
жди буде при мені; ну, а на інше що — нехай собі! Нічого не
вдієш. Гаразд, поїхали далі.
Спід "Item: вона має більше волосся, ніж розуму, і
більше вад, ніж волосся, і більше грошей, ніж вад".
Ланс Годі, годі,— я її беру, хоч у цьому місці я двічі,
а може, й тричі вагався: брати чи не брати... А прочитай-но ще
разочок це саме місце.
Спід "Item: вона має більше волосся, ніж розуму..."
Ланс Більше волосся, ніж розуму... дуже можливо, і я
це доведу. Покришка на солянці накриває сіль, виходить, її біль-
ше, ніж солі; волосся покриває голову з розумом, виходить, його
більше, ніж розуму в голові: адже більше завжди покриває мен-
ше. Що далі?
Спід "І більше вад, ніж волосся..."
Ланс Це жахливо... О, коли б цього пункту не було!
Спід "І більше грошей, ніж вад".
Ланс Ах, просто розкіш!.. Це слово скрашає всі її
вади. Гаразд, я її беру. А якщо буде весілля,— адже ж на світі
немає нічого неможливого...
Спід Що тоді?
Ланс Тоді я скажу тобі, що твій господар чекає на
тебе коло Північної брами.
Спід На мене?
Ланс На тебе. А ти ж хто такий? Йому траплялося
чекати й не таких, як ти.
Спід То я мушу йти до нього?
Ланс Ти мусиш летіти до нього! Ти тут так довго бай-
дикував, що, мабуть, і бігцем не поспієш.
Спід То чом же ти, бовдуре, не сказав мені цього ра-
ніше? А бодай тебе з корінням вигладило разом з твоїми любов-
ними цидулками!
(Виходить)
Ланс Ех, та й нагорить же йому за те, що він читав
мого листа! Так йому й треба! Бовдур неотесаний! Пхає свого
носа до чужих таємниць!.. Піду і я за ним, помилуюся, як йому
прочухана даватимуть.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Покій у герцоговім палаці.
Входять герцог і Турі о.
Герцог Синьйоре Туріо, ви не турбуйтесь,
Тепер вона полюбить вас напевне;
Таж Валентина вигнано звідсіль,
його вже не побачить.
Туріо Ох, відтоді,
Як вигнано його, мене ще більш
Ненавидить вона та, як і завжди,
Глузує з мене так, що на взаємність
Я втратив будь-яку надію.
Герцог Ат!
Кохання те її колишнє схоже
На крижану фігурку — ту, яка
Відразу тане, лиш теплом війнуло,
І губить форму.