Два веронці - Шекспір Вільям

Так, зламать дві клятви —
То гріх подвійний; а великий гріх —
Зламати і одну!.. Ти зрадив друга!..
Протей Хто ж для кохання не зламає дружби?
Сільвія Всі, тільки не Протей.
Протей Ну, то гаразд!
Якщо я навіть ніжним красномовством
Не можу привернути вас до себе,
То я доб'юся силою свого!
Брутально, як солдат, я вас примушу
Любить мене, хоч проти волі!
Сільвія Небо!
Протей Я гвалтома візьму тебе!
Валентин
(виходить наперед)
Стривай!..
Негіднику, не смій її торкатись!
О підлий друг!.. Геть руки!
Протей Валентине!
Валентин О ти, фальшивий друже, що згубив
І вірність, і любов! Оце-то дружба!..
Ти ошукав мої надії!.. Зрадив!..
В твій підступ я ніколи б не повірив,
Коли б його тут не побачив сам!
Тепер я не наважуюсь сказати,
Що друга мав. На кого ж здатись можу,
Коли правиця власна може так
Облудно зрадить серце? О Протею,
Тепер мені чужий став цілий світ!
Незрима рана — то найглибша рана...,
О ниций вік! Зітерто віру в порох:
Найближчий друг — мій найлютіший ворог!
Протей Мене вбивають сором мій і злочин!..
О Валентин!.. Пробач мені!.. Якщо
Душевної гризоти буде досить,
Щоб гріх перед тобою мій покрити,
Прийми її!.. Моє страждання більше
За гріх, що я ганебно учинив.
Валентин Хай буде так! Цього для мене досить.
Я вірю знов, що чесний ти, мій друже.
Той з нас, кого не може зворушити
Покута щира, гине сам; його
І небо відцурається, й земля,
Що всі гріхи дарують! Каяття
Зміняє гнів створителя на ласку.
Щоб вірив ти, що я тобі прощаю.
Коханням Сільвії тобі я поступаюсь.
Джулія О горе мені, горе!
(Непритомніє)
Протей Гляньте, що з ним?
Валентин Ей, хлопчику! Дитино! В чому річ?
Отямся-бо! Скажи хоч слово!
Джулія Ах,
Синьйоре дорогий, мені звеліли
Синьйорі Сільвії віддати персня,
А я забув.
Протей А де ж той перстень, хлопче?
Джулія Будь ласка,— ось він.
(Дає йому персня)
Протей Дай-но подивитись.
Та це ж той самий перстень, що його
Я Джулії віддав.
Джулія Даруйте, пане!
Я просто помилився; ось той перстень,
Що Сільвії звеліли ви оддати.
(Показує іншого персня)
Протей А як у тебе опинивсь цей перстень?
Його я Джулії подарував,
Як від'їздив.
Джулія А Джулія, його
Сюди принісши, віддала мені.
Протей Як!.. Джулія?
Джулія
(до Протея)
Поглянь на ту, яка була метою
Твоїх присяг... І в серці берегла їх.
Зрадливий і лукавий! О Протею,
Соромся, червоній. Це ж через тебе
Я одягла це непристойне вбрання!
А втім, як запевня доброзвичайність,
Мінять своє убрання на хлопчаче
Для дівчини — то сором невеликий,
Чуття ж мінять — ганьба для чоловіка!
Протей Міняти почуття!.. То правда!.. Боже!
Якби зміг бути сталим чоловік,
Він досконалості б досяг; мінливість —
його найголовніша вада! Так,
Вона — причина вчинків всіх лихих,
І тяжко нам бува позбутись їх!..
Чи тих приваб, що в Сільвії немало,
Для Джулії моєї бракувало?
Валентин От і гаразд! Давайте ж ваші руки,
Я вас з'єднаю. Доля зле б вчинила,
Якби цих друзів двох не помирила.
Протей Ти — свідком, небо, що мої бажання
Здійснилися цілком!
Джулія Мої також.
Входять розбійники, ведучи герцога й Тур і о.
Розбійники О, здобич, здобич!
Валентин Назад!.. Не руште їх, кажу вам! Це —
Володар мій, сам герцог. Ваша світлість,
Вітає вас вигнанець Валентин.
Герцог Як? Валентин!..
Туріо І Сільвія також тут!
А Сільвія — моя.
Валентин Геть, нерозумний!
Ти чуєш? Одійди, бо гнів мій кине
Тебе в обійми смерті! Не підходь!..
Не говори, що Сільвія твоя,
А то Мілана більше не побачиш!..
Не смій її торкнутись навіть пальцем,
Не оскверняй її своїм диханням!
Туріо Синьйоре Валентине, заспокойтесь!
Вона мене нітрохи не цікавить...
Таж тільки йолоп буде наражати
Себе на небезпеку за дівчисько,
Яке його не любить! А тому
Беріть її, як маєте бажання!
Герцог Який нікчемний ти! Який огидний!
Хотів за всяку ціну покорити
Цю дівчину — і віддаєш її,
Злякавшися нікчемної погрози!..
А щодо тебе, Валентине мій,-
Клянуся честю предків! — гідний ти
Кохання королеви!.. Я забув,
Відважний лицарю, колишній гнів мій,
Запрошую тебе до нас! Чого б
Ти в мене не просив, на все я згоден.
Синьйоре Валентине, ти шляхетний
І роду доброго,— бери ж її,
Ти Сільвію по правді заслужив.
Валентин Спасибі вам, володарю! Цей дар
Мене сповняє щастям... Та прошу вас.
Заради вашої дочки, вволіть
Одне моє прохання.
Герцог Ради тебе
Я не відмовлю, що б ти не просив.
Валентин Ось перед вами, герцогу, вигнанці.
Я з ними жив і знаю, що вони
Усі — прекрасні і достойні люди.
Даруйте їм минуле і дозвольте
З вигнання повернутися. Вони
Збулися вад, увічливі та добрі,
І можуть прислужитись вам, мій пане.
Герцог Ти переміг. Тобі і їм прощаю!
Ти знаєш їх, тож ними порядкуй,
Як визнаєш за краще. Ми ж ходім.
Забудьмо злигодні усі в бенкетах,
В веселощах та в учтах урочистих!
Валентин А я дорогою насмілюсь вас
Розважити, мій герцогу ласкавий.
Чи до вподоби вам цей юний паж?
Герцог Атож, він дуже милий... ба який!
Він червоніє...
Валентин Можу вас запевнить,
Миліший він за хлопця, ваша милість.
Герцог Як маю вас я розуміть, синьйоре?
Валентин Якщо дозволите, я по дорозі
Вам розповім, як все предивно склалось.
Ходім, Протею, ти на кару мусиш
Послухати історію любовних
Твоїх пригод. Тоді в той самий день
Ми відгуляєм наші два весілля:
Один бенкет бучний, одна господа
Й одне взаємне і безжурне щастя!
Виходять.

Примітки

На думку більшості дослідників, комедія "Два веронці" належить до перших чотирьох п'єс Шекспіра й написана між 1591-м і 1595 роками. Френсіс Мерес в огляді англійської літератури 1598 року згадує "Двох веронців" — серед уже поставлених Шекспірових п'єс. Опублікована вперше в посмертному Folio 1623 p.

Головним джерелом твору були сучасні Шекспіру пасторалі— особливо історія Фелікса та Фелісмени з роману іспанського автора Хорхе Монтемайора "Діана" (1542). Цей роман міг бути відомий Шекспірові не тільки в англійському перекладі, але й у сценічній обробці його сюжету під назвою "Фелікс і Філомена", яку 1595 року показувала при дворі трупа королеви. На задум "Двох веронців" уплинули певною мірою також окремі сцени з "Аркадії" Філіпа Сідні (1554— 1586) та композиція п'єс Джона Лілі (1553-1606).

Центральна проблема комедії — конфлікт дружби й кохання — типова для жанрового канону пасторалі. Доктрина романтичного кохання випробовується як зовнішніми обставинами (розлукою Протея та Джулії, вигнанням Валентина), так і внутрішніми якостями героїв (наївністю Валентина, віроломством Протея). Шекспір вдається до пасторальних сюжетних ходів: переодягання героїні, пригоди, втечі, зустрічі з розбійниками,— він наділяє Валентина "романтичним" монологом про переваги життя на лоні природи (V, 4) і часто використовує пейзажні образи для розкриття внутрішнього світу героїв.

А втім, традиційні мотиви Шекспір переосмислює з молодим запалом і неабиякою для початківця глибиною. В центральному конфлікті він не моралізує, але за всіма принципами ренесансної філософії доводить, що суперечності почуттів і вчинків — це об'єктивний зміст прекрасної своєю складністю людської натури: суперечності змінюються разом з особистістю, а ця остання залежить від зміни умов, у яких перебуває. Драматичне боріння пристрастей героя глибоко розкриває багатий психологічними відтінками монолог-самоаналіз Протея (II, 6). Діалектику зіткнення добра і зла в людській душі відтінюють, як це типово для раннього Шекспіра, образи цілісні, безкомпромісні в служінні гуманістичному ідеалові. Саме такою постає в "Двох веронцях" Джулія — перша в ланці жіночих образів Шекспіра, що втілюють, як Розалінда, Віола, Порція та ін., дух нової ренесансної моралі. В іронічних порадах Протея Туріо, в сцені серенади вперше у Шекспіра з'являється думка про могутній вплив музики на людські почуття — мотив, якому судилося зайняти важливе місце в усій стильовій системі шекспірівської поезії. Несподівані в "італійському" контексті, але вкрай необхідні сучасникам були алюзії з фольклорних легенд про Робін Гуда, які надали історичної гостроти сценам з пасторальними розбійниками.

Головною ознакою оригінальності Шекспірового твору було майстерне поєднання пасторальної лінії з комічним бурлеском. Перебивання дії буфонадою слуг Ланса та Спіда зв'язує традицію книжної пасторалі з практикою народного театру. Комічний сюжет створює характерний контраст земного й високого, а часом надає й іншого, глибшого звучання аспектам основного конфлікту. Так, коли в бурлескному діалозі слуг з III дії звучить думка про те, що багатство здатне перекрити всі фізичні й моральні вади особи, це створює водночас сатиричну аналогію до поведінки герцога Міланського, який нав'язує дочці багатого, але осоружного їй жениха.

Комічні ситуації сміхового, карнавального плану комедії складають побутове тло, яке своєю матеріальністю та життєлюбством урівноважує деяку ідилічність пасторального конфлікту. Меткий Спід, а особливо меланхолійний Ланс із своїм собакою Кребом викликали високу оцінку Ф. Енгельса, на думку якого образ Ланса "більше важить, ніж усі німецькі комедії разом узяті". (Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 33, с. 84).

Серед формальних вад цього раннього твору називають насамперед фантастичні координати італійської географії Шекспіра. Спід, зустрівши Ланса в Мілані, чомусь вітає його з прибуттям до Падуї. Важко допустити, щоб вигнанець Валентин не уявляв реальної відстані між Міланом і Мантуєю, куди він збирається дістатися пішки, і вже зовсім неясно, як Валентин, а згодом і Протей могли плисти з Верони до Мілана морем, оскільки це практично неможливо. Кораблі, човни, вітрила, припливи та відпливи й інші морські реалії комедії мають англійське, "острівне" походження. Ці неточності в Шекспіра не конче є свідченням необізнаності автора. Завдяки цим географічним неточностям умовна Італія "Двох веронців" та інших ранніх комедій ставала ближчою англійським глядачам.

Серйознішими видаються претензії критиків до недосконалої психологічної мотивації розв'язки. Готовність Валентина зректися свого кохання до Сільвії і, врятувавши її з рук Протея, віддати кохану колишньому другові-зраднику ("Візьми усе, що в Сільвії я маю...",— V, 5) здається надуманим поворотом дії. Проте слід зазначити, що в час написання твору такий сюжетний хід сприймався більш органічно — як логічне вирішення конфлікту між коханням і дружбою на користь цього останнього почуття.