1984 - Орвелл Джордж

З правого боку від мовоноту – маленька пневматична труба для письмових повідомлень, зліва – велика для газет; і на бічній стіні, на відстані простягнутої руки від Вінстона, – велика видовжена щілина захищена дротовою колосниковою решіткою. Ця остання призначалася для винищення вже непотрібних паперів. Такі самі щілини було розкидано у тисячах, десятках тисяч місць по всій будівлі, не тільки у кожній кімнаті, а ще з невеликими проміжками у кожному коридорі. З якоїсь причини вони отримали прізвисько душники спогадів. Коли хтось знав, що будь-який документ готовий до знищення або навіть коли хтось бачив купу решток непотрібних паперів, що лежали поруч, то автоматично підіймав заслінку найближчого душника спогадів та викидав їх туди, внаслідок чого їх могло бути доправлено, кружляючи на струмені теплого повітря, до величезного горну який був прихований десь глибоко у нутрощах будівлі.

Вінстон ретельно перевірив чотири довгі смужки паперу які він щойно розгорнув. У кожному було повідомлення не більше ніж на один або два рядки, що були написані абревіатурним жаргоном – не зовсім на Новосуржі, але містили багато слів з Новосуржу – що використовувався Міністерством лише для внутрішніх комунікаційних потреб. Там йшлося :

часопис 17.3.84 сб промова малзвіт африка виправити

часопис 19.12.83 прогноз 3 рп 4тий квартал 83 помилки погодити з поточним виданням

часопис 14.2.84 мінідостаток малпризначення шоколаду виправити

часопис 3.12.83 репортаж сб деньнагорода подвійноплюснедобре відг неособи переписати повпог вищзам післязапов

Зі млосним відчуттям задоволення Вінстон відклав убік четверте повідомлення. Це була дуже заплутана, складна та відповідальна робота і йому краще узятися за неї останньою. Інші три це звичайні рутинні справи, одначе друге можливо могло означати деяке нудне та стомливе борсання у нескінченому переліку цифр.

Вінстон зателефонував за "чорним номерами" на телезахисті та зробив запит на відповідні випуски "Часопису" , які висковзнули з пневматичної труби опісля декількох хвилин очікування. Ці повідомлення, які він отримав, мали посилання на статті або невеликі повідомлення які з тієї або іншої причини потрібно було переробити, або, як казали у офіційному звороті, виправити. Наприклад, це було опубліковано у "Часописі" від сімнадцятого березня коли Старший Брат, у своїй промові попереднього дня, передрікав що на Південному Індійському фронті буде зберігатись затишшя , але Євразійський агресивний наступ невдовзі буде здійснено у Північній Африці. А сталося насправді те, що Євразійське Вище Керівництво розпочало свій наступ у Південній Індії, а Північну Африку залишило осторонь. Тому було необхідно переписати параграф з промови Старшого Брата таким чином , щоб зробити його передрікання відповідними до реального стану подій. Або знову ж таки, у "Часописі" від дев'ятнадцятого грудня було опубліковано офіційний прогноз щодо виробництва різного роду товарів споживчого призначення у четвертому кварталі 1983-го року, який також був шостим кварталом Дев'ятого Трирічного Плану. Сьогоденний випуск містив офіційні відомості про реальне виробництво, з якого випливало що всі ці прогнози надзвичайно грубо помилялися. Робота Вінстона полягала у тому, щоб виправити оригінальні цифри для того аби узгодити їх з останніми. Щодо третього повідомлення, воно посилалося на дуже просту помилку, яку можна було виправити лише за пару хвилин. Не давніше ніж у лютому, Міністерство Достатку оприлюднило обіцянку ("рішуча обітниця" – такий був офіційний вислів), що не буде жодного зменшення шоколадного раціону впродовж 1984-го року. Насправді ж, як Вінстон добре знав, шоколадний раціон буде зменшено з тридцяти до двадцяти грамів до кінця цього тижня. Все що було потрібно зробити так це замінити оригінальну обіцянку на попередження про те, що ймовірно можливо буде потрібно зменшити раціон десь у квітні.

Як тільки Вінстон закінчив з кожним з цих повідомлень, він прикріпив свої мовописні виправлення до відповідних копій "Часопису" та протиснув їх у пневматичну трубу. Потім, рухом який був дуже близький до підсвідомого, він зім'яв оригінальні повідомлення та усі нотатки які він робив для себе, та викинув їх до душника спогадів, щоб вони були знищені полум'ям.

Що ж траплялося у невидимому лабіринті до якого вела пневматична труба – подробиць цього він не знав, але йому було відомо у загальних рисах. Як тільки усі виправлення які потрібно було зробити у будь-якому конкретному номері "Часопису" були детально звірені та змонтовані, тоді номер повинні були передрукувати, оригінальний примірник знищити, а замість нього до архівної підшивки покласти виправлений примірник. Цей процес безперервної зміни застосовувався не тільки до газет, але й до книжок, періодичних видань, памфлетів, плакатів, листівок, фільмів, звукових доріжок, мультфільмів, фотографій – до будь-якого виду літератури або документації яка містила в собі будь-який політичний або ідеологічний зміст. День у день та майже хвилина в хвилину минуле підлаштовували до сучасного. У такий спосіб будь-яке передрікання зроблене Партією можна було підтвердити документальними доказами які були добряче відредаговані, жодного повідомлення у офіційних новинах, жодного висловлювання власної думки, щоб суперечили сучасним потребам, ніколи не дозволялося лишати у записах. Уся історія являла собою палімпсест , зішкрябаний начисто та переписуваний так часто як цього вимагала потреба. Та ні за яких обставин неможливо було, що зроблене те зроблене, довести що хоч яка-небудь найдрібніша підробка мала місце. Найбільший підрозділ Відділу Записів, значно набагато більший ніж той у якому працював Вінстон, складався виключно з тих осіб чиїм обов'язком було відстежувати та збирати усі примірники книжок, газет, та інших документів які слід було замінити та приготувати для знищення. Випуск "Часопису" який міг, через зміну політичних союзів, або помилкових пророцтв проголошених Старшим Братом, переписуватися безліч разів все ще знаходився у архівній підшивці зберігаючи свою оригінальну дату, і не було жодної іншого примірника щоб спростувати це. Книжки,також, відзивалися та переписувалися знову і знову, та постійно перевидавалися без будь-якого визнання , що будь-яка заміна мала місце. Навіть письмові інструкції які отримував Вінстон, і яких він повинен був позбуватися так швидко як тільки він закінчував справи з ними, ніколи офіційно не визнавали і навіть не натякали на те, що акт підробки було скоєно : у повідомленнях завжди йшлося про те, що промахи при гранці, похибки, друкарські помилки, неправильне цитування, які треба було виправити виключно лише у інтересах точності.

Але насправді ж, думав він доки переробляв цифри Міністерства Достатку, це була навіть не підробка. Це була лише заміна одного шматка маячні на інший. Більшість матеріалу з яким він мав справу не мала ані найменшого зв'язку з будь-чим у справжньому світі, навіть натяку на такий зв'язок не мала – це була відверта брехня. Статистика була не більше ніж хворою вигадкою однаково як в оригінальній версії так і в виправленій версії. Переважно більшу частину часу тобі доводилося просто вигадувати їх у своїй голові. Наприклад, прогноз Міністерства Достатку оцінював квартальне виробництво чобіт у 145 мільйонів пар. Реальне виробництво складало лише шістдесят два мільйони. Вінстон, хай там як, у переписаному прогнозі, знизив показники прогнозу до п'ятдесяти семи мільйонів, щоб зробити можливим, як це зазвичай вимагалося, перевиконання цієї норми. У будь-якому випадку, шістдесят два мільйони були анітрохи не ближчі до правди ніж п'ятдесят сім, або ті ж 145 мільйонів. Дуже ймовірно, що чоботи не вироблялися взагалі. Ймовірніше за все, ніхто достеменно і не знав як багато чого виробляється, більш того усім було байдуже. Усе що він знав це те, що кожного кварталу астрономічна кількість чобіт виробляється на папері, у той час коли можливо половина населення Океанії ходить босоніж. І це відбувалося з будь-яким різновидом задокументованих фактів, великих чи малих. Усе поступово зникало у примарному світі у якому, зрештою, навіть дата поточного року стала непевною.

Вінстон зиркнув крізь залу. На іншому боці у кубікулі для листування маленький, педантичного вигляду, темнобородий чоловік на ім'я Тіллотсон працював з чеканною непохитністю, зі складеною на його колінах газетою та дуже близько присунувшись ротом до рупору мовоноту. Він мав вигляд людини, що намагається за будь-що зберегти у таємниці – між собою і телезахистом – усе що він скаже. Він підвів голову та подивився, і його окуляри стрільнули ворожим спалахом убік Вінстона.

Вінстон заледве знав Тіллотсона і не мав жодного уявлення над чим саме він працює. Люди з Відділу Записів неохоче розмовляли про свою роботу. У довгій, без вікон залі, з подвійними рядами кубікул та безперервним шурхотом паперу і нескінченним бубонячим дзижчанням голосів до мовоноту, там була велика кількість людей яких Вінстон навіть за ім'ям не знав, одначе він щоденно бачив їх сновигаючих туди сюди по коридорах або жестикулюючих під час Двох Хвилин Ненависті. Він знав, що у кубікулі поруч із ним маленька жіночка з рудуватим волоссям важко працює день у день , просто відстежуючи та видаляючи з Преси імена людей яких було випаровано та відповідно ніколи не існувало. Вона мала до цього неабиякий хист, з того часу як її власного чоловіка було випаровано на двійко років раніше. Та за декілька кубікул звідси м'яку, слабку та мрійливу істоту на ім'я Амплефорт, з дуже волохатими вухами та несподіваним талантом до спритикування римами та віршованими метрами, було залучено до виробництва версій-покручів – остаточні тексти, так це звалося – поем які стали ідеологічно образливими та невідповідними, але з тих або інших причин зберігалися у антологіях. І ця зала, з п'ятдесятьма працівниками або близько того, була лише підвідділком одного відділу, який містився у величезному та складному комплексі Відділу Записів. Поза, над, під, усюди роїлися працівники залучені до безлічі неймовірних робіт. Там були величезні друкарні з їх редакторами, друкарськими експертами, та з їх детально розробленими та складно оснащеними студіями по підробці фотографій.