Маятник Фуко - Еко Умберто
Він просторий, але я знаю, що в ньому є ще одне крило, і мені невідомо, як туди потрапити: враження таке, наче хтось замурував усі проходи. У тому крилі є безліч кімнат, одного разу я добре їх роздивився, не може бути, щоб вони мені наснилися в якомусь іншому сні, там були старі меблі та збляклі гравюри, консолі з іграшковими картонними театриками з минулого століття, канапи з великими гаптованими покривалами, шафи, набиті книгами, всі річники "Ілюстрованого часопису подорожей" та "Пригод на суходолі та морі", це неправда, що їх зачитали до дірок і мама віддала їх ганчірникові. Я запитую себе, хто ж перемішав коридори та сходи, адже саме тут, посеред запаху цього безцінного мотлоху, мені б хотілося збудувати свою buen retio .
Чому мені не сниться іспит на атестат зрілості, як це сниться всім?
65
Верстат цей мав двадцять квадратних футів і стояв посеред кімнати. Рама його складалася з невеличких дерев'яних табличок, завбільшки з гральні кості, зв'язаних тонким дротом. На табличках були наліплені клапті паперу, на яких були записані всі слова їхньої мови, в усіх відмінках, часах та способах. Але без усякого ладу... З наказу професора учні взялися за залізні ручки, що їх було сорок на всій рамі верстата, і враз крутнули їх, змінивши весь порядок слів. Тоді він звелів тридцяти шістьом учням повільно читати рядки на верстаті, і ті, коли натрапляли на три-чотири слова, що разом давали якийсь натяк на речення, диктували його іншим чотирьом хлопцям...
Дж. Свіфт. Подорожі Гумівера, III, 5
Гадаю, у своїх варіаціях на тему сновидінь Бельбо знову повернувся до думки про втрачену нагоду і до своєї обітниці відмовитися від творчості, складеної через його невміння спіймати — якщо вона взагалі була — свою Мить. План виник тому, що він знайшов розраду в створенні фіктивних митей.
Я попросив у нього не пам'ятаю вже який текст, і він почав нишпорити по столі в купі рукописів, вельми ризиковано звалених один на одного без жодного огляду на розмір. Знайшовши потрібний текст і намагаючись вийняти його, Бельбо перекинув стос на долівку. Течки розкрилися, й аркуші вислизнули з-під слабких пружин.
— Ви не могли цього зробити, знявши верхню половину? — запитав я. Марна річ — він завжди так робив.
— їх позбирає Ґудрун сьогодні увечері. Вона повинна мати якусь мету —в житті, інакше втратить свою тотожність, — звично відповів Бельбо.
Але того разу я був особисто зацікавлений у цілості рукописів, бо вже належав до штату видавництва:
— Але ж Ґудрун нездатна скласти їх як належить, вона покладе аркуші не в ті теки, що треба.
— Якби вас почув Діоталлеві, він був би на сьомому небі від щастя. З усього цього вийшли б різні книги, еклектичні, випадкові. У цілковитій відповідності з логікою дияволістів.
— Але тоді ми опинимося у становищі кабалістів, які витрачають тисячоліття, щоб знайти належну комбінацію. Ви просто ставите Ґудрун на місце мавпи, яка цілу вічність гамселить по клавішах друкарської машинки. Різниця лише у тривалості. З погляду еволюції ми б нічого не виграли. Чи нема програми, що дозволила б Абулафії виконати цю роботу?
Тим часом зайшов Діоталлеві.
— Певно, що є, — відказав Бельбо, — і теоретично вона дозволяє ввести до двох тисяч даних. Аби бажання було. Припустімо, це рядки можливих віршів. Програма питає вас, скільки рядків повинен мати вірш, і ви вирішуєте: десять, двадцять, сто. Відтак програма бере з пам'яті комп'ютера будь-які випадкові слова і рендомізує їх, тобто утворює з них щоразу нову комбінацію. З десятка рядків можна отримати тисячі й тисячі різних віршів. Вчора я ввів до комп'ютера рядки типу "тремтять молодії липи", "мої повіки обважніли", "якби азалії хотіли", "життя своє тобі дарую" і тому подібне. Ось деякі результати:
Лічу я ночі, дзвенить систра...
Смерте, твоя перемога...
Смерте, твоя перемога...
Якби азалії хотіли...
В серці світанку (ох, у серці)
ти, альбатросе зловісний
(якби азалії хотіли...).
Смерте, твоя перемога.
Тремтять молодії липи,
лічу я ночі, дзвенить систра,
одуд уже чигає на мене.
Тремтять молодії липи.
— Тут є повторення, я не зміг їх уникнути, бо тоді програма надто б ускладнилася. Але повторення теж мають певне поетичне значення.
— Цікаво, — сказав Діоталлеві. — Це змушує мене примиритися з твоєю машиною. Отже, якби я ввів до неї цілу Тору, а потім звелів — як воно там? — рендомізувати її, вона б здійснила найсправжнісіньку темуру і переставила б рядки Книги?
— Звичайно, це питання часу. За століття-друге ти б упорався.
Я сказав:
— Але якщо натомість увести туди кілька десятків фраз, взятих із творів дияволістів, приміром, що тамплієри втекли до Шотландії або що Corpus Hermeticum з'явився у Флоренції 1460 року, а до того додати кілька сполучних виразів, таких, приміром, як "очевидно, що" або "це доводить, що", ми змогли б отримати сенсаційні відкриття. Відтак досить заповнити прогалини, враховуючи повторення як пророцтва, натяки та перестороги. У гіршому разі ми вигадаємо нікому не відомий розділ з історії магії.
— Геніально, — сказав Бельбо, — почнімо відразу ж.
— Ні, вже сьома. Завтра.
— Я це зроблю сьогодні ж увечері. Тільки допоможіть мені трохи: зберіть навмання з підлоги зо два десятки аркушів, киньте оком на перше речення, яке вам трапиться, і ми його включимо до наших вихідних даних.
Я нахилився і підібрав кілька сторінок:
— Йосиф Ариматейський привозить Ґрааль до Франції.
— Чудово, записав. Давайте далі.
— За тамплієрською традицією, Годфред Булонський закладає в Єрусалимі Великий Пріорат Сіону. Дебюссі був розенкройцером.
— Даруйте, — мовив Діоталлеві, — але треба ввести і якісь нейтральні дані, приміром, що коала живе в Австралії або що Папен винайшов скороварку.
— Мінні — наречена Мікі-Мауса, — запропонував я.
— Ну, це вже занадто.
— І треба, щоб було занадто. Якщо ми допустимо можливість того, що у цілому Всесвіті є бодай один факт, який не є одкровенням чогось іншого, ми втратимо дух герметичної думки.
— Слушно. Нехай буде Мінні. І якщо ви дозволите, я б додав ще один фундаментальний факт: тамплієри причетні до всього.
— Це само собою зрозуміло, — підтвердив Діоталлеві.
* * *
Ми займалися цим ще якийсь час. Відтак побачили, що година вже пізня. Але Бельбо сказав, щоб ми не турбувалися. Він доводитиме діло до кінця сам. Ґудрун прийшла сказати, що зачиняє офіс, Бельбо ж заявив, що залишається працювати і попросив зібрати з підлоги аркуші. Ґудрун видобула з себе кілька звуків, які могли належати як латині sine flexione , так і черемиській мові, але в обох цих мовах вони виражали обурення та прикрий подив, що свідчило про загальну спорідненість між усіма мовами, які походять від єдиного Адамового кореня. Прохання вона виконала, рендомізуючи краще за комп'ютер.
* * *
Наступного ранку Бельбо сяяв.
— Спрацювало, — сказав він. — Спрацювало і дало наслідки, на які я й не сподівався. — Він простяг нам роздруківку.
Тамплієри причетні до всього
Наступне неправда
Ісус був розіп'ятий при Понтії Пилаті
Мудрець Ормуз заснував в Єгипті Розу і Хрест
У Провансі є кабалісти
Чиє весілля відбувалося в Кані?
Мінні — наречена Мікі-Мауса
З цього випливає
Якщо
Друїди поклонялися чорним дівам
Виходить
Симон Маг упізнає Софію у тирській повії
Чиє весілля відбувалося в Кані?
Меровінги вважають себе королями за Божим правом
Тамплієри причетні до всього
— Трохи неясно, — сказав Діоталлеві.
— Ти не вмієш знайти сув'язі. І не надаєш належного значення запитанню, же повторюється двічі: чиє весілля відбувалося в Кані? Повторення — це чарівні ключі. Звичайно, я інтерпретую, але інтерпретувати істину — право втаємниченого. Ось моя версія: Ісус не був розіп'ятий, і саме тому тамплієри не визнавали хреста. Легенда про Йосифа Ариматейського криє в собі глибшу правду: до Франції, до кабалістів Провансу прибуває Ісус, а не Ґрааль. Ісус — це метафора Царя Світу, справжнього засновника Рози і Хреста. А з ким прибуває Ісус? Зі своєю жоною. Чому в Євангеліях не сказано, хто одружувався в Кані? Та тому, що то було весілля Ісуса, весілля, про яке не годилося говорити, бо він одружувався з публічною грішницею Марією Магдалиною. Ось чому відтоді всі просвітлені, від Симона Мага до Постеля, кидаються шукати вічної жіночої основи в борделі. А крім того, Ісус є засновником королівського роду Франції.
66
Якщо наша гіпотеза слушна, то Святий Ґрааль... це рід і нащадки Ісуса, "Sang real", тобто царська кров, охоронцями якої були тамплієри... Водночас Святий Ґрааль у буквальному розумінні був посудиною, яка прийняла і зберігала кров Ісуса. Іншими словами, це була утроба Магдалини.
М. Baignent, R. Leigh, H. Lincoln. The Holy Blood
and the Holy Graal, 1982, London, Cape, XIV
— Хм, — сказав Діоталлеві, — ніхто не сприйме тебе серйозно.
— Навпаки, ви б продали кілька сотень тисяч примірників, — мовив я похмуро. — Така історія, з незначними відмінностями, вже була написана. Це книга про таємницю Ґрааля та секрети Рен-ле-Шато. Замість читати лише рукописи, вам належало б читати й те, що виходить у інших видавництвах.
— Святі серафими, — сказав Діоталлеві. — Я так і знав. Ця машина говорить лише те, що вже всім відомо. — І, засмучений, вийшов.
— Дарма, — сказав Бельбо з досадою. — Мені в голову прийшла ідея, яка вже приходила в голову іншим? Ну й що. Це називається літературним полігенезом. Пан Ґарамонд сказав би: це доказ того, що я кажу правду. Ті добродії, либонь, сушили собі мізок роками, я ж вирішив усе за один вечір.
— Я згодний з вами, ця гра варта свічок. Але гадаю, що слід увести більше даних не від дияволістів. Проблема не в тому, щоб знайти таємний зв'язок між Дебюссі та тамплієрами. Цим займаються всі. Проблема в тому, щоб знайти таємний зв'язок між Кабалою та автомобільними свічками.
Я сказав навмання, але це дало Бельбо зачіпку. Через кілька днів він про це заговорив.
* * *
— Ви мали рацію. Будь-який факт набуває ваги, якщо пов'язати його з іншим фактом. Зв'язок міняє перспективу. Він примушує думати, що всяка видимість світу, кожен голос, кожне написане або сказане слово не є тим, чим здається на позір, а засвідчує якусь Таємницю. Критерій простий — підозрювати, завжди підозрювати. Підтекст можна побачити навіть у знакові "В'їзд заборонено".
— Ясна річ.
