Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

Моряки вважали, що він походить з іспанців. Зовні він справді нагадував типового жителя півдня: смагляве обличчя, яскравий блиск темно-вишневих очей, розкішне чорне волосся. Дійшла нарешті черга прийому й до нього. Лейтенант Е. М. підвівся з свого місця і невимушеним жестом поправив на лівому боці висячу шаблю. Без тіні боязкості він неквапливою ходою увійшов до кабінету начальника, тримаючи в лівій руці трикутний капелюх. На його обличчі не було й тіні якоїсь улесливості. Вклонившись, він назвав себе і мовчки подав адміралові рапорт. Це було прохання призначити його на Далекий Схід — на діючу 1-у Тихоокеанську ескадру.

Рожественський, читаючи папір, хмурнішав і, закінчивши читання, грубо заявив:

— Штаб краще знає, коли й куди вас послати.

Лейтенант зробив рвучкий рух, але, густо почервонівши, застиг на місці. Вони трохи помовчали, дизлячись один на одного. Рожествен-ському не подобалось, що в постаті його прохача не було боязкості підлеглого. '

— Ваше превосходительство,-я прошу вас не відмовити...-^ схвильованим голосом порушив тишу лейтенант Е. М., але Рожественський вже Скипів і, підвищивши голос, обірвав мову прохача.

— Розмова закінчена. Можете йти. , :,і

Збентежений і збуджений грубістю начальника, лейтенант Е. М. блиснув чорними очима і почав наполягати на своєму:

— Я не на бал і не у відпустку прошуся у вас, ваше превосходительство, а в діючий флот. Ви мені пробачте, але я сподівався... Гадав зустріти заохочення патріотичного пориву. Війна почалася... Ще раз прошу...

Рожественський, ніколи не зустрічаючи відсічі своїй нестримній вдачі, в люті схопився і вдарив кулаком по столу. Здавалося, стіни кабінету затремтіли і брязнула люстра від дикого реву.

— Мовчати! Лейтенант М., не вам учити адмірала патріотизмуі Геть!

З останніми словами Рожественський театральним жестом простягнув руку, показуючи на двері, але, всупереч звичаєві, це не мало ніякого ефекту. Лейтенант не послухався і продовжував стояти на місці. А в наступну секунду трапилось те, чого аж ніяк не чекав Рожественський. Лейтенант М., мінячись на обличчі, різко випалив:

— Даруйте, ваше превосходительство. Але я не дозволю в такому тоні розмовляти зі мною — російським офіцером. За образу честі...

Не договоривши фрази, лейтенант зробив крок уперед і схопився за ефес шаблі, ладний вихопити її з піхов. Уся його ставна постать зграбно вигнулась у швидкому пориві нападу. Але він не перейшов до дальшої дії. Стиснувши зуби і роздуваючи ніздрі, він застиг в напруженій позі чекання. Чогось ще не вистачало, щоб палка натура цього сина півдня вибухнула, мов динаміт. Адмірал, наче опам'ятавшись від запальності, зрозумів, з ким він має справу: ще одне слово — і шабля у ту ж мить могла впасти йому на голову. Він відсахнувся від страшного погляду чорних очей, що загрозливо втупились в нього, і мовчки сів у крісло. На зблідлому обличчі його відбилося безпорадне замішання і збентеження. Тремтячою лівою рукою він узяв рапорт, а правою почав писати на ньому резолюцію. Лейтенант пильним поглядом стежив за пером, що стрибало, рвало папір, виводячи слово "задовольнити". Зробивши звичайний розчерк під своїм прізвищем, переможений начальник, не дивлячись на прохача, ослаблим голосом прохрипів:

— Візьміть.

На цьому закінчилася сутичка начальника і підлеглого.

Лейтенант за свою поведінку не мав ніякого стягнення. Незабаром він виїхав добровольцем на Далекий Схід. Там, плаваючи на одному з кораблів далекосхідного загону крейсерів, не раз відзначався в боях з японцями.

АДМІРАЛІВ ВІСТОВИЙ

Петра Гавриловича Пучкова я вперше зустрів на крейсері "Минин". Він служив вістовим у адмірала Рожественського. На цьому крейсері ми плавали разом три літніх кампанії. Пучков був тихий і сором'язливий хлопець. Він тримався завжди насторожено, був недовірливий до людей. І лише після того, як ми близько зійшлись, він став зі мною відвертішим" Не раз Пучков розповідав мені про свого грізного пана і скаржився на свою долю. Зрідка я бачився з ним і під час походу на Далекий Схід.

З новобранства Пучков мріяв бути машиністом або мінером, сподіваючись, що після служби та чи інша спеціальність йому придасться. Але бажання його не здійснились. Літне плавання в 1898 році на броненосці берегової оборони "Первенец", що стояв тоді в Ревелі, наближалось до кінця. Фельдфебель Ягнов, придивившись до Пучкова, сказав:

— Одягайся в перший строк. Підемо до командира Рожественського.

— Навіщо?

— Там узнаєш.

Здригнулося серце від страху, але не послухатися не можна було. Через півгодини пристали на шлюпці до пристані, а потім пішли берегом на дачу командира, капітана 1-го рангу Рожественського. По дорозі Пучков думав лише про одне: чого від нього хочуть? Командир покликав фельдфебеля і матроса до себе в кабінет на другий поверх і, привітавшись з ними, деякий час мовчки розглядав Пучкова. Пучков стояв, виструнчившись, боячись дихати, сухорлявий, з тонкими рисами довгастого обличчя і тією молодою наївністю селянського парубка, якої він не встиг ще позбутися. Почалось докладне розпитування. З відповідей вияснилось, що він народився на Оці, в селі Клітино, Рязанської губернії, займався до служби землеробством, не хворів ні на які хвороби, нежонатий, під судом не був, не курить і горілки не п'є. З цього боку Рожественський був задоволений. Він наказав матросові повернутися до нього спиною, а потім для чогось примусив його два рази пройти по кабінету. "Так роблять, коли купують на базарі коня",— подумав Пучков, покриваючись дрібними краплями поту.

— Добре,— сказав нарешті командир.— Будеш у мене вістовим. Тільки дивись, щоб все було на місці і в порядку. Якщо завиниш, я з тебе яєчню зроблю. Чуєш?

— Єсть, ваше високоблагородіє,— тихо відповів матрос, дивлячись сірими некліпаючими очима на командира.

— Відповідати треба голосніше й виразніше. Повтори ще раз. Молодий матрос вигукнув заучену фразу. Рожественський розгнівався:

— Бовдуре! Чого ж ти кричиш так? Треба відповідати середнім голосом, але виразно.

З цього дня життя Пучкова, з волі начальства, пішло інакше. Разом з Рожественським жили його дружина, дочка і два племінники.

Взимку Рожественському надали чин контр-адмірала.

Пучков думав пробути вістовим два-три місяці. Довше у адмірала жоден вістовий не уживався. Але час ішов, а він і далі виконував роль слуги. Щоб випробувати його чесність, хазяї не раз залишали на видному місці гроші, нібито забуваючи, починаючи з п'ятірки й кінчаючи великими кредитками. Він повертав їх власникам. Вже це одно розбивало його мрію — повернутися в роту і набути більш солідної спеціальності. Крім того, він належав до тієї рідкісної категорії людей, які навіть нелюбиму справу виконують добросовісно. Його спритність, його сумлінність, його постійна готовність догодити панам — все це враховувалось адміралом, який, сам того не помічаючи, почав почувати до нього якусь своєрідну симпатію. Це був ідеальний вістовий. Взутий у м'які туфлі, він з самого ранку, коли всі ще спали, переходив з одної кімнати до іншої так тихо, наче линув у повітрі. У кожній з них треба було підмести підлогу, стерти пил з меблів та картин. Потім починалась чистка одягу і черевиків. Чи треба приготувати ванну, чи побігти на базар або в магазин, чи віднести адміральський пакет в установу, принести дров, витопити печі, вимити посуд і поставити його на місце, почистити каструлі,— все це робив вістовий.

Від Рожественського пішла куховарка. Пучков не тільки замінив її, але готував сніданки, обіди й вечері набагато краще, ніж вона. Цій новій справі, плаваючи на "Минине", він навчився від офіцерського повара, а ще більше з придбаної ним товстої книги по кулінарії. Ночами, уриваючи години відпочинку, він захоплено зубрив її. Поступово вістовий перетворився в талановитого кухаря. На допомогу йому було взято ще одного матроса, який тепер робив усю брудну роботу.

У звичайні дні адмірал любив просту, але здорову їжу: салати, наваристий борщ, добре прожарені биточки з цибулею та яблучну слойку. Але в нього нерідко збиралися гості, особливо після того, як його призначили начальником головного морського штабу. Іноді доводилось накривати стіл на сорок персон. Приготування починалися за три доби. А в урочистий день на сніжно-білій скатертині з'являлися тарілки з дорогого фарфору, кришталеві чарки, великі, середні й малі бокали з химерними візерунками, всякі ножі й виделки, начищені до сліпучого блиску. Потім ставились закуски: перламутровий балик, яскраво-червона сьомга, рожева шинка з білими шарами жиру, вершкове масло, зроблене у вигляді розквітлих троянд, паштет з рябчика; агатово-чорна паюсна ікра та свіжа сіра зерниста ікра; салати, прикрашені букетами з овочів; ніжинські солоні огірочки, з яких кожен розміром менший, ніж дамський пальчик, і свіжі ізумрудно-зелені огірки; помідори, прикрашені іспанською цибулею і трохи припудрені єгипетським перцем; сріблясті сардинки, залиті прованським маслом, остендськї устриці на льоду; лангусти та омари, зварені в солоному розчині з лавровим листом; пахучі ревельські кільки. Все стояло на своєму місці в суворому порядку, всьому намагалися надати якнайпишнішого вигляду. Навіть оселедець, розпластаний на довгому вузькому блюді й рясніючий гарніром, наче сміявся, тримаючи в роті пучок зеленої петрушки. Заливне порося, розрізане на порції і знов складене, здавалось, ніжилося в прозорому желе, що переливалося серед янтарних скибочок лимона і коралових пластинок моркви. Величезне блюдо займала глухарка; її червоноброва, з загнутим дзьобом голова, витягнута шия й розкинуті крила залишались вкриті пір'ям, до прожареної темно-коричневої тушки був приставлений ще хвіст; незважаючи на те, що гострий ніж розрізав її на частини, було схоже, що вона швидко летить. Пляшки різних форм, поставлені пірамідами на срібних підставках, чергувались з букетами живих квітів у вазах. Іскрились червоні, золотисті, білі, рожеві вина. Від безлічі закусок, що вигравали всіма відтінками барв, мигтіло в очах і збуджувався апетит навіть у ситих людей. І весь стіл був схожий на яскраву різнокольорову клумбу. Навколо нього розміщалися жінки в шовках, чоловіки в чорних сюртуках, виблискуючи золотом або сріблом еполетів.