Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

Ти теж. Про все напиши.

— Єсть таке діло.

В цей час обличчя у них були серйозно-заклопотані. Вони розмовляли про можливу смерть так само просто, як розмовляють селяни про заготівлю дров на зиму або про те, що на такій-от ділянці землі пора скосити овес. Потім очі матросів спалахували надією.

— А може, живі залишимося. Тоді гульнемо.

— Обмиємо, браток, душу. Я добуду іноземного рому, Забув тільки, якої фірми. Але я по фасону пляшки впізнаю. Цей ром такий міцний, що один п'є, а семеро п'яні бувають.

До розвідувальної служби і на цей раз, як і напередодні, командуючий поставився з цілковитою зневагою. Ця безприкладна відсутність будь-якого інтересу до того, що робиться у ворога, продовжувала дивувати багатьох. Для чого в такому разі були при ескадрі легкі швидкохідні крейсери, бойове значення яких було зовсім мізерне?

Ніч була хмарна, темна, з рідкими зорями. На морі держалась мла. Дув вітер у три-чотири бали.

Наближались до району, де вже можна було зустрітися з японськими розвідниками; ескадра несла тільки частину вогнів. Важко було обійтися зовсім без них, бо при такій скупченості суден могло статись зіткнення. Але було вжито всіх заходів до того, щоб не відкрити своєї присутності противникові. З цією метою ослабили гакабортні /вогні, а відмітні ліхтарі були відкриті тільки у внутрішній бік строю. Топові лампочки виключили зовсім. Дістали заборону користуватися бездротовим телеграфом. З цього боку все було ніби гаразд, розумно. Але от на клотиках щогл флагманського броненосця, передаючи якийсь наказ командуючого, замиготіли світлові спалахи: Такі ж спалахи заблискотіли на клотиках і інших кораблів, що означало — даний сигнал прийняли і зрозуміли. Складалось враження, ніби на щоглах всіх суден сидять незримі істоти і швидко-швидко переморгуються вогняними очима. Так тривало з невеликими перервами протягом майже всієї ночі. І ніхто з штабу не подумав, що така сигналізація швидше і далі, ніж будь-яке інше світло, може виявити противникові місце ескадри. Крім того, за ескадрою, тримаючись від неї в кількох кабельтових, ішли госпітальні судна — "Орел" і "Кострома", умовні вогні яких горіли особливо яскраво. Таким чином, наші заходи перестороги були зовсім марні. і І > • " На баку з приводу цього матроси міркували: '

— Наш командуючий остаточно збожеволів.

— І штаб його здитинів.

— Авжеж. Так тільки граються в хованки трирічні діти. Сховає якийсь голову під фартух матері і кричить: "Шукайте мене!" І з наїіш-ми кораблями те саме діється. ч

Біля цієї купки матросів показався мічман Воробейчик. Настовбурчившись, він зацвірінькав: )

— Це ви на якій підставі піддаєте критиці дії самого командуючого?

— І не думали навіть про це, ваше благородіє.

— Я сам чув!

— Це вам здалося, ваше благородіє. Ми говорили — добре б, мовляв, перед боєм молебень відслужити Миколі-угоднику або Георгію Побєдоносцю. . н-

— А кого ви порівнювали з дітьми?

Кочегар Бакланов почав пояснювати: і ■

— Та це я, ваше благородіє, розповідав про свого синка. П'ятий >рік йому. Жвавий хлопчик. Він все, бувало, питав мене: "Тату, а як узнають, коли народилась людина, дівчинка це чи хлопчик? По штанцях,; чи що?" Смішний хлопчисько. Дуже смішний.

Мічман обурено крикнув:

— Щастя ваше, що час не такий! Я б розписав вас під червоне дерево за таку нахабну брехню!

І, йдучи на корму, сховався в темряві.

Матроси розсміялись. •

— Молодець, Бакланов, ловко викрутився.

• Я обійшов усі палуби, побував на багатьох баштах. Чекаючи мінних атак; офіцери і комендори весь час вартували біля гармат, пильно вдивляючись в темну далечінь, чи не вирине десь силует ворожого міноносця. І на інших постах були люди. Половина екіпажу мусила бути на ногах, готова при першій тривозі почати діяти. Інші поки що могли спати, не роздягаючись. Але спати нікому не хотілося. Ми не так боя