Борис Годунов (переклад О. Грязнова) - Пушкін Олександр

Ти перший
Свої думки відкрий, святий отець.

П а т р і а р х
Благословен всевишній, що вселяє
Дух милості й безмірного терпіння,
Великий царю, в помисли твої;
Ти грішнику загибелі не хочеш,
Чекаєш, щоб розвіялась омана:
Вона мине, і сонце правди вічне
Освітить нас.
Твій вірний богомолець,
Суддя не мудрий у діяннях світських,
Насмілююсь подать тобі пораду.
Той бісів син, розстрига окаянний,
Вважається Димитрієм в народі;
Він іменем царевича прикрився
Як вкраденою ризою, та варто
Її лиш розідрати — і тоді
Його знеславить власна нагота.
Сам бог для цього засіб посилає:
Знай, царю мій, тому шість літ минуло —
В той рік якраз, коли тебе господь
Благословив очолити державу,-
Прийшов до мене якось в час вечірній
Простий пастух, уже поважний старець,
І дивну таємницю він відкрив.
"Ще в юності, — сказав він, — я осліп;
І я не знав з тих пір ні дня, ні ночі
До старості: даремно лікувався
І зіллям, і таємним наговором;
Даремно я ходив на поклоніння
В обителі великих чудотворців;
Даремно із колодязів святих
Кропив себе цілющою водою;
Все зцілення господь не посилав.
І ось нарешті втратив я надію.
Я до пітьми вже звик, і навіть сни
Речей, що бачив я, вже не являли,
А снились тільки звуки. Якось я
Почув у сні, немов дитячий голос
Мені сказав: — Дідусю, встань і йди
Ти в Углич-град, в собор Преображення;
Там помолись ти на моїй могилці,
Бог милостивий — я тебе прощу.
— Та хто ж ти? — я спитав дитячий голос.
— Царевич я Димитрій. Цар небесний
Мене прийняв між ангелів своїх,
І я тепер великий чудотворець.
Іди, старий. — Проснувся я і думав:
А що ж? можливо, і насправді бог
Мені дарує зцілення на старість.
Піду — і рушив у дорогу дальню.
Ось досягнув я Углича, приходжу
В святий собор, і слухаю обідню,
І, молячись із старанністю, плачу
Так солодко, немов би сліпота
З очей моїх сльозами витікала.
Коли скінчилась служба, я онуку
Сказав: — Іване, відведи на гроб
Царевича Димитрія. — І хлопчик
Повів мене — і тільки перед гробом
Я пошепки молитву прочитав,
Мої прозріли очі; я побачив
І божий світ, і внука, і могилку".

Загальне збентеження. Під час промови Борис
кілька разів витирає обличчя хусточкою.

Я посилав тоді навмисне в Углич
І виявилось дійсно, що страждальці
Подібним чином зцілювались також
Над гробом у царевича. І от
Моя порада: в Кремль святії мощі
Перенести, поставити в соборі
Архангельському; хай народ побачить
Обман того безбожного злочинця,
І міць його розвіється, як прах.

Мовчання.

К н я з ь Ш у й с ь к и й
Святий отець, хто відає шляхи
Всевишнього? Не нам його судити.
Нетлінний сон і силу чудотворства
Він може дать царевича останкам,
Та треба нам народну поголоску
Старанно і спокійно дослідить.
Чи можемо у наш непевний час
Без перешкод звершити це діяння?
Нас можуть звинуватить, що святиню
Ми робимо знаряддям світських справ.
Народ вже й так хитається безумно,
Пересудів і так нам вистачає:
Уми людей не час нам хвилювати
Такою новиною. Бачу сам:
Розпущені розстригою чутки
Потрібно нам якнайскоріше знищить;
Та є для цього засоби простіші.
Так, царю мій, — якщо дозволиш ти,
Я до людей з'явлюся на майдані;
Умовлю їх, усовіщу безумство
І злий обман бродяги покажу.

Ц а р
Хай буде так! Владико патріарше,
Запрошую до себе у палати:
Хотів би я з тобою говорити.

Іде геть. За ним і всі бояри.

О д и н б о я р и н
( тихо іншому )
Помітив ти, як цар наш раптом зблід
І піт йому закапав із обличчя?

Д р у г и й
Я — зізнаюсь — не смів підняти очі,
Не смів зітхнуть, не те що ворухнутись.

П е р ш и й б о я р и н
А виручив князь Шуйський. Молодець!

РІВНИНА
ПОБЛИЗУ НОВГОРОДА — СІВЕРСЬКОГО
( 1604 року, 21 грудня )
Битва.

В о ї н и ( безладно біжать ). Лихо, лихо! Царевич! Ляхи! Ось вони! ось вони!

Входять капітани Маржерет і Вальтер Розен.
М а р ж е р е т. Куди, куди? Allons...* пошоль назад!
О д и н і з в т і к а ч і в. Сам пошоль, якщо маєш бажання, проклятий басурмане.
М а р ж е р е т. Quoi? quoi?*
Д р у г и й. Ква! ква! тобі добре, жабо заморська, квакати на московського царевича; а ми ж православні.
М а р ж е р е т. Qu'est-ce a dire pravoslavni ?.. Sacres gueux, maudites canailles! Mordieu, mein herr, j'enrage: on dirait que ca n'a pas des bras pour frapper, ca n'a que des jambes pour foutre le camp.*
В. Р о з е н. Es ist Schande.*
М а р ж е р е т. Ventre-saint-gris! Je ne bouge plus d'un pas — puisque le vin est tire, il faut le boire. Qu'en dites-vous, mein herr? *
________
1 Ну... ( фр.)
2 Що? що? ( фр)
3 Що значить православні? Обірванці, наволоч проклята! Чорт візьми,
мейн герр (пане), я скаженію: можна подумати, що у них нема рук, щоб битися,
а тільки ноги, щоб втікати (фр.)
4 Ганьба ( нім.)
5 Тисяча дияволів! Я не відійду звідси ні на крок — раз справа розпочата, тре ба її закінчити. Що ви скажете на це, мейн герр? (фр.)

В. Р о з е н. Sie haben Recht.*
М а р ж е р е т. Tudieu, il y fait chaud! Ce diable de Samozvanetz, comme ils l'appellent, est un bougre qui a du poil au cul. Qu'en pensez vous, mein herr?*
В. Р о з е н. Oh, ja!*
М а р ж е р е т. He! voyez donc, voyez donc! L'action s'engage sur les derrieres de l'ennemi. Ce doit etre le brave Basmanoff, qui aurait fait une sortie.*
В. Р о з е н. Ich glaube das.*
Входять німці.
М а р ж е р е т. Ha, ha! voici nos Allemands. — Messieurs!.. Mein herr, dites leur donc de se rallier et, sacrebleu, chargeons!*
В. Р о з е н. Sehr gut. Halt!*
Німці шикуються.
Marsch!*
Н і м ц і ( йдуть). Hilf Gott!*
Бій. Московити знову біжать.
Л я х и. Перемога! Перемога! Слава царю Димитрію!
Д и м и т р і й (верхи). Вдарити відбій! Ми перемогли. Досить; щадіть московську кров. Відбій!
Сурмлять, б'ють барабани.

________
1 Ваша правда (нім.)
2 Чорт, справа стає гарячою! Цей диявол — Самозванець, як вони його нази-
вають, відчайдушний головоріз. Як ви думаєте, мейн герр? (фр.)
3 О, так! (нім.)
4 Ось гляньте, гляньте! Зав'язався бій в тилу у ворога. Це, напевне, вдарив
молодець Басманов (фр.)
5 Я так сподіваюсь (фр.)
6 А ось і наші німці! — Панове! Мейн герр, звеліть же їм вишикуватись і,
чорт візьми, підемо у атаку! (фр.)
7 Дуже добре. Шикуйсь! (нім.)
8 Руш! (нім.)
9 З нами бог! (нім.)

ПЛОЩА ПЕРЕД СОБОРОМ У МОСКВІ

Народ.

О д и н. Чи скоро цар вийде із собору?
Д р у г и й. Обідня закінчилась, тепер іде молебень.
П е р ш и й. І що? Вже проклинали того?
Д р у г и й. Я стояв на паперті і чув, як диякон заволав: Гришка Отреп'єв –
анафема!
П е р ш и й. Нехай собі проклинають; царевичу нема діла до Отреп'єва.
Д р у г и й. А царевичу співають зараз вічну пам'ять.
П е р ш и й. Вічну пам'ять живому! От вже їм дістанеться, безбожникам.
Т р е т і й. Чуєш! шум. Чи не цар?
Ч е т в е р т и й. Ні; це юродивий.

Входить ю р о д и в и й у залізній шапці, обвішаний веригами,
в оточенні хлопчаків.
Х л о п ч а к и. Миколка, Миколка — залізний ковпак!.. тр р р р р...
Б а б у с я. Відстаньте, бісенята, від блаженного. — Помолись, Миколко, за
мене грішну.
Ю р о д и в и й. Дай, дай, дай копієчку.
Б а б у с я. Ось тобі копієчка, пом'яни ж мене.

Ю р о д и в и й
( сідає на землю і співає )
Місяць світить,
Кошеня плаче,
Юродивий, вставай,
Богу помолися!

Хлопчаки оточують його знову.
О д и н з н и х. Здрастуй, Миколко; чому ж ти шапки не знімаєш? ( Дає щигля
по залізній шапці.) Бач, як вона дзвенить!
Ю р о д и в и й. А у мене копієчка є.
Х л о п ч а к. Брешеш! ану покажи. (Вириває копієчку і втікає.)
Ю р о д и в и й ( плаче ). Взяли мою копієчку; ображають Миколку!
Н а р о д. Цар, цар іде.
Ц а р виходить із собору. Б о я р и н попереду
роздає жебракам милостиню. Б о я р и.

Ю р о д и в и й. Борисе, Борисе! Миколку діти скривдили.
Ц а р. Подати йому милостиню. За чим він плаче?
Ю р о д и в и й. Миколку малі діти ображають. Звели їх зарізати, як ти зарізав маленького царевича.
Б о я р и. Іди геть, дурню! схопіть дурня!
Ц а р. Облиште його. Молись за мене, бідний Миколко.
( іде геть )
Ю р о д и в и й ( йому вслід ). Ні, ні! не можна молитися за царя Ірода – богоро-диця не велить.

СЕВСЬК

С а м о з в а н е ц ь, оточений своїми.

С а м о з в а н е ц ь
Де полонений?
Л я х
Тут.
С а м о з в а н е ц ь
Ведіть до мене.

Входить м о с к о в с ь к и й п о л о н е н и й.

Ти хто?
П о л о н е н и й
Рожнов, московський дворянин.
С а м о з в а н е ц ь
Чи ти давно на службі?

П о л о н е н и й
З місяць буде.
С а м о з в а н е ц ь
Не совісно, Рожнове, що підняв
На мене меч?
П о л о н е н и й
Таж не з своєї волі.

С а м о з в а н е ц ь
Чи бився ти під Сіверським?

П о л о н е н и й
До війська
Прибув я після битви — із Москви.

С а м о з в а н е ц ь
Що Годунов?
П о л о н е н и й
Стривожився він дуже
Поразкою й пораненням у битві
Мстиславського, і Шуйського послав
Очолювати військо.
С а м о з в а н е ц ь
А навіщо
Він відізвав Басманова в Москву?

П о л о н е н и й
Його заслуги цар відмітив честю
І золотом. Басманов в Думі царській
Тепер сидить.
С а м о з в а н е ц ь
Він був потрібен війську.
А що ж в Москві?
П о л о н е н и й
Та, слава богу, тихо.
С а м о з в а н е ц ь
Чи ждуть мене?
П о л о н е н и й
Бог знає; говорить
Про тебе там не дуже зараз сміють.
Кому язик відріжуть, а кому
І голову — така вже, справді, притча!
Що день, то страта. Тюрми всі забиті.
Як зійдуться де-небудь на майдані
Людини зо три, там уже й шпигун.
А цар і сам нерідко на дозвіллі
Допитує донощиків. Біда!
То краще і безпечніше мовчати.

С а м о з в а н е ц ь
Борисовим холопам не позаздриш!
А військо як?
П о л о н е н и й
Одягнене і сите.
Не ремствує.
С а м о з в а н е ц ь
Та скільки ж там його?
П о л о н е н и й
Не рахував.
С а м о з в а н е ц ь
А буде тисяч тридцять?
П о л о н е н и й
Та набереться й тисяч п'ятдесят.

Самозванець замислюється. Оточуючі дивляться
один на одного.

С а м о з в а н е ц ь
А що про мене в таборі говорять?

П о л о н е н и й
Та ( не у гнів будь сказано тобі )
Говорять, — хоч і злодій ти, мовляв,
А молодець.
С а м о з в а н е ц ь
( сміючись )
Так я оце на ділі
Їм доведу: не будемо чекати
Ми Шуйського. Вітаю, друзі, вас:
Назавтра бій.
( Іде геть.)
У с і
Хай славиться Димитрій!

Л я х
Назавтра бій! їх тисяч п'ятдесят,
А нас не набереш п'ятнадцять тисяч.
Він з глузду з'їхав.

Д р у г и й
Друже, то пусте;
Один поляк півсотні їхніх вартий.

П о л о н е н и й
Не хвастайся, бо як до бійки дійде,
То утечеш, либонь, від одного.

Л я х
Коли б ти був при шаблі, московите,
То я б тебе
( вказуючи на свою шаблю )
оцим би проучив.

П о л о н е н и й
Наш брат москаль обійдеться без шаблі:
А чи не хочеш ось цього,
( показуючи кулак )
безмозкий!
Лях гордовито дивиться на нього і мовчки відходить.
Всі сміються.

ЛІС

Л ж е д и м и т р і й, П у ш к і н.
Віддалік лежить здихаючий кінь.

Л ж е д и м и т р і й
Мій бідний коню! як скакав ти швидко
Сьогодні у свою останню битву.
Як швидко ніс, поранений, мене.
Мій бідний коню!

П у ш к і н
( про себе )
Є про що жаліти!
І це тоді, коли все наше військо
Розбите в прах!

С а м о з в а н е ц ь
Послухай, може він
Лиш заморився, лиш знеміг від рани
І встане ще?
П у ш к і н
Куди! Він вже здихає.

С а м о з в а н е ц ь
( іде до свого коня )
Мій бідний коню!..