Злочинна мати, або Другий Тартюф - Бомарше П'єр-Огюстен
Ах, Леоне! (Знову падає у крісло.)
Леон. Господи! Ваші очі наповнені сльозами, вигляд засмучений. Певно, сталося якесь лихо!
Флорестина. Лихо? Ах, Леоне, це лихо сталося тільки зі мною.
Леон. Ви мене розлюбили, Флорестино? А зараз мої почуття до вас...
Флорестина (рішуче). Ваші почуття? Ніколи більше не кажіть мені про них!
Леон. Що сталося? Не можна не говорити про мою любов, чистішим за яку...
Флорестина (у відчаї). Припиніть цю жорстоку промову, а якщо ні, я негайно втечу від вас.
Леон. Боже мій! Що ж сталося такого? Ви розмовляли з паном Бежеарсом. Я хочу знати, що він вам наговорив.
СЦЕНА XV Графиня, Флорестина, Леон.
Леон. Мамо, допоможіть! Бачите, я у відчаї: Флорестина мене розлюбила!
Флорестина (плаче). Я його розлюбила?! Мій хрещений, ви та він — ось для кого я живу.
Графиня. Яу цьому анітрішечки не сумніваюся, дитя моє. Доказом цього є твоє чудове серце. Але ж чому він такий засмучений?
Леон. Мамо, ви ж не маєте нічого проти моєї пристрасної любові до неї?
Флорестина (кидається в обійми графині). Накажіть йому замовчати! (Плаче.) А ні, то я помру від горя!
Графиня. Я тебе не розумію, дитя моє. Я так само здивована, як і він... Ти вся тремтиш! Що він зробив такого, що ти охолонула до нього?
Флорестина (кладе голову їй на груди). Нічого я не охолонула. Я люблю та поважаю його, мов брата, але нехай він не вимагає від мене більшого.
Леон. Мамо, ви чуєте? Жорстоке створіння, поясніть мені, що все це значить?
Флорестина. Облиште мене! Облиште мене! Ви зведете мене у могилу!
СЦЕНА XVI
Графиня, Флорестина, Леон, Фігаро (приносить чай), Сюзанна (з'являється з іншого боку з вишиванням).
Графиня. Сюзанно, забери все назад: ні сніданку, ні читання не буде. Ви, Фігаро, віднесіть чай графу. Він у себе в кабінеті. А ми з тобою, Флорестино, підемо до мене: адже ми подруги і ти розвієш усі мої сумніви. Милі мої діти, я люблю вас усім серцем! Чому ж ви по черзі так безжалісно мучите мене? Щось тут не так, і мені слід у всьому цьому розібратися. (Іде з Флорестиною.)
СЦЕНА XVII Сюзанна, Фігаро, Леон.
Сюзанна (Фігаро). Не знаю, у чому тут справа, але можу ручатися, що тут замішаний Бежеарс. Треба неодмінно попередити графиню.
Фігаро. Зачекай, доки я не дізнаюся більше: ввечері поговоримо. О, я зробив таке відкриття...
Сюзанна. Тоді й скажеш, яке саме (виходить.)
СЦЕНА XVIII Фігаро, Леон.
Леон (засмучений). Боже мій!
Фігаро. Що ж таке сталося, пане?
Леон. На жаль, я сам не розумію. Ще ніколи раніше я не бачив Флорестину в такому чудовому настрої, як сьогодні вранці. І мені відомо, що вона мала розмову з батьком. Я залишаю на якусь мить її з паном Бежеарсом, повертаюся, застаю її саму всю в сльозах, і вона каже мені, щоб я покинув її назавжди. Що такого він міг сказати їй?
Фігаро. Якби я не побоювався вашої запальності, то міг би розповісти дещо таке, що ви маєте знати. Але ж у цій справі нам треба бути надзвичайно обачними: одного вашого ненавмисне сказаного слова досить, щоб погубити плід десяти років моїх спостережень.
Л е о н. О, якщо мені треба лише бути обачним... Як ти вважаєш, що він міг їй сказати?
Фігаро. Що вона мусить погодитися одружитися з Оноре Бежеарсом. Що так, мовляв, уже домовлено між ним та вашим батьком.
Леон. Між ним та моїм батьком!? Скоріше цей зрадник позбавить мене життя!
Фігаро. Якщо ви так поводитиметеся, пане, негідник позбавить вас не життя, а коханої та багатства разом з нею.
Леон. Ну, пробач мені, друже. Навчи, що мені слід робити.
Фігаро. Розгадайте загадку сфінкса, а не то він розірве вас. Іншими словами, треба заспокоїтися, тримати себе в руках, нехай він говорить, а ви помовчуйте.
Леон (розлючено). Заспокоїтись!.. Так, я буду тримати себе в руках. Але в душі я весь киплю! Вкрасти в мене Флорестину! А, ось і він. Зараз я з ним розберуся... спокійно.
Фігаро. Глядіть: тільки-но ви втратите рівновагу — і все пропало!
СЦЕНА XIX Бежеарс, Фігаро, Леон.
Леон (ледь стримує себе). Пане, пане, лише одне слово. Для вашого ж спокою, відповідайте прямо. Флорестина у відчаї. Що ви їй наговорили?
Бежеарс (крижаним тоном). А хто сказав вам, що я з нею розмовляв? Невже у всіх її прикрощах маю бути винен я?
Леон (пожвавлено). Не ухиляйтеся, пане. Вона була в чудовому настрої, а після вашої з нею розмови вона увесь час плаче. Чим би не був викликаний її сум, я цілком розділяю його. Ви розкриєте мені його причину або відповісте за все.
Бежеарс. Більш люб'язним тоном від мене можна добитись усього. Погрозами ж ви нічого не досягнете.
Леон (розлючений). Що ж, негіднику, захищайся! Один з нас має загинути! (Хапається за шпагу.)
Фігаро (стримує їх). Пане Бежеарс! На сина вашого друга!? У домі, де ви мешкаєте! Де вам був наданий такий гостинний прийом!
Бежеарс (схаменувшись). Я і без вас знаю, як мені поводитися... Я з ним розберуся, але без свідків. Вийдіть та залиште нас самих.
Леон. Йди, мій любий Фігаро. Бачиш, від мене йому не втекти. Жодних відмовок ми йому не дамо.
Фігаро. Піду попереджу його батька. (Виходить.)
СЦЕНА XX Леон, Бежеарс.
Леон (загороджує Бежеарсу вхід). Мабуть, вам краще битися, ніж розмовляти? Обирати вам, але ж третього я не потерплю.
Бежеарс (холодно). Леоне! Чесна людина не може стати вбивцею сина свого друга... Але чи личило мені пояснювати вам усе в присутності цього огидного лакея, настільки зухвалого, що він майже попихає свого пана?
Леон (сідаючи). Що ж, пане, я чекаю...
Бежеарс. О, як ви шкодуватимете про те, що дали волю своєму нерозсудливому гніву!
Л е о н. Це ми ще побачимо.
Бежеарс (демонструючи холодну гідність). Леоне! Ви кохаєте Флорестину, я вже давно помітив це... Поки був живий ваш брат, я вважав марною справою допомагати нещасній любові, яка все одно ні до чого б не привела. Але коли та фатальна дуель позбавила його життя, а ви посіли його місце, мені спало на думку використати увесь свій вплив на вашого батька, щоб допомогти вам з'єднати своє життя з тією, яку ви кохаєте. Я всіляко намагався впливати на нього, але всі мої зусилля розбивалися об його незламну затятість. У розпачі від того, що він відкидає план, який, на мою думку, мав усе владнати задля загального благополуччя... Пробачте, мій юний друже, я змушений засмутити вас, але зараз це вкрай необхідно, проте я врятую вас від довічного лиха. Призвіть на допомогу всю вашу розсудливість: вона вам знадобиться. Я змусив вашого батька порушити мовчання та відкрити мені його таємницю. "О, друже мій! — врешті-решт сказав мені граф. — Я знаю про любов мого сина, але чи можу я одружити його з Фло-рестиною? Вона тільки вважається моєю вихованкою... насправді ж вона моя донька, а йому — сестра".
Леон (відсахнувшись). Флорестина?.. Моя сестра?!.
Б е ж е а р с. Це й є те слово, яке суворий обов'язок... Ах, я не міг не відкрити цього вам обом: моє мовчання згубило б вас. Що ж, Леоне, ви все ще бажаєте битися зі мною?
Леон. Мій милий друже! Я безсердечне чудовисько! Забудьте мою дику витівку...
Бежеарс (лицемірно). За умови, що ця фатальна таємниця ніколи не вийде за межі цієї кімнати. Виставити на ганьбу вашого батька — це був би такий злочин...
Леон (кидається йому в обійми). О, ніколи!
СЦЕНА XXI Граф, Фігаро, Леон, Бежеарс.
Фігаро (вбігає). Ось вони! Ось вони!
Гр аф. В обіймах один одного! Ви що, з глузду з'їхали?
Фігаро (приголомшений). Однак, пане... Тут недовго й збожеволіти.
Граф (до Фігаро). Мабуть, ви розкриєте мені цю загадку?
Леон (з тремтінням). Ах, батьку, це я маю розкрити її. Вибачте! Я готовий вмерти від сорому! З незначного на загал приводу... я так скипів. Але пан Бежеарс був настільки великодушним, що не тільки привів мене до тями, але й знайшов виправдання моєму вибухові гніву та вибачив мені. Коли ви увійшли, я якраз висловлював йому свою вдячність.
Граф. Ви і за купу іншого маєте дякувати йому. Втім, усі ми у боргу перед ним. (Фігаро мовчки б'є себе кулаком по лобі. Бежеарс пильно дивиться на нього й посміхається.)
Граф (синові). Ідіть звідси. Тільки ваше щире зізнання змушує мене стримуватися.
Бежеарс. Ах, пане, все вже забуто.
Граф (доЛеона). Йдіть та кайтеся, що скривдили мого друга, вашого друга, найдоброчеснішу людину....
Леон (йдучи). Я у відчаї!
Фігаро (убік, гнівно). Легіон бісів ховається у цьому камзолі!
СЦЕНА XXII
Граф, Бежеарс, Фігаро.
Граф (до Бежеарса, убік). Друже мій, закінчимо ту справу, яку ми з вами почали, (до Фігаро.) А ви, легковажний пане, майстер на хитромудрі здогадки, принесіть мені три мільйони золотом, які ви привезли з Кадіса у шістдесяти векселях на пред'явника. Я велів вам пронумерувати їх.
Ф і г а р о. Я все зробив.
Граф. Принесіть їх мені.
Фігаро. Що? Три мільйони золотом?
Граф. Так, звісно. Чого ж ви зволікаєте?
Фігаро (смиренно). Чого зволікаю, пане?.. У мене їх більше немає.
Бежеарс. Як це — немає?
Фігаро (гордо). Немає, пане.
Бежеарс (зацікавлено). Що ж ви з ними зробили?
Фігаро. Коли мене питає мій хазяїн, я зобов'язаний давати йому звіт про мої дії, але ви, пане, не можете мені вказувати.
Граф (гнівно). Нахаба! Куди ви їх поділи?
Фігаро (холодно). Я відніс їх на зберігання пану Фалю, вашому нотаріусу.
Бежеарс. Хто ж це вам порадив?
Фігаро (гордо). Я сам собі порадив. Зізнаюсь, я завжди слідую власним порадам.
Бежеарс. Б'юсь об заклад, що це не так.
Фігаро. У мене є його розписка. Ви ризикуєте програти.
Бежеарс. Якщо він прийняв ці векселі, то, звісно, для того, щоб грати на біржі. У цих панів рука руку миє.
Фігаро. Вам би слід було краще говорити про людину, яка зробила вам послугу.
Бежеарс. Я нічого нікому не винен.
Фігаро. Так, звісно. Коли успадковуєш сорок тисяч рублонів...
Граф (з прикрістю). Ви і з цього приводу хочете зробити якусь заяву?
Фігаро. Хто, пане? Я? З цього приводу в мене немає жодних сумнівів, тим більше, що я був знайомий з родичем пана-спадкоємця. Це був доволі розпутний юнак, гравець, марнотрат, сварливий, неприборкуваний, безхарактерний, який не мав нічого свого, за винятком хіба що пороків, які врешті-решт звели його в могилу, і той самий, якого злощасний двобій... (Граф тупає ногою.)
Бежеарс (гнівно). Та чи скажете ви нам врешті-решт, чому ви віддали золото на зберігання?
Фігаро. Далебі, пане, тільки для того, щоб більше не відповідати за нього.
