Злочинна мати, або Другий Тартюф - Бомарше П'єр-Огюстен

Коли я написав дві попередні п'єси, мене довго лаяли за те, що я насмілився вивести на сцену того самого молодого Фігаро, якого згодом ви так полюбили. Я теж тоді був молодий, і сміявся над

цим. З віком стан духу стає все більш похмурим, характер псується. Незважаючи на всі зусилля, тепер я вже не сміюся, коли лиходій або шахрай, розбираючи мої твори, ображає мене особисто. З цим вже нічого не поробиш.

Тож, критикуйте п'єсу, прошу! Якщо навіть автор надто старий, щоб мати з цього якусь користь, ваші зауваження знадобляться іншим. Користі з лайки ніякої — це манери поганого тону. З таким зауваженням я сміливо звертаюся до народу, який з давніх-давен славився своєю чемністю і служив у цьому відношенні зразком для інших; та ще й зараз являє собою приклад високої мужності.

ДІЙОВІ ОСОБИ

Граф Альмавіва, іспанський вельможа, шляхетний та гордий, але не гордовитий.

Графиня Альмавіва, глибоко нещасна, до того ж ангельської вдачі жінка.

Кавалер Л еон, їх син, молодий чоловік, волелюбний, як і всі палкі душі нового часу.

Флорестина, вихованка та хрещениця графа Альмавіви; надзвичайно вразлива дівчина.

Пан Бежеарс, ірландець за походженням, майор іспанської піхоти, який виконував обов'язки секретаря при графові, коли той був послом; людина досить низька і підла, великий інтриган, який уміє мистецьки сіяти розбрат.

Фігаро, камердинер, лікар та довірена особа графа, чоловік з великим життєвим досвідом.

Сюзанна, перша камеристка графині, дружина Фігаро; чудова жінка, безроздільно віддана своїй господині, вільна від розчарувань молодості.

Пан Ф а л ь, нотаріус, людина правильна й глибоко порядна. Вільгельм, німець за походженням, слуга майора Бежеарса, запростий як для такого пана.

Дія відбувається в Парижі, у домі, який займає граф зі своєю родиною, наприкінці 1790 року.

ДІЯ ПЕРША

Багато оздоблена вітальня. СЦЕНА І

Сюзанна сама в кімнаті складає букет з темних квітів.

Сюзанна (тихо до самої себе). Уже час графині прокидатися і дзвонити; сумна моя праця завершена. (Знеможемо сідає). Ще й дев'ятої немає, а я вже так втомилась... її останнє розпорядження звечора отруїло мені всю ніч... "Завтра, Сюзанно, на світанку накажи принести багато квітів і прикрасити мої апартаменти". — Швейцару: "Протягом дня нікого до мене не пускати". — І знов до мене: "Зроби мені букет із чорних та темно-червоних квітів з однією білою гвоздикою всередині..." Ось я його тримаю. Бідолашна графиня! Як вона плакала! Для кого всі ці приготування?.. Ах, так, живи ми сьогодні в Іспанії, святкували б іменини її сина Леона... (таємниче) і ще однієї людини, якої вже немає на цьому світі! (Оглядає букет.) Кольори крові та жалоби. (Зітхає.) Рани на її серці не затягнуться ніколи! Підв'яжу букет чорним крепом, якщо вже в неї така сумна примха. (Перев 'язує букет.)

Сюзанна і Фігаро заглядають у кімнату з таємничим виглядом.

Сцена має йти енергійно, на підйомі.

Сюзанна. Заходь же, Фігаро! Ти схожий на щасливого коханця своєї дружини!

Фігаро. Чи можна тут говорити вільно?

Сюзанна. Так, якщо тільки не зачиняти двері.

Ф і г а р о. До чого така обачність?

Сюзанна. Справа в тому, що ось-ось може увійти відома тобі людина.

Фігаро (повільно). Оноре Тартюф Бежеарс?

Сюзанна. Так, наша зустріч була призначена заздалегідь. І припини додавати до його імені різні епітети: це може дійти до його вух і завадити нашим планам.

Фігаро. Так його ж звуть Оноре!

Сюзанна. Але ж не Тартюф.

Фігаро. Геть його до біса!

Сюзанна. Тебе щось бентежить?

Фігаро. Я розлючений. (Сюзанна встає.) Де наша з тобою домовленість? Чи дійсно ти допомагаєш мені, Сю-занно, запобігти великої неприємності та безладдя? Невже ж ти знову дозволиш цій злостивій істоті ще раз обдурити себе?

Сюзанна. Нізащо, але мені здається, я втратила його довіру: він більше нічого мені не розповідає. А втім, я побоююся, чи він бува не дізнався, що ми з тобою помирились?

Фігаро. Будемо як і раніше вдавати, що ми ще у сварці.

Сюзанна. Але ж чому ти такий засмучений? Дізнався про щось нове?

Фігаро. Пригадаймо спочатку найголовніше. З того часу, як ми оселилися в Парижі, а пан Альмавіва... (Будемо називати його на ім 'я, якщо він заборонив звертатися до себе "Ваша вельможносте"...).

Сюзанна (роздратовано). Чудово! А графиня виїжджає без ліврейних лакеїв! Здається, ми тепер немов прості смертні!

Фігаро. Отже, ти й сама знаєш, з того часу, як розпутний старший син графа загинув, посварившись із партнерами через картярські ігри, у цьому будинку для нас все змінилось! Яким похмурим та суворим став граф!

С ю з а н н а. Та й ти теж зробився буркуном!

Ф і г а р о. Як ненавидить він тепер свого другого сина!

Сюзанна. Просто жах!

Фігаро. Яка нещасна графиня!

Сюзанна. Це страшенний гріх!

Фігаро. Наскільки помітно зросла його ніжність до своєї вихованки Флорестини! А головне — як він поспішає з обміном своїх маєтків!

Сюзанна. Знаєш, мій небораче Фігаро, все це пуста балаканина. Мені ж усе відомо, тож до чого всі ці розмови?

Фігаро. Не зайвим буде ще раз усе з'ясувати, щоб переконатися, що ми добре розуміємося на цій справі! Чи можуть у нас з тобою існувати будь-які сумніви щодо того, ніби цей підступний ірландець, лихо усієї родини, який служив при графові секретарем у кількох посольствах, заволодів секретами сімейства? Що цей мерзенний інтриган зміг виманити їх із тихої мирної Іспанії в цю країну, де все стало з ніг на голову, сподіваючись, що тут йому буде легше скористатися негараздами у родині, пересварити усіх, одружитися з вихованкою та заволодіти багатством родини, що розпадається?

Сюзанна. Ну, а я тут до чого? Що я можу зробити?

Ф і г а р о. Ні на секунду не залишай його поза увагою, сповіщай мене про всі його кроки.

Сюзанна. Але ж я і так переказую тобі все, про що він говорить.

Ф і г а р о. О! Все, про що він говорить... це лише те, що він вважає за потрібне сказати! Ні, треба ловити кожне слово, яке зривається випадково з його вуст, щонайменший його рух, вираз обличчя — ось де треба шукати затаєне в душі! Він затіває тут якусь темну справу. Певно, він переконаний у своєму успіху, бо став ще більш... брехливим, віроломнішим, нахабнішим.... Так зухвало тримаються тут лише місцеві дурні, які тріумфують ще не досягти справжнього успіху. ОТОЖ, ЧИ зможеш ти бути такою ж віроломною, як і він? Піддобрювати його, тішити надією? Не відмовляти, щоб він не попросив?

Сюзанна. Це вже занадто!

Фігаро. Все буде добре, все піде так, як ми намітили, якщо тільки будеш мене своєчасно про все сповіщати.

Сюзанна. А якщо я розповім про все графині?

Фігаро. Ще зарано: всі вони йому підвладні. Тобі однаково ніхто не повірить. Ти і нас погубиш, і їх не врятуєш. Йди повсюди за ним, наче тінь... а я буду стежити за ним поза домом...

Сюзанна. Друже мій, я ж казала тобі, що він мені не довіряє, а надто якщо ще й застане нас разом... Здається, він іде... Ану, зробімо вигляд, що дуже сваримося. (Кладе букет на стіл.)

Фігаро (голосно). Я цього не потерплю! Ще раз упіймаю...

Сюзанна (теж голосно). Отож! Боюся я тебе, як же! Фігаро (вдає, що дає їй ляпаса). Ах, не боїшся!.. Ось тобі, нахабо!

Сюзанна (вдає, що отримала ляпаса). Бити мене... у покоях графині!

СЦЕНА НІ Майор Бежеарс, Фігаро, Сюзанна.

Бежеарс (у військовій формі, з чорною пов'язкою на руці). Що за ґвалт? До мене протягом майже години долітають гучні голоси...

Фігаро (вбік). Протягом години!

Бежеарс. І що ж? Я входжу, бачу заплакану жінку...

Сюзанна (робить вигляд, що плаче). Мерзенний, він підняв на мене руку!

Б е ж е а р с. Як це огидно, пане Фігаро! Хіба може дозволити собі вихована людина вдарити створіння іншої статі?

Фігаро (різко). До біса! Панове, облиште нас! Я зовсім не вихована людина, а ця жінка не створіння іншої статі, а моя дружина, нахаба, інтриганка, яка вважає, що може нехтувати мною, бо в неї тут з'явились захисники. Ось я їй покажу...

Б е ж е а р с. Як вам не соромно бути таким грубіяном?

Фігаро. Пане, якщо мені знадобиться третейський суддя, щоб визначитись у стосунках із дружиною, я покличу кого завгодно, тільки не вас! І ви добре знаєте, чому!

Б е ж е а р с. Ви мене ображаєте, пане, я поскаржуся вашому хазяїну.

Фігаро (глузливо). Я вас ображаю? Хіба вас можна образити?! (Іде.)

СЦЕНА IV Бежеарс, Сюзанна.

Б е ж е а р с. Дитино, я ніяк не можу отямитись. Чому він так розлютився?

Сюзанна. Він навмисне прийшов сюди, щоб посваритися зі мною. Наговорив мені усякої гидоти про вас і заборонив бачитися з вами, навіть розмовляти. А я заступилась за вас... Тоді розгорілась сварка, яка закінчилася ляпасом. Втім, таке з ним трапилося вперше, але я хочу розійтися, розлучитися з ним.... Ви ж бачили його...

Бежеарс. Облишмо це. Деякий час легка хмаринка затьмарювала мою довіру до тебе, але ж після цієї бурхливої суперечки вона розвіялася.

С ю з а н н а. Це ви мене так заспокоюєте?

Бежеарс. Іди, я сам за тебе поквитаюсь. Уже прийшов час віддячити тобі, моя мила Сюзанно! Для початку довірю тобі одну велику таємницю... Втім, чи щільно зачинені двері? (Сюзанна йде перевірити. Убік) Ах! Якби мені бодай на три хвилинки дістати скриньку з подвійним дном, яку я колись замовив для графині, де зберігаються ті важливі листи...

Сюзанна (повертається). Так що ж це за велика таємниця?

Бежеарс. Прислужись своєму другові; на тебе очікує блискуче майбутнє. Я ж одружуюся з Флорестиною; це вирішено — так хоче її батько.

Сюзанна. А хто її батько?

Бежеарс (посміхаючись). Е-е, ти що, з неба звалилася? Достеменно відомо, моя люба: коли якась сирітка з'являється у домі в якості вихованки або ж хрещениці, це неодмінно дочка чоловіка. (Цілком серйозно.) Отже, я міг би з нею одружитися... якщо ти допоможеш її переконати у цьому.

Сюзанн а. Але ж її до нестями кохає Леон. Бежеарс. їх син? (Холодно.) Я цим займусь. Сюзанна (здивовано). Так, але ж... вона теж його кохає!

Бежеарс. Кохає?

Сюзанна. Так.

Б е ж е а р с (холодно). Я її вилікую.

Сюзанна (ще більш здивовано). Але ж... але ж... графиня знає про це і благословляє цей шлюб.

Б еже ар с (холодно). Ми примусимо її змінити свою думку.

Сюзанна (нічого не розуміючи). її теж?.. Але, наскільки мені відомо, Фігаро — наперсник Леона.

Б е ж е а р с. Це менше за все мене турбує. Невже ти не в змозі позбутися його?

Сюзанна.