Злочинна мати, або Другий Тартюф - Бомарше П'єр-Огюстен
Бо його ж можуть вкрасти. Хто зна? Хіба мало страшенних злодіїв втирається у порядні оселі...
Бежеарс (зі злістю). Проте граф бажає, щоб це золото йому повернули.
Фігаро. Граф може когось послати по нього.
Бежеарс. Але чи віддасть нотаріус гроші без своєї розписки?
Фігаро. Я віддам розписку графові. Я виконав свій обов'язок, і якщо тепер щось трапиться із грошима, граф вже не зможе звинуватити в цьому мене.
Г р а ф. Я чекатиму на розписку у своєму кабінеті.
Фігаро (до графа). Попереджаю вас, що пан Фаль видасть гроші тільки під вашу розписку. Це я йому так порадив. (Виходить.)
СЦЕНА XXIII
Граф, Бежеарс.
Бежеарс (гнівно). Розпестили ви цього мерзотника — і ось результат! Насправді, обов'язок дружби змушує мене попередити вас: ви стаєте занадто довірливим. Він знає всі наші таємниці. Із звичайного лакея, цирульника, лікаря ви зробили його своїм скарбником, секретарем, певною мірою фактотумом. Всі знають, що цей лицемір дуже добре гріє на вас руки.
Граф. Щодо вірності, то мені ні в чому йому дорікати, а ось те, що він став надто пихатим — це дійсно так...
Б е ж е а р с. Ви маєте нагоду позбавитись від нього так, що і він отримає від цього певну вигоду.
Граф. Я вже давно думаю про це.
Бежеарс (переконливо). Ви звісно хотіли б, щоб Лео-на супроводжувала на Мальту якась надійна людина? Мені здається, Фігаро буде потішений таким почесним завданням. Від такої пропозиції він не зможе відмовитись. Так ви від нього надовго позбавитесь.
Граф. Ваша правда, любий друже. До того ж, я чув, що він дуже не ладить з дружиною. (Виходить.)
СЦЕНА XXIV
Бежеарс (сам). Ще один крок зроблено!.. Ах, шляхетний нишпорко, краса та гордість усіх пройдисвітів! Ви граєте в цьому будинку роль вірного слуги! Хочете вирвати в мене придане? Даєте мені імена комічних героїв? Постривайте, Оноре-Тартюф зробить так, що ви не витримаєте тягаря морської мандрівки і навіки припините своє стеження за мною.
ДІЯ ТРЕТЯ Кімната графині, вся у квітах.
СЦЕНА І Графиня, Сюзанна.
Графиня. Нічого я не спромоглася дізнатися від дівчини. Тільки плаче та ридає!.. Вважає, що завинила переді мною, постійно благає простити її, хоче піти у монастир. Якщо згадати її поведінку щодо Леона, то можу припустити, вона не вважає себе гідною мого сина і тепер кається, що слухала його любовні промови, плекала надію стосовно нього. Чарівна делікатність! Надзвичайні чесноти! Певно, пан Бежеарс сказав щось таке, що засмутило Флорестину! Бо він завжди надзвичайно вимогливий та педантичний у всьому, що стосується честі. Іноді навіть перебільшує. Тоді йому ввижаються різні страхи, які інші навіть не помічають.
Сюзанна. Не знаю, що це за лихо таке, але тут відбуваються дивні речі! Немов якийсь демон нишком роздмухує вогонь. Хазяїн похмурий, мов хмара: нікого до себе не підпускає. Ви увесь час плачете, панна Флорестина ридає, ваш син у відчаї!.. Тільки пан Бежеарс незворушний, наче скеля. Здається, його ніщо не турбує, на всі наші біди він дивиться байдуже...
Графиня. Дитя моє, серцем він їх розділяє. Цей розрадник ллє бальзам на наші рани. Його мудрість підтримує нас, згладжує всі гострі кути, заспокоює мого дратівливого чоловіка. Ах, без нього ми були б ще нещаснішими!
Сюзанна. Бажаю вам, пані, щоб ви не помилилися.
Графиня. Здається мені, раніше ти була більш справедлива до нього! (Сюзанна опускає очі.) Втім, тільки він може розвіяти тривогу, яку вселила у мене Флорестина. Скажи йому, що я прошу його піднятися до мене.
Сюзанна. А ось, до речі, і він. Я причешу вас пізніше. (Виходить.)
СЦЕНА II
Графиня, Бежеарс.
Графиня (зажурено). Ах, мій милий майоре! Що ж це тут відбувається? Чи це той грім гримнув, якого я так давно побоювалася і який весь час наближався? Ворожість та упередженість графа до мого нещасного сина збільшуються з кожним днем. Певно, якась фатальна звістка дійшла до нього!
Бежеарс. Я так не думаю, пані.
Графиня. З того часу, як небеса покарали мене смертю старшого сина, граф цілком змінився: замість того, щоб заручитися підтримкою нашого посла у Римі та клопотати про зняття з Леона лицарської обітниці, він уперто посилає його на Мальту. Я скажу навіть більше, пане Бежеарс: мені відомо, що він займається обміном своїх маєтків і збирається покинути Іспанію, щоб назавжди оселитися тут. Нещодавно за вечерею в присутності тридцяти осіб він так висловлювався про розлучення, що я вжахнулася.
Бежеарс. Я був при цьому. Дуже добре пам'ятаю цю вечерю!
Графиня (в сльозах). Вибачте мені, мій гідний друже! При вас мені не соромно плакати!
Бежеарс. Нехай моє чутливе серце стане притулком для ваших негараздів.
Графиня. Врешті-решт чи то ви, чи він примусив страждати серце Флорестини? Я бачила в ній наречену мого сина. Так, вона бідна, але походить із шляхетної родини, вродлива та доброчесна. Вона зросла серед нас. Мій син тепер спадкоємець. Хіба ж цієї спадщини не вистачить їм обом?
Бежеарс. Вистачить, ще й, певно, буде занадто. Саме тут і ховається справжнє лихо!
Графиня. Здається, небо так довго очікувало, щоб саме тепер ще суворіше покарати мене за провину, яку я й так вже гірко спокутувала. Немов усі змовилися розбити всі мої надії. Мій чоловік ненавидить мого сина... Флорестина відмовляється від нього. Не знаю, що так схвилювало її, але вона збирається назавжди розірвати з ним. Нещасний, він цього не винесе! Я в цьому не сумніваюсь. (Молитовно складає руки.) О, караюче небо! Понад двадцять років я плакала і каялась у своєму гріху. Чому ж саме тепер ти посилаєш мені ці страждання — страждання викритої злочинниці? О, нехай тільки я буду нещасна! Боже, я не стану нарікати! Але ж не дай моєму синові страждати за той гріх, якого він не робив! Навчіть мене, пане Бежеарс, як позбутися від усіх цих прикростей?
Бежеарс. Так я ж, шановна пані, тому й прийшов, щоб розвіяти ваші страхи. Коли людина чогось побоюється, вона не може відвести погляд від предмета, який її лякає: що б не робилося навкруги, про що б не йшлося, страх отруює все! Врешті-решт, у мене є ключ до всіх цих загадок. Ви ще будете щасливою.
Г р а ф и н я. Чи можу я бути щасливою, коли душу розриває каяття?
Бежеарс. Ваш чоловік зовсім не уникає Леона. Йому нічого не відомо про таємницю народження вашого сина.
Графиня (пожвавлено). Пане Бежеарс!
Бежеарс. А всі ці душевні рухи, які ви вважаєте ненавистю, насправді викликані тим, що в нього самого не чиста совість. О, зараз я зніму камінь з вашої душі!
Графиня (завзято). Милий пане Бежеарс!
Бежеарс. Але назавжди сховайте у вашому заспокоєному серці ту вкрай важливу інформацію, яку я вам зараз повідомлю. Ваша таємниця — це народження Леона; його ж таємниця — народження Флорестини. (Понизивши голос.) Він її опікун... та її батько.
Графиня (молитовно заламує руки). О, всемогутній Боже! Ти зжалився наді мною!
Бежеарс. Уявіть собі його жах, коли він побачив, що діти кохають одне одного! Він не міг розкрити свою таємницю, але ж не міг і дозволити, щоб результатом його мовчання стала їх взаємна прихильність. Саме тому він і зробився таким похмурим, не схожим на себе. Відправити сина він задумав тільки для того, щоб тривала відсутність та лицарські обітниці загасили нещасну любов, благословити яку граф не в змозі.
Графиня (на колінах, палко молиться). О, вічне джерело щедрот! Господе мій! Ти дозволив мені бодай частково спокутувати той мимовільний гріх, який я вчинила з вини безумця. Тепер і мені є у чому звинуватити чоловіка, честь якого я скривдила. О, графе Альмавіва! Моє зів'яле серце, яке закрилося після двадцяти років страждань, знову відкривається для тебе! Флорестина — твоя донька; вона стала мені настільки ж любою, немов це я привела її на цей світ. Вибачимо ж мовчки один одного! О, пане Бежеарс, продовжуйте!
Бежеарс (підіймає її). Друже мій, я не хочу заважати цим першим поривам вашого доброго серця: радісне збудження краще від збудження болісного, але заради вашого спокою вислухайте мене до кінця.
Графиня. Говоріть, мій милий друже, вам я зобов'язана всім, говоріть.
Бежеарс. Ваш чоловік, намагаючись вберегти Флоре-стину від цього, на його думку, кровозмішуваного шлюбу, запропонував мені одружитися з нею. Але, незалежно від глибокого та болючого почуття, яке моя повага перед вашими стражданнями...
Графиня (гірко). Ах, друже мій, з жалю до мене...
Бежеарс. Годі! Не треба більше говорити про це. З деяких туманних натяків, які можна було зрозуміти і так, і сяк, Флорестина вирішила, що йдеться про Леона. її юне серце вже затріпотіло, але тут слуга доповів про ваш прихід. Після цього я нічого не розповідав їй про наміри батька, але одне моє необережне слово навело її на думку про братські стосунки та спричинило таку бурю і священний релігійний страх, причину яких не могли для себе пояснити ні ви, ні ваш син.
Графиня. Бідолашна дитина, він навіть ні про що не здогадувався!
Бежеарс. Тепер, коли ви знаєте, в чому справа, чи слід нам продовжувати втілювати в життя ідею цього цілющого шлюбу?..
Графиня (пожвавлено). Так, друже мій, треба дотримуватися цього плану. І серцем, і розумом я це відчуваю. Я сама спробую переконати Флорестину. Таким чином наші таємниці залишаться нерозкритими, жодна стороння душа ні про що не дізнається. Після двадцяти років страждань ми заживемо щасливо, і саме вам моя родина буде зобов'язана цим щастям.
Бежеарс (підвищуючи голос). А щоб більше ніщо не перешкоджало йому, необхідна ще одна жертва, і ви, друже мій, спроможні на неї.
Графиня. О, я готова на все!
Бежеарс (переконливо). Ті листи, папери того нещасного, якого більше немає на цьому світі, повинні бути спалені.
Графиня (з болем). О Боже!
Бежеарс. Коли мій друг, вмираючи, наказав мені передати їх вам, останнім проханням він заклинав мене врятувати вашу честь, не залишити нічого, що могло б кинути на неї тінь.
Графиня. Боже! Боже!
Бежеарс. Двадцять років я не міг добитися, щоб ця сумна пожива вашої вічної скорботи зникла з-перед ваших очей. Але незалежно від того, що все це завдає вам болю, зважте на ту небезпеку, на яку ви себе наражаєте!
Графиня. Але чого ж мені боятись?
Бежеарс (озирнувшись і переконавшись, що його ніхто не чує, тихо). Я в жодному разі не підозрюю Сюзанну, але чи не може покоївка, обізнана, що ви зберігаєте у себе ці папери, одного дня віднайти у цьому джерело своїх прибутків? Досить передати вашому чоловіку бодай одного листа — а він, певно, добряче б заплатив за нього — і ви знову опинитесь у безодні нещастя...
Графиня.
