Злочинна мати, або Другий Тартюф - Бомарше П'єр-Огюстен

І яким би воно не було, знайте, друзі мої, що для мене воно священне: я приймаю його беззастережно. (Низько кланяється і виходить.)

Графиня, Леон, Флорестина.

Графиня (дивиться йому услід). Це — ангел, посланий з неба, щоб допомагати нам у всіх наших бідах.

Леон (із палкою скорботою). Ах, Флорестино, нам треба підкоритися! У першому пориві скорботи ми з вами поклялися, що коли ми не можемо належати одне одному, то не належатимемо нікому. Я виконаю цю клятву за нас обох. Це зовсім не означає, що я вас втрачаю: я знайшов сестру в особі тієї, якою сподівався володіти як чоловік. Ми ще можемо любити одне одного.

СЦЕНА VIII

Графиня, Леон, Флорестина, Сюзанна.

Сюзанна приносить скриньку.

Графиня (не дивлячись, надягає сережки, каблучки та браслет). Флорестино! Виходь за Бежеарса: він цього вартий. Ваш шлюб стане щастям для твого хрещеного, тому треба укласти його сьогодні ж. (Сюзанна виходить зі скринькою.)

СЦЕНА IX Графиня, Леон, Флорестина.

Графиня (Леону). Сину мій, те, чого нам не слід знати, нехай залишається таємницею. Флорестино, ти плачеш?

Флорестина (плаче). Пожалійте мене, пані! Як можна перенести стільки потрясінь за один день? Тільки-но дізналася, хто я така, а тепер ще маю переламати себе й довірити свою долю... О, я вмираю від болю та жаху. Я не маю нічого проти пана Бежеарса, але в мене серце завмирає лише при думці, що він може стати... Втім, так треба. Я маю принести себе в жертву заради коханого брата, заради його щастя... яке я вже не в змозі дати йому. Ви питаєте, чи я плачу? Ах, зараз я роблю для Леона більше за те, якби я віддала за нього життя! Мамо, пожалійте нас... благословіть ваших дітей! Вони настільки нещасні! (Падає навколишки, за нею і Леон.)

Графиня (покладає на них руки). Благословляю вас, мої любі. Флорестино, відтепер ти будеш мені донькою. Якби ти знала, яка ти мені дорога! Ти будеш щаслива, доню, усвідомлюючи, що зробила добру справу. А це може замінити будь-яке інше щастя. (Флорестина й Леон підводяться.)

Флорестина. А ви впевнені, пані, що моя жертва поверне Леону його батька? Ми ж не можемо не помічати: часто несправедливе відношення графа до свого сина доходить навіть до ненависті.

Графиня. Я сподіваюся, моя люба доню.

Леон. Пан Бежеарс теж сподівається, так він сам казав мені. Але ще він додав, що тільки мати може творити це диво. Отже, чи знайдете ви в собі достатньо внутрішньої сили, щоб поговорити з батьком про мене?

Графиня. Я вже кілька разів намагалася, синку, але, схоже, все марно.

Леон. О, моя добра мамо! Мені шкодила ваша покірливість. Ви побоювалися сперечатися з ним, а це заважало вам використати всю силу вашого впливу, хоча право на нього вам дають саме внутрішні якості, а також глибока повага, яку відчувають до вас усі ті, хто вас оточує. Поговоріть з ним строго, і він здасться.

Графиня. Ти так вважаєш, синку? Спробую поговорити з ним при тобі. Твої докори так само засмучують мене, як і його несправедливість. Але для того, щоб ніщо не заважало мені хвалити тебе, вийди у сусідню кімнату. Тобі буде чути, як я відстоюю справедливість: після цього ти вже не дорікатимеш матері, що вона недостатньо стійко захищає свого сина! (Дзвонить.) Флорестино, пристойність не дозволяє тобі залишатися тут. Іди до себе та помолися Богу, щоб він допоміг встановити нарешті мир і злагоду в нашій злощасній сім'ї. (Флорестина виходить.)

СЦЕНА X Сюзанна, Графиня, Леон.

Сюзанна. Ви дзвонили, пані? Чого бажаєте?

Графиня. Перекажи графу, що я прошу його зайти до мене ненадовго.

Сюзанна (злякано). Пані, ви лякаєте мене! Господи, що ж тут таке затівається? Адже граф ніколи не приходить... без...

Графиня. Роби, що тобі велять, Сюзанно, а іншим не переймайся. (Сюзанна виходить, від жаху зводячи руки догори.)

СЦЕНА XI Графиня, Леон.

Графиня. Зараз ти побачиш, синку, чи виявляє твоя матір слабкість, коли йдеться про тебе! Тільки дай мені зосередитися, помолитися та підготуватися до цієї надзвичайно важливої промови, яку я маю виголосити. (Леон іде у сусідню кімнату.)

СЦЕНА XII

Графиня (сама, стає одним коліном на крісло). Ця мить здається мені настільки жахливою, як і страшний суд! Кров холоне у мене в жилах... О Боже! Дай мені силу достукатися до серця мого чоловіка! (Понизивши голос.) Тільки тобі відомо, чому я так довго мовчала! Ах, якби йшлося не про щастя мого сина, а про мене, я не наважилася б сказати жодного слова! Втім, якщо правду каже мій мудрий друг і ти, Боже, милосердно відпустив мені гріх, який я оплакувала протягом двадцяти років, то дай же мені, о Господи, сили достукатися до серця мого чоловіка!

СЦЕНА XIII Графиня, Граф, Леон за сценою.

Граф (сухо). Мені сказали, графине, що ви хотіли мене бачити?

Графиня (боязко). Я подумала, що тут нам буде зручніше, аніж у вас.

Граф. Що ж, графине, я прийшов, кажіть.

Графиня (тремтливим голосом). Сідайте, графе, благаю, вислухайте мене уважно.

Граф (нетерпляче). Ні, я слухатиму стоячи. Ви знаєте, що під час розмови я не можу сидіти на одному місці.

Графиня (зітхаючи, сідає, тихо). Йдеться... про мого сина, графе.

Граф (різко). Про вашого сина, графине?

ю* 275

Графиня. А що б іще могло змусити мене почати розмову з людиною, яка так відверто уникає будь-якого спілкування зі мною? Але я не можу спокійно дивитися на сина: він не знаходить собі місця, його серце розривається від самої думки про те, що ви наказали йому негайно виїхати, а головне — його засмутив той суворий тон, яким ви віддали наказ про його вигнання. Чим же викликана така немилість з боку... такої справедливої людини? З того часу, як клята дуель відібрала у нас другого сина...

Граф (закриває обличчя руками, зажурено). А!..

Графиня. ...Замість того, щоб насолоджуватися життям, Леон посилив піклування й увагу, з метою полегшити тягар нашого горя!

Граф (повільно ходить по кімнаті). А!..

Графиня. Палка вдача старшого сина, його непостійність, пристрасті, безладна поведінка — все це часто завдавало нам жорстоких страждань. Суворі, але мудрі у своїх веліннях небеса, позбавили нас цієї дитини, і, можливо, ми позбулися ще страшніших страждань у майбутньому.

Граф (гірко). А!.. А!..

Графиня. А хіба той син, який у нас залишився, бодай раз зрадив своєму обов'язкові? Чи можна йому чимось дорікати? Він — зразок для своїх однолітків, його всі люблять і поважають, усі прагнуть познайомитись з ним, усі з ним радяться. І лише один його... природний заступник, мій чоловік, ніби заплющує очі на його неймовірні здібності. (Граф починає ходити швидше, але все ще мовчить. Графиня, яку надихає його мовчання, продовжує більш упевнено, поступово підвищуючи голос.) У будь-якій іншій справі, графе, для мене було б за честь приєднатися до вашої думки, узгодити з вами свої почуття, мою скромну думку з вашою, але ж ідеться... про сина... (Граф зворушений продовжує ходити по кімнаті.) Доки був живий його старший брат, славетне та гучне ім'я, яке він носить, прирікало його на безшлюбність, Мальтійський орден був його неминучою долею. Тоді здавалося, що забобон прикриває несправедливість такої різниці в долі обох братів... (боязко) з однаковими правами.

Граф (здавленим від хвилювання голосом, убік). З однаковими правами!..

Графиня (ще голосніше). Але чи не дивно, що вже минуло два роки, відколи фатальний випадок надав йому всі права... а ви все ще нічого не зробили, аби зняти з нього всі обітниці? Усім добре відомо, що ви виїхали з Іспанії тільки для того, щоб продати або обміняти свої маєтки. Якщо ви робите це лише задля того, щоб позбавити маєтків Леона, то більш відвертий прояв ненависті навіть уявити важко! Потім ви женете його від себе і, схоже, зачиняєте для нього двері будинку... вашого будинку. Дозвольте вам зауважити, що такому ставленню важко знайти розумне пояснення. Що він такого скоїв?

Граф (зупиняється, грізно). Що він скоїв?!

Графиня (злякано). Графе, я не хотіла образити вас!

Граф (ще грізніше). Що він скоїв, графине? І ви ще запитуєте?

Графиня (розгублено). Графе, графе, ви мене лякаєте!

Граф (розлючено). Ви самі викликали цей вибух люті, який стримувала проста людська жалість! Що ж, вислухайте тепер вирок собі і йому.

Графиня (збентежено). Графе! Графе!

Граф. Ви питаєте, що він накоїв?

Графиня (заламуючируки). Ні, графе, не кажіть!

Граф (у нестямі). Згадайте, зраднице, що ви скоїли самі! Згадайте, як ви порушили шлюбну вірність, а потім ввели у дім чужу дитину, яку ви насмілюєтеся називати моїм сином!

Графиня (у відчаї, хоче підвестися). Благаю, дозвольте мені піти.

Граф (не дає встати з крісла). Ні, нікуди ви не підете, ви не втечете від речового доказу, який повністю вас видає. (Показує їй листа.) Впізнаєте послання? Воно написане вашою злочинною рукою! А ці криваві літери, що служать відповіддю...

Графиня (здавлено). Я зараз помру! Я зараз помру!

Граф (кричить). Ні, ні! Ви почуєте рядки, які я підкреслив! (Збуджено читає.) "Нещасний безумець! Наша доля вже вирішена... Ваш злочин та мій вимагають заслуженої кари. Сьогодні у день святого Леона — заступника цих місць і вашого святого я народила сина, ганьба та лихо мені..." Отже, дитина народилась у день святого Леона, більше ніж через десять місяців після мого від'їзду у Веракрус! (У той час, як граф голосно читає, графиня, мов у маренні, вимовляє незв 'язні слова.)

Графиня (молитовно складаючи руки). Боже милосердний! Отже, ти не можеш дозволити, щоб навіть найпота-ємніший з усіх злочинів залишився безкарним!

Граф. ...А потім рукою спокусника. (Читає.) "Все це передасть вам мій вірний друг, коли мене вже не буде на цьому світі".

Графиня (молитовно). Покарай же мене, о Боже, бо я це заслужила!

Граф (читає далі). "Якщо смерть знедоленого розбудить у вас бодай якусь жалість..."

Графиня (молитовно). Прийми цю страшну для мене годину як спокуту за мій гріх!

Граф (читає), "...то сподіваюся, що ім'я Леон..." І цього сина звуть Леон!

Графиня (майже не тямлячи себе, заплющивши очі). О Господи! Великим був мій злочин, якщо він заслуговує на таке покарання! Хай буде воля твоя!

Граф (кричить). І вкривши себе такою ганьбою, ви ще насмілюєтеся запитувати у мене, чому я так вороже ставлюся до нього?

Графиня (продовжує молитися). Як можу я не підкоритися, коли мене обтяжила твоя рука?

Граф.