Злочинна мати, або Другий Тартюф - Бомарше П'єр-Огюстен

Ні, у Сюзанни занадто добре серце...

Бежеарс (підвищуючи голос, твердо). Мій високошановний друже, ви вже сповна заплатили за ніжність та біль, виконали всі обов'язки і якщо ви задоволені поведінкою вашого друга, я прошу у вас нагороди. Треба спалити ці папери, знищити всі спогади про гріх, який ви вже давно спокутували! І щоб більше ніколи не повертатися до цієї болючої теми, я вимагаю негайно принести жертву.

Графиня (тремтячи). Мені здається, я чую голос Бога! Він наказує мені забути його, скинути ту сумну жалобу, в яку я одягла своє життя після його смерті. Так, Господе! Я виконаю все, що велить мені друг, якого ти послав! (Дзвонить.) Те, чого він вимагає вашим ім'ям, вже давно підказувала мені моя совість. Але через свою слабкість я цьому противилася.

СЦЕНА III

Сюзанна, Графиня, Бежеарс.

Графиня. Сюзанно, принеси мені скриньку з коштовностями. Ні, стривай, я сама, ти не знайдеш ключа...

СЦЕНА IV Сюзанна, Бежеарс.

Сюзанна (дещо розгублено). Що ж це таке, пане Бежеарс? Всі немов з глузду з'їхали! Просто якась божевільня! Графиня плаче, дівчина ридає, пан Леон погрожує втопитися, граф замкнувся, нікого не хоче бачити. Чому ця скринька з коштовностями раптом так усіх зацікавила?

Бежеарс (з таємничим виглядом підносить палець до губів). Тсс! Жодних питань! Згодом дізнаєшся... Все добре, все йде якнайкраще... За цей день варто віддати... Тсс...

СЦЕНА V Графиня, Бежеарс, Сюзанна.

Графиня (тримає в руках скриньку з коштовностями). Сюзанно, принеси нам з будуару вогонь у жаровні.

Сюзанна. Якщо це для того, щоб спалити папери, то можна взяти каганець, він ще горить. (Подає каганець.)

Графиня. Постережи біля дверей, щоб ніхто не увійшов.

Сюзанна (виходить, убік). Спочатку попередимо Фігаро.

СЦЕНА VI

Графиня, Бежеарс.

Б е ж е а р с. Як би я хотів, щоб для вас скоріше настала ця мить!

Графиня (задихається від хвилювання). О, друже мій, який день обираємо ми, щоб принести цю жертву! День народження мого нещасного сина! Щороку я присвячувала цей день тільки їм обом, благала вибачення у Бога, перечитувала ці сумні листи, обливаючись гіркими сльозами. Принаймні, я переконувалася, що ми звершили не стільки злочин, скільки просту помилку. Ах, невже дійсно треба спалити все, що мені від нього залишилось?

Бежеарс. Що?! Так ви ж не знищуєте сина, який нагадує вам про нього! Заради сина ви маєте зробити це, щоб захистити його від тисяч жахливих небезпечних ситуацій. Ви повинні зробити це заради вас самих. Від цього рішучого кроку залежить, мабуть, безпека всього вашого подальшого життя! (Відчиняє потаємне відділення та дістає звідти листи.)

Графиня (здивовано). Пане Бежеарс, ви відчиняєте скриньку краще, ніж я!.. Дозвольте мені ще раз перечитати їх!

Бежеарс (строго). Ні, не дозволю.

Графиня. Тільки останній, у якому він написав сумне "пробач" своєю кров'ю, яку він пролив заради мене та дав мені зразок мужності, яка мені зараз так потрібна!

Бежеарс (не дає їй листа). Якщо ви прочитаєте бодай слово, ми нічого не спалимо. Принесіть небесам сповна цю жертву, сміливу, добровільну, вільну від людських слабко стей! Якщо ж ви не наважуєтесь її принести, то я буду сильнішим за вас. Скоріше, все у вогонь! (Кидає згорток у вогонь.)

Графиня (жваво). Пане Бежеарс! Жорстокий друже! Ви ж спалюєте моє життя! Принаймні, залиште мені один клаптик. (Хоче кинутися до палаючих листів. Бежеарс утримує її, обхопивши за талію.)

Бежеарс. А попіл я розвію по вітру.

СЦЕНА VII

Сюзанна, Граф, Фігаро, Графиня, Бежеарс.

Сюзанна (вбігає). Граф іде, але його привів Фігаро.

Граф (застає їх у цій позі). Що я бачу, пані! Що це за безладдя? Чому тут вогонь, скринька, папери? Через що сперечання та сльози? (Бежеарс і графиня збентежені.) Мовчите?

Бежеарс (опанувавши себе, із зусиллям). Сподіваюся, пане, ви не вимагатимете пояснення у присутності слуг. Не знаю, чому ви вирішили так зненацька увірватись до опочивальні графині! Я ж залишусь вірним собі та скажу всю правду, якою б вона не була.

Граф (до Фігаро та Сюзанни). Вийдіть обоє.

Фігаро. Добре, пане, але принаймні, віддайте мені належне: підтвердіть, що я передав вам розписку нотаріуса, про яку ми сьогодні говорили.

Граф. Із задоволенням, завжди приємно виправити помилку. (До Бежеарса.) Заспокойтеся, пане, — ось розписка. (Знову ховає її у кишеню. Фігаро і Сюзанна виходять через різні двері.)

Фігаро (виходячи, тихо Сюзанні). Якщо тільки він спробує уникнути пояснення!..

Сюзанна (тихо). Він дуже спритний!

Фігаро (тихо). Я його знищив!

СЦЕНА VIII Графиня, Граф, Бежеарс.

Граф (строго). Отже, пані, ми самі.

Бежеарс (все ще збентежений). Говорити буду я. Мене допитуйте. Чи можете ви, пане, пригадати бодай один випадок, коли б я зрадив істині?

Граф (сухо). Я... я цього не казав.

Бежеарс (повністю опанувавши себе). Хоча я не схвалюю цього малопристойного дізнання, честь змушує мене повторити те, що я тільки-но сказав графині, яка просила в мене поради:

"Будь-яка людина, що зберігає чиюсь таємницю, ніколи не повинна берегти папери, які можуть кинути тінь на друга, якого вже немає на цьому світі і який їх їй довірив. Як би важко та боляче не було розлучитися з ними і який би інтерес не становило їх подальше зберігання — свята повага до пам'яті покійних має бути понад усе". (Вказує на графа.) Чи не можуть вони випадково потрапити у руки ворога? (Граф смикає його за рукав, щоб той припинив пояснення.) Чи ви не згодні зі мною, пане? Той, хто просить у мене поради у ганебній справі чи благає про допомогу у хвилини тимчасової слабкості, не повинен звертатися до мене! Ви, графе, і ви, графине, дуже добре знаєте це зі свого власного досвіду, а надто ви, графе! (Граф робить йому знак.) Саме на прохання графині, яка звернулась до мене, я дав їй пораду, не намагаючись ознайомитися зі змістом цих паперів. Але я помітив, що зробити цей нелегкий крок у неї не достає сміливості. Тоді я, не вагаючись ані секунди, покликав на допомогу всю свою рішучість і переборов її зволікання. Саме через це ми і боролися, і що б там про мене не думали, я ніколи не розкаюсь ані у своїх словах, ані у своїх діях. (Здіймає руки.) О, свята дружбо! Ти всього лишень порожній звук, якщо не виконуються твої суворі обов'язки. Дозвольте мені тепер іти, пане.

Граф (у захваті). О, найкращий серед людей! Ні, ви нас не покинете. Графине, він стане нам ще ближчим: я віддаю йому свою дорогу Флорестину.

Графиня (жваво). Більш гідно, пане, ви б не могли застосувати ту владу над нею, яку вам дає закон. Якщо вважаєте за потрібне знати мою думку, то я згодна. І чим швидше, тим краще.

Граф (вагаючись). Що ж!., сьогодні увечері... без зайвого шуму... ваш духівник...

Графиня (піднесено). Гаразд! Оскільки я заміняю їй матір, то я сама готуватиму її до священного обряду. Хіба лише вашому другові ви дасте можливість виявити великодушність до цієї чарівної дитини? Я із задоволенням сподіваюся, що ні.

Граф (сконфужено). Ах, графине... повірте...

Графиня (зрадістю). Так, графе, я вам вірю. Сьогодні день народження мого сина. Відтепер, після такого збігу подій він стане мені ще дорожчим. (Виходить.)

СЦЕНА IX Граф, Бежеарс.

Граф (дивлячись їй услід). Не можу прийти до тями від здивування. Я очікував суперечок, нескінченних заперечень, а вона виявилась такою справедливою, доброю, великодушною до моєї дитини! "Я заміняю їй матір", — сказала вона... Ні, це зовсім не аморальна жінка! Я починаю поважати ту душевну велич, яка прихована у її діях... хочу осипати її докорами, але її тон мене роззброює. Та ба, друже мій, я сам винен, висловивши здивування з приводу палаючих листів.

Бежеарс. А ось я анітрохи не здивувався; адже я бачив, з ким ви йдете. Ця гадина прошепотіла вам, що я нібито прийшов, щоб розкрити ваші таємниці? Такі низькі звинувачення не можуть зачепити людину мого становища: вони надто несерйозні. Втім, пане, чого вас так зацікавили ці папери? Адже ви послухалися мене і взяли ті листи, які хотіли б зберегти? О, якби небо бажало, щоб графиня звернулася до мене раніше, у вас би не залишилося незаперечних доказів її провини!

Граф (гірко). Так, незаперечних! (Палко.) Подалі від мене: вони печуть мені груди. (Дістає схований на грудях лист та кладе його у кишеню.)

Бежеарс (м'яко). Тепер я буду ще активніше боротись за права законного сина; врешті-решт, він не винен у своїй гіркій долі, яка кинула його у ваші батьківські обійми.

Граф (запально). Батьківські? Ніколи!

Бежеарс. І не його ж це провина, що він кохає Фло-рентину. Але ж чи можу я з'єднатися з цією дівчиною, поки він залишається біля неї? Мабуть, вона сама захоплена ним і погодиться лишень з поваги до вас. Ображена лагідність...

Гр а ф. Я розумію тебе, друже мій! Твої слова настільки переконливі, що я вирішив відіслати його негайно. Так, мені буде легше, коли цей фатальний юнак перестане ображати мій погляд. Але як сказати про це графині? Чи захоче вона розлучитися з ним? Отже, слід удатися до рішучих заходів.

Бежеарс. Рішучих заходів?.. Ні... Але скористатися для цього розлученням ви цілком зможете: у цих завзятих французів так прийнято.

Граф. Щоб я оприлюднив свій сором! Втім, кілька нікчемних боягузів саме так і вчинили! Але ж це останній ступінь падіння сучасної моралі. Нехай безчестя розділять ті, хто йде на такий сором, як і ті мерзотники, винні у цьому соромі!

Бежеарс. Я вчинив щодо вас та стосовно графині так, як веліла мені честь. Я аж ніяк не прихильник жорстких та насильницьких засобів, особливо, коли йдеться про рідного сина...

Граф. Ні, не про сина, а про сторонню людину, від'їзд якої я прискорюю.

Бежеарс. Не забудьте й про цього зухвалого слугу.

Г р а ф. Та мені й так набридло тримати його у себе. Ось тобі, друже, моя розписка. Поспішай до нотаріуса та отримай три мільйони золотом. Тоді в тебе буде можливість виявити великодушність під час підписання шлюбного договору, який нам будь-що треба укласти сьогодні... тепер у тебе є ціле багатство... (Передає йому розписку, бере його під руку і вони обидва виходять.) Сьогодні ж опівночі... без зайвого шуму... у каплиці графині... (Останніх його слів не чути.)

ДІЯ ЧЕТВЕРТА Та ж сама кімната графині.

СЦЕНА І

Фігаро (сам, схвильовано озирається). Вона мені сказала: "Приходь о шостій у кабінет: це найзручніше місце для розмови..." Я миттю злітав у справах та, упрівши, повернувся додому! І де ж вона? (Ходить по кімнаті, витираючи обличчя.) До біса, я ж не божевільний! Я ж бачив, як граф виходив звідси з ним під руку!...