Світ Софії - Гордер Юстейн
Романтики вважали, що тільки мистецтво може наблизити нас до "несказанного". Деякі зробили подальший крок і прирівняли митця до Бога.
— Бо митець творить власну реальність, як Бог створив світ.
— Говорилося, митець творить світ силою уяви. У стані творчого натхнення відбувається стирання меж між сном і дійсністю. Новаліс, один з молодих геніїв, сказав: "Світ стає сном, а сон стає дійсністю". Він написав роман з часів середньовіччя "Генріх фон Офтердінґен". Автор помер 1801 року, так і не завершивши його, однак твір завоював визнання. У романі розповідається про пошуки молодого Генріха за "блакитною квіткою", яка приснилася йому одного разу, і за якою він з того часу невимовно тужить. Англійський романтик Колрідж висловив цю ж думку словами:
А що, коли ти агав? І що, коли під час сну ти мріяв? І що, коли в своїх мріях ти піднявся на небеса і зірвав тут дивовижно прекрасну квітку? А тоді ти прокинувся із квіткою в руках. То що ж тоді?
— Як гарно!
— Ось ця туга за чимось далеким і недосяжним була типовою для романтиків. Вони тужили за минулими епохами, наприклад, за середньовіччям, яке оцінювалося тепер значно вище, ніж в епоху просвітництва. Романтиків тягнуло до віддалених культур, до країн Сходу та їхньої містики, їх вабила ніч, тьмяність світу, старожитні руїни та надприродні явища, їх полонили темні аспекти життя, морок, жах, містика.
— Це був, видається мені, цікавий час. Ким були романтики?
— Романтизм — це передусім міський феномен. Саме у першій половині минулого століття у багатьох містах Європи, у тому числі і в Німеччині, розквітла міська культура, "Типовими романтиками^ були молоді люди, здебільшого студенти, хоч ставилися вони до навчання досить вільно. Вони мали яскраво виражений "анти-обивательський" світогляд і прозивали поліцію чи господинь, у яких винаймали помешкання, "міщухами", а то й просто "ворогами".
— Не хотіла б бути у ролі тих господинь.
— Перше покоління романтиків народилося десь близько 1800 року, і можна сміливо сказати, що романтичний рух у Європі був першим бунтом молоді. Романтики мали багато схожих рис із молодшою на 150 років культурою хіппі.
— Квіти і довге волосся, бренькання на гітарі та лінивство?
— Так. Мовилося, що "неробство є ідеалом генія, а лінивство — романтичним достоїнством"-. За свій обов'язок романтики вважали смакувати життя або ж віддаватися мріям. Щоденні побутові клопоти — то доля міщухів.
— А Генрік Верґеланн був романтиком?
— Не тільки Верґеланн, але й Вельгавен. Верґеланн визнавав також і просвітительські ідеали, однак стиль його життя, відзначений натхненним і водночас хаотичним бунтом, характерний для романтика. Стелла, якій він присвячував свої поезії, була такою ж далекою та недосяжною, як і "блакитна квітка" Новаліса. А сам Новаліс заручився з дівчиною, якій сповнилося лише п'ятнадцять років. Вона померла через чотири дні після свого дня народження, проте Новаліс продовжував її любити усе своє життя.
— Ти сказав, що вона померла на четвертий день після своїх п'ятнадцятих уродин?
-Так...
— Мені також сповнилося п'ятнадцять чотири дні тому.
— Так, справді.".
— Як її звали?
— Софія.
— Що ти сказав?
— Ну, називалася...
— Ти мене лякаєш! Це просто збіг?
— Не знаю, Софіє. Проте її ім'я було Софія.
— Продовжуй!
— Новаліс прожив тільки 29 років. Він був одним із тих, хто "помер молодим". Багато романтиків померло в молодому віці, здебільшого через туберкульоз. Дехто вчинив самогубство...
— От тобі маєш!
— А ті, хто дожили до старості, перестали бути романтиками в тридцятирічному віці. Дехто з них перетворився на консервативних міщан.
— Тобто перейшли у стан ворога?
— Можливо й так. Однак ми говоримо про романтичну закоханість. Нерозділене кохання описав ще teme у своєму епістолярному романі "Страждання молодого Вертера", опублікованому в 1774 році. Оповідь завершилася тим, що молодий Вертер застрілився, бо не міг здобути ту, котру кохав...
— Чи не переборщив він часом?
— З'ясувалося, що після виходу у світ роману зросло число самовбивств, і тоді книгу заборонили у Данії та Норвегії. Тож бути романтиком було не так уже й безпечно. У гру вступали сильні почуття.
— При слові "романтик" мені уявляються великі пейзажні полотна. Я бачу перед собою дику природу, таємничі ліси, часто огорнені туманом.
— Однією з найважливіших рис романтизму був потяг до природи та її загадковість. І нагадаю ще раз, що романтизм був суто міським явищем. Мабуть, пригадуєш Руссо, котрий кинув клич "назад до природи". Лише в епоху романтизму це гасло набрало сили. Романтизм був також реакцією на механістичне бачення Всесвіту в епоху просвітництва. А ще романтизм уособлював собою відродження давньої ідеї космічної свідомості.
— Поясни!
— Це означає, що природа розглядається як цілість. Тут романтики не втрачають зв'язку зі Спінозою, а також Плоти-ном та філософами ренесансу, Якобом Бьоме та Джордано Бруно. їх усіх єднала те, що у природі вони вбачали божественне "я".
— Вони були пантеїстами...
—Декарт та Юм проводили чітку межу між "я", з одного боку, та "просторовою" реальністю — з іншого. Кант також розмежовував пізнавальне "я" та природу "у собі". Тепер же мовилося, що природа є єдиним великим "я". Романтики послуговувалися такими поняттями, як "світова душа" та "світовий дух".
— Розумію.
— Тон задавав філософ-романтик Фрідріх Вільгельм Шеллінґ, який жив у 1775—1854 рр.. Він зробив спробу стерти межу між "духом" та "матерією". Уся природа — людська душа, а чи фізична дійсність — є виразом єдиного Бога або "світового духа", — вважав він.
— Це нагадує Спінозу.
— "Природа є видимим духом, а дух — невидимою природою", — говорив Шеллінґ. Бо всюди в природі ми можемо відчувати присутність "духа, що творить структури". А ще він сказав, що "матерія — це інтелект у стані дрімоти".
— Поясни, будь ласка, детальніше.
— Шеллінґ вбачав "світовий дух" у природо, той самий "дух" вбачав він і у людській свідомості. З такого погляду природа і людська свідомість є, властиво, виразом одного і того ж.
— Чом би й ні.
— "Світового духа" можна шукати і в природі, і у власному єстві, Новаліс тому й сказав: "таємничий шлях провадить усередину". На його думку, людина несе у собі цілий уиіверсум і найкраще сприймає таємничість світу, заглибившись у себе.
— Гарна думка.
— Філософія, природні дослідження та поезія сприймалися багатьма як частини більшої цілості. Чим би не займався романтик: сидів у кабінеті і натхненно писав вірші чи досліджував життя рослин або будову каменів, було це насправді двома аспектами однієї і тієї ж справи. Бо природа — не мертвий механізм, а живий "світовий дух".
— Якщо ти і далі розповідатимеш у такому дусі, я стану романтиком.
— Природознавець, норвежець за походженням, Генрік Стеффенс, якого Верґеланн назвав "занесеним вітром у безвість лавровим листком Норвегії" за те, що він емігрував до Німеччини, прибув 1801 року до Копенгагена читати лекції про німецький романтизм. Ось так він охарактеризував романтичний рух: "Знесилені одвічними спробами боротьби з неподатливою матерією, ми вибрали інший шлях, прагнучи поспішити назустріч нескінченності. Ми увійшли у себе самих і створили новий світ..."
— Як тобі вдається усе так точно запам'ятовувати?
— Дрібниці, дитя моє.
— Розповідай далії
— Шеллінґ також спостеріг "розвиток" у природі від землі та каміння до людської свідомості. Він вказав на поступовий перехід від неживої природи до складніших форм життя. Загалом, характерною рисою романтичного погляду на природу було її трактування як організму, тобто цілості, який увесь час розвиває закладені в ньому можливості. Природа, наче квітка, яка розпускає свої листочки та пелюстки. Або як поет, котрий творить свої вірші.
— А це хіба не схоже на Аристотеля?
— Маєш рацію. Романтична натурфілософія має аристо-телівські та платонівські риси. Аристотеля мав більш органічний погляд на природні процеси, ніж механістичні матеріалісти.
— Розумію.
— Схожі думки знаходимо і у новому погляді на історію. Великий вплив на романтиків справив філософ історії Йоганн Ґотфрід Гердер (1744—1803). Він вважав, що й історії властиві єдність, розвиток та цілісність. Як бачимо, Гердер мав "динамічний" погляд на історію, бо сприймав її як процес. Філософам-просвітителям часто був властивий "статичний" погляд. Для них існував лише єдиний, всезагальний розум, якого було то більше, то менше у різні епохи. Гердер стверджував, що кожна епоха має свою цінність. Так і кожний народ має свою неповторність, свою, властиву тільки йому, "народну душу". Питання лише у тому, чи вдасться нам вжитися в інші культури.
— Щоб краще зрозуміти іншу людину, потрібно перейнятися її життєвою ситуацією. Те ж саме відбувається і з культурою: треба вжитися в іншу культуру, щоб зрозуміти її.
— Сьогодні це вже стало очевидним. Але для епохи романтизму було чимось новим. Романтизм спричинився також і до зміцнення почуття власної суверенності в окремих націй. Не випадково боротьба за нашу національну незалежність розгорілася саме в 1814 році.
— Розумію.
— І хоча романтизм визначив нові напрямки у багатьох сферах культурного життя, розрізняють дві Його форми. Перш за все йдеться про романтизм універсальний. Нам одразу ж пригадуються романтики, захоплені природою, душею світу та мистецьким генієм. Ця форма романтизму розквітла першою" її осередком було східнонімецьке місто Єна близько 1800 року.
— А якою була друга форма?
— Це був так званий національний романтизм. Він розвинувся пізніше, у місті Гайдельберзі. Національні романтики захоплювалися передусім історією, мовою народу і загалом народною культурою. А сам "народ" трактували як організм, котрий розвиває закладені в ньому можливості. Це ж стосувалося природи та історії.
— Скажи мені, де ти живеш, і я скажу тобі, хто ти.
— Універсальний та національний романтизм поєднувало поняття "організм". Для романтиків чи то рослина, чи народ — усе живий організм. А, отже, і поетичній твір — це також організм. Організмом вважали мову і навіть природу. Тому не існує різкого розмежування між універсальним та національним романтизмом. Світовий дух був присутній у народі та народній культурі не менше, аніж у природі та мистецтві.
— Зрозуміло.
— Ще Гердер збирав народні пісні у багатьох країнах, а потім видав їх у збірнику з промовистою назвою "Голоси народів у піснях".