💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Зарубіжна література » На Сваннову сторону - Пруст Марсель

На Сваннову сторону - Пруст Марсель

Читаємо онлайн На Сваннову сторону - Пруст Марсель

Він довгенько дивився на неї, пробуючи уловити в ній колишню звабу, проте марно. Але він знав, що під цією лялечкою метелика живе та сама Одетта, і цього знання Сваннові було достатньо, щоб палко бажати причарувати її. Він розглядав її світлини, де її сфотографовано два роки тому, і згадував, яка вона була розкішна. І це трохи утишувало його муки, витерплювані через неї.

Коли Вердюрени везли її з собою в Сен-Жерменське передмістя, у Шату, у Мелан, то, як стояло на годині, вони часто пропонували гостям там і заночувати, а додому повернутися назавтра. Пані Вердюрен намагалася заспокоїти піаніста, чия тітка залишилася в Парижі:

— Вона буде рада спекатися вас на один день. То з якої речі їй турбуватися, адже вона знає, що ви з нами? Зрештою я беру на себе всю відповідальність.

Якщо ж її благання не діяли, пан Вердюрен вирушав на телеграф чи наймав посильного і питав у "вірних", чи не бажають вони когось попередити. В такому разі Одетта дякувала йому, але пояснювала, що бити телеграму їй нема кому, бо вона раз і назавше заявила Сваннові, що листування з ним компрометує її. Іноді Одетта зникала на кілька днів, коли Вердюрени везли її в Дре оглянути усипальні або в Комп'єн помилуватися, за порадою художника, сонячними заходами в лісі, так, щоб потім прокотитися до замку П'єрфефон.

"Подумати лишень: вона могла оглянути справді художні пам'ятки зі мною: адже я десять років вивчав архітектуру, найкращі люди благають мене повезти їх до Бове чи до Сен-Лу-де-Но, але я поїхав би туди задля неї самої, а вона іде з останнім бидлом мліти перед лайном Луї Філіппа і Вйоле-ле-Дюка! Не треба бути ерудитом, щоб розібратися в тім, що це таке; не треба мати особливо тонкий нюх, щоб не вибиратися на лоно природи для огляду смердючих нужників".

Але коли Одетта вирушала в Дре чи в П'єрфефон, не дозволяючи йому, на жаль, об'являтися там наче випадково, бо це, як вона казала, справило б жахливе враження, він поринав у читання найзаласніщого роману, у читання залізничного довідника, який підказував йому, як з нею зустрітися вдень, увечері і навіть уранці! Тільки підказував? Ба, мабуть, більше: уповажнював. Справді довідник та самі поїзди призначалися-бо не для собак! Якщо пасажирів друкарським способом оповіщувано, що п'єрфонський потяг вирушає о восьмій ранку, а прибуває о десятій, виходить, поїздку до П'єрфефона дозволено законом, і дозволу Одетти тут не вимагається; тим паче, що метою поїздки до П'єрфефона могло бути аж ніяк не побачення з Одеттою, адже їздять туди щодня ті, хто не має жодного уявлення про Одетту, і цих людей набирається стільки, що задля них варто тримати локомотиви під парами.

Отож не в її силах перешкодити йому, якщо він побажає вирушити до П'єрфефона! А поїхати туди йому саме так кортіло, і він поїхав би неодмінно, навіть якби не був знайомий з Одеттою. Реставраційні роботи Вйоле-ле-Дюка цікавили Сванна уже віддавна. Та й погода була така гожа, що до комп'енського лісу надило його нездоланно.

Страшенно прикро, що вона заборонила йому показуватися там, куди його манить якраз сьогодні! Сьогодні! Якщо ж він поїде туди, попри цю заборону, то зможе зустрітися з нею таки сьогодні! Та коли Одетта побачить у П'єрфефоні когось, хто їй байдужий, вона радісно вигукне: "Як? І ви тут?" і запросить його до готелю, де вона зупинилася з Вердюренами, коли ж побачить Сванна, то розгнівається, подумає, що її вистежують, він їй стане осоружний, може, вона навіть з досади одвернеться від нього. "Значить, мені вже невільно подорожувати!" — заявить вона йому, коли вони повернуться, а насправді це саме він позбавлений права подорожувати!

Нараз Сваннові сяйнуло, що він може вибратися до Комп'єна і до П'єрфефона нібито не задля побачення з Одеттою, він наб'ється до свого друга, маркіза де Форестеля, в якого маєток у тій стороні. Сванн сказав маркізові про свій намір одвідати його, але, чим викликане це бажання, утаїв, — маркіз нетямився з захвату, адже вперше за п'ятнадцять років Сванн нарешті врадував його, зголосившись одвідати його замок, проте гість попередив маркіза, що він у нього не зупиниться, Сванн тільки дає обіцянку, що вони ці кілька днів разом ходитимуть на прогулянки та екскурсії. Сванн уже уявляв собі, як вони розважатимуться з паном де Форестелем. Навіть ще не зустрівши Одетти, навіть як йому не поталанить її зустріти, яким щастям буде для нього ступити на цю землю, на якій, не відаючи до пуття, де саме вона, він скрізь може сподіватися на трепетну радість її з'яви: на дитинці замку, чудового, бо він вирішив одвідати його задля неї; на будь-якій вулиці міста, яке здавалося тепер йому романтичним, на кожній лісовій дорозі, рожевій у глибокому й ніжному освітленні заходу сонця, в численних і розмаїтих сховках, де водночас притулиться з усією примарною повсюдністю своїх надій його щасливе, кочове і плодюче серце. "Головне, — скаже він панові де Форестелю, — не напоротися на Одетту та на Вердюренів. Мені стало відомо, що саме сьогодні вони мають бути у П'єрфефоні. Мені набридли по саму зав'язку зустрічі з ними в Парижі, якщо й тут з ними не розминутися, то чи треба покидати місто?" А його другові й невгадно, чому, приїхавши сюди, він двадцять разів перекроїть плани, зазирне в ресторани всіх комп'єнських готелів, але так і не зважиться присісти десь за столик, хоча в жодному з них Вердюренів нема й сліду, і чому він ніби розшукує тих, від кого сам, за його ж таки словами, тікає, та й утік би, якби на них спав, здибавши "кланчик", він одразу ж показав би їм спину, радий тому, що бачив Одетту і що Одетта бачила його, а надто радів би тому, що не зацікавився Одеттою і що Одетта це зауважила. Та ні, Одетта миттю здогадається, що лише ради неї він махнув сюди. І коли пан де Форестель заходив по нього, він казав: "На жаль, я не можу сьогодні їхати до П'єрфефона, саме там Одетта". А проте Сваннові було любо усвідомлювати, що як йому, єдиному смертному, заборонялося їхати сьогодні до П'єрфефона, він Одетті не байдужий, виходить, він її обранець, і те, що він один позбавлений змога користуватися правом свободи пересування, це одна з форм рабства його, їхнього роману, який такий йому дорогий. їй-бо, краще не ризикувати сваркою з нею, краще потерпіти, почекати Одеттиного повернення. Цілі дні він сидів над мапою комп'єнського лісу, як над мапою Країни Ніжности, розкладав фотокартки П'єрфонського замку. Того дня, коли Одетта, як він підрахував, мала повернутися, він знову розгортав довідник, гадав, яким же потягом вона приїде, і дивився, які потяги ще залишаються в її розпорядженні, якщо вона спізниться на той. Він не відлучався з дому, боючись, як би телеграма не прийшла без нього, і не лягав, сподіваючись, що як Одетта повернеться останнім потягом, то може одвідати його вночі сюрпризом. О, чувся від брами дзвінок, йому здавалося, що їй надто довго не відчиняють, і він то кидався будити придверника, то підбігав до вікна, щоб гукнути Одетту, якби це була вона, бо хоча він десять разів спускався вниз і сам розпоряджався, люди могли сказати їй, що його нема вдома. Але це дзвонив, як з'ясувалося, служник. Сванн наслухав безперервний рух повозів, раніше їхнього туркоту він не помічав. Кожен з цих екіпажів Сванн чув ще здалеку; ось екіпаж під'їжджає, минає його, не зупиняючись, котячись повз його вікна, і везе з собою далі вістку, призначену не для Сванна. Він чекав цілу ніч, чекав зовсім даремно, бо Вердюрени вернулися раніше, ніж гадали, і Одетта була в Парижі уже від полудня"; попередити Сванна їй навіть не спало на думку; не знаючи, як убити час, вона провела вечір сама в театрі, рано прийшла додому і спала собі любісінько.

Про Сванна Одетта навіть не думала. І такі хвилини, коли вона забувала про його існування, йшли Одетті більше на пожиток, прихиляли її дужче до Сванна, аніж усе її кокетство. Через це Сванн жив у постійному болісному збудженні, яке уже довело свою силу над ним і під впливом якого залишало його кохання, коли він не застав Одетти у Вердюренів і потім цілий вечір шукав її по всьому Парижі. І він не мав — як мав я їх у Комбре за свого дитинства — щасливих днів, коли забуваються ожилі вечорами страждання. Дні Сванн проводив без Одетти й іноді казав собі, що дозволяти такій гарненькій жінці ходити самій по Парижу так само легковажно, як залишати скарбничку з коштовностями посеред вулиці. Тоді він ненавидів усіх перехожих без розбору, кожен із них злодюга і грабіжник. Але їхній узагальнений, розпливчастий образ тікав од його уяви і не давав поживи для його ревнощів. Він стомлював Сваннову думку, і Сванн проводив рукою по очах, гукаючи: "Боже поможи", подібно до тих, хто, змучений своїми безплідними спробами охопити розумом проблему реальности світу чи безсмертя душі, в молитві шукає відпруження для змореного мозку. Але думка про відсутню незмінно примішувалася до найбуденніших дій щоденного життя Сваннового — до сніданку, до читання одержаних листів, до прогулянок, до облягання, — її примішував до них смуток від того, що все це робилося без неї, і смуток цей скидався на ініціали Філіберта Гожого, які Маргарита Австріяцька, сохнувши по ньому, скрізь попереплітала з власними ініціалами в церкві Бру. Іноді не бажаючи скніти вдома, він ішов снідати в поблизький ресторан, де йому колись смакувала кухня і куди він тепер виправлявся з містичних і безглуздих міркувань, які пов'язуються з романтикою: ресторан цей (він існує і нині) носив ту саму назву, що й вулиця, де мешкала Одетта: Лаперуз. Іноді, коли Одетта виїжджала в короткочасну мандрівку, вона лише через кілька днів згадувала, що треба дати Сваннові знати про себе. В такому разі вона казала йому, просто й невимушено, уже не прикриваючись з обачности бодай клаптиком правди, що приїхала тільки цю хвилину, з ранковим потягом. То була брехня, і що це справжнісінька брехня, Одетта принаймні знала: якби це була правда, то ця правда могла б держатися Одеттиним спогадом про її прибуття на вокзал; коли Одетта прибріхувала Сваннові, їй заважало уявити собі свій приїзд те, що насправді все було інакше. Проте в уяві Сванновій її вигадка заперечення не зустрічала, навпаки, вона вганялася в його мозок і набувала незламности істини, отож якби хтось із його приятелів сказав йому, що приїхав з цим потягом, але Одетти не бачив, то Сванн залишився б переконаним, що його приятель сплутав день і годину, оскільки з Одеттою на платформі не здибався.

Відгуки про книгу На Сваннову сторону - Пруст Марсель (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: