Республіка ШКІД - Пантелєєв Леонід

Навчений життєвим досвідом Льонька трохи охолоджує його запал.

— А гроші? — питає він, іронічно посміхаючись.

— Які гроші?

— Як які? А на що житимем? Та й на дорогу… Зайцями ж не поїдемо.

— А що? Хіба важко?

— Ні, з мене досить, — каже похмурим голосом Льонька.

Янкель задумується, вражений вагомими аргументами сламника. Він пильно дивиться у вікно, за яким синіє нічне пітерське небо, і раптом радісно скрикує:

— Еврика!

— Ну?

— Гроші треба зібрати.

— Спасибі! Дуже вам вдячний. Дуже дотепна ідея.

— А що? Звичайно, дотепна. Почнемо відкладати зараз же, з цієї хвилини. Диви, до виходу й назбираємо чималу суму.

Янкель трохи підіймається, стягує з табуретки свої штани і діловито длубається в кишенях. Потім витягує звідти два папірці й показує сламникові.

— Ось. Від слів переходжу до діла. Роблю перший внесок. У мене два лимони є. Якщо й у тебе є — давай у спільну касу.

Пантелєєв вносить у спільну касу три мільйони.

— Початок зроблено, — врочисто заявляє Янкель, засовуючи п'ять мільйонів карбованців у обшарпану сірникову коробочку.

Для більшої урочистості сламники скріплюють свій союз міцним рукостисканням.

І довго ще шелестять у тиші приглушені голоси, довго не можуть заснути сламники і все розмовляють, будують плани і мріють. Інколи в їхню розмову вривається гавкання собаки, свист міліціонера або несамовитий викрик п'яниці, якого хміль завів у незнані краї.

♦

Дедалі частіше помічають шкідці, як відокремлюються і шепочуться між собою сламники Янкель та Пантелєєв. Сядуть у кутку осторонь від усіх і довго про щось говорять, палко сперечаються. Спершу не звертали уваги. Сламники ж усе-таки, мало які у людей спільні справи. Але далі стало гірше — обоє зовсім здичавіли, відокремилися від колективу, і дійшло до того, що ні той, ні другий не приходили на засідання Цека.

У Цека було всього п'ять чоловік, і відсутність майже половини цекістів, звичайно, помітили. Хлопці обурились і винесли сламникам догану, але ті й до цього поставилися зовсім байдуже.

Янкель і Пантелєєв більше й більше відходили від Юнкому. "Ідея" цілком захопила обох. Япончик уже не раз нагадував Янкелеві:

— Пора б і "Юнком" випускати. Два тижні газета не виходить. На зборах зададуть нам.

Але Янкель слухав його неуважно. Казав, дивлячись кудись убік:

— Гаразд, зробимо якось.

Обидва сламники стали дуже неуважні і сварливі. Давно вже вони перестали ходити на заняття Юнкому, голови у них, як і раніше, були зайняті тільки одним: зібрати грошей, поїхати на південь, на кінофабрику.

По вечорах вони сиділи в кутку і мріяли.

А в Юнкомі тим часом зростало невдоволення, глухе, але грізне.

— Що ж це? Чи довго так буде?

— Роботу підривають.

— Недисципліновані члени!

— А ще в Цека забрались!

Осередок хвилювався.

Одного разу на загальних зборах юнкомців обговорювалося питання про нових членів. Серед новачків, які щойно вступили, було багато недозрілих, їм треба було придивитися, перш ніж самим працювати в Юнкомі. Під час обговорення кандидатур більшість ІОнкому висловилася в цьому дусі. А друга сторона — Янкель, Пантелєєв і Джапарідзе, що примкнув до них, — шалено відстоювала протилежну лінію.

— Ви помиляєтеся, товариші, — гарячкував Гришко. — Ви помиляєтеся. Наша організація сама по собі недосконала і не узаконена. Ми ще самі недозрілі.

— Як сказати. Може, Черних має на увазі себе, — уїдливо вставив Японець.

— Ні. Я кажу не тільки про себе, а про всіх. Ми недозрілі, однак розвиненіші від інших, і наше пряме завдання — залучати якнайбільше нових членів, хай навіть мало підготовлених, але таких, що хочуть працювати. І саме тут, у нас в організації, вони шліфуватимуться.

— Хто ж їх шліфуватиме? — пискнув Фінкельштейн єхидно.

Янкеля пересмикнуло.

— Звичайно, не Кібчик, соціальні погляди якого в первісному етапі, — відбив він. — Нових членів шліфуватиме середовище і спільне прагнення до єдиної мети. Приклад такого шліфування у нас вже є.

— Покажи! — крикнув хтось із тих, що сиділи.

— І покажу, — розпалився Янкель. Потім він повернувся до Пантелєєва: — Льонько, розкажи про Старолипського.

Льонька підвівся, шморгнув носом і промовив:

— Факт. Старолипський відшліфувався. Від долгоруківських витівок до Юнкому шлях далекий. Однак ви всі знаєте, що цей шлях він пройшов добре. Подивіться тепер на Старолинського — ось він сидить. Хіба можна тепер подумати, що Старолипський таскав кофе? Не можна. Старолипський зараз у нас найкращий член. Про що ж говорити?

Вигляд зніяковілого Старолипського на хвилину переконав усіх у правоті меншості. Однак Єонін і Пильников, виступивши слідом за Льонькою, з тріском зруйнували всі доводи Янкеля і Пантелєєва.

Збори одностайно ухвалили:

"Прийом членів обмежити. Кожен, хто вступає, повинен пройти місяць випробувального строку, потім місяць кандидатури з рекомендаціями трьох членів і, нарешті, місяць навчальної підготовки".

Засмучена провалом меншість голосувала проти, а потім, вилізши на підвіконня, витягла з кишень цигарки й відмовилась брати дальшу участь у зборах.

— Це неправильно. Це ж знесилювання осередку, насильствений затиск, — гарячкував, нервуючи, Янкель і злобно обкушував кінчик цигарки, спльовуючи просто, на вулицю. Дзе і Пантелєєв підтакували йому. Після цього обговорювалося питання про Жовтневий спектакль. Коли всі висловились, Єонін зробив спробу примирити меншість.

— Гей ви, на вікні! Яка ваша думка щодо проведення вечора?

— Ми утримуємося від думок, — буркнув Пантелєєв.

— І вважаєте за краще курити?

— Хоча б і так.

Японець розхвилювався, потім удавано байдуже сказав:

— Між іншим, мені здасться, треба обдумати питання про куріння в Юнкомі. І взагалі, чи варто членам нашої організації курити?

— От мудрій, — злісно хихикнув Янкель. — Сам не куриш, так під нас підкопуєшся. Номер не пройде. Вирішуйте не вирішуйте, а курити будемо.

— Як вирішимо, — протягнув Японець.

Далі Янкель не витримав і вийшов за дворі, за ним пішов і Пантелєєв, а Дзе, нерішуче постоявши хвилину, погасив об підошву недокурок і сів за стіл. На порядок денний було поставлено питання про куріння. Більшість голосів постановили в приміщенні Юнкому не курити.

♦

— Не курити, значить! Ну що ж, гаразд, у Юнкомі не куритимемо, — злобно шиїтів Пантелєєв, читаючи протокол зборів, якого вивісили на стіні.

— Це навмисно. На зло нам. Японець свій вплив і силу показати хоче. Застерігає нас, — бурмотів Янкель.

Постанова розлютила обох. У сламників так розгорівся бойовий запал, що вони навіть забули про свого ідею.

— Треба боротися. Хай вони знають, що й ми маємо право боротися. Ми їм покажемо, що вони помиляються, — гарячкував Янкель.

— Правильно, — погодився Пантелєєв. — Ми повинні говорити. А говорити вагомо і обдумано можна тільки через друкований орган, отже…

— Ну?

— Отже…

Янкель насторожився.

— Ти хочеш сказати: отже, треба видавати орган, через який ми можемо говорити з ІОнкомом?

— Так, друже мій, ти маєш слушність, — сказав Пантелєєв, поблажливо посміхаючись.

Янкель задумався, завзято чухаючи нігтем перенісся, потім спробував протестувати:

— А "Юнком" як? Я ж і "Юнком" видаю. Отже…

— Так, знову отже… Отже, потрібно або його кинути, або поєднати з новим виданням. Та чого ти хвилюєшся? Поєднаєш. А новий орган нам конче потрібен.

— Це правда.

Увечері, в кутку, осторонь від класу, вони обидва сиділи і щось завзято строчили.

Ніхто не звертав уваги на притихлих сламників, але Японець, який добре знав характер обох, уже занепокоївся, відчуваючи, що готується щось недобре. Він кілька разів хотів пронюхати, що замишляють опозиціонери, проте нічого не зміг випитати і ждав, заздалегідь повідомивши своїх прихильників про то, що готується.

— Коли щось особливо — одразу по комуністичній тактиці! З корінням вирвемо елемент, який розкладається.

— Ясно, — пискнув Фінкельштейн.

— Правильно, — підтакнув Пильников, а потім, зморщившись, нерішуче додав: — Тільки шкода, Єончику, хлопці тямущі!

— Які б не були, але, якщо вони заважають нам, треба їх знешкодити, — суворо відрубав Єонін, і його маленька постать дихала такою рішучістю, що Пильников, при всій своїй симпатії до обох задирак, не міг протестувати.

А вранці вийшла в світ нова газета — "День". У передовиці повідомлялося про те, що газета виходитиме не регулярно, а в міру того, як збиратиметься матеріал, але лінія газети буде суворо витримана. Кожен може виступити в газеті з обговоренням і критикою всіх шкільних заходів.

"Усі можуть писати й вільно висловлюватися на сторінках нашої газети. "День" стежитиме за всім і все обговорюватиме", — гучно заявляла передовиця, а трохи нижче йшла стаття, яка своїм змістом сколихнула весь Юнком. Стаття містила ряд різних випадів проти керівництва Юнкому. Власно, Юнкомові було присвячено весь помер, за невеликим винятком, і навіть карикатура висміювала манію секретаря ІОнкому писати протоколи. На малюнку було зображено Сашка Пильникова, який в одній руці тримав цигарку, а в другій — стос протоколів і запитував сам себе: "Що шкідливіше — курити чи писати протоколи?"

Такий різкий випад опозиції обурив Юнком і особливо Сашка — Бебе, який дуже образився. Найбільше обурило осередок те, що під газетою стояло: "Редактор: Пантелєєв, видавець: Черних". Це був відкритий виклик.

Ще не було випадку, щоб члени ІОнкому виступали проти свого колективу, і раптом така несподіванка. Вирішили скликати розширений пленум. З огляду на важливість питання довелося відмінити трудовий суботник. Мала відбутися гаряча сутичка.

— Дивіться, хлопці, не відступайте! — хвилювався Японець, коли зібрались усі делегати.

— Ми йдемо за комсомолом. Ми повинні вирішувати по-більшовицькому. Або за, або проти — і край.

Пленум уже зібрався. Прийшло сім чоловік. Не було тільки Янкеля та Льоньки. По них послали, і за хвилину обидва, насупившись, увійшли в кімнату й сіли. Я пончик відкрив засідання і взяв слово.

— Сьогодні товариші, ми змушені були несподівано для всіх скликати нараду, приводом до якої послужив вихід газети "День" — газети, яку раптом, без погодження з нами, почали видавати наші ж товариші з Цека. Газету "День" випущено з явною метою підірвати авторитет Юнкому. Становище створюється дуже небезпечне. Ми говоритимем прямо. "День", якщо не зовсім, то наполовину, може розкласти нашу організацію, бо, я ще раз кажу, проти Юнкому виступають самі юнкомці — члени Цека.