Дженні Герхардт - Драйзер Теодор

Запитай учительку, може, вона тобі скаже.

І він примушував маленьку сушити собі голову над важким завданням.

їжу, посуд, одяг дівчинки — Лестер усе готовий був розікласти на хімічні елементи, і Веста, невиразно вгадуючи щось інше за зовнішньою оболонкою знайомих речей, стала навіть побоюватись його. Вранці, перед тим, як іти до школи, вона приходила показатись Лестеру, бо він дуже вимогливо ставився до її зовнішнього вигляду. Він хотів завжди бачити її чепурною, з величезним блакитним бантом у волоссі, він велів узувати її то в туфельки, то в високі черевички, залежно від сезону, а одягаючи її, вибирати відтінки, які підходили б до кольору її обличчя й характеру.

— У дівчинки весела, легка вдача,— сказав він одного разу.— Не вдягай її ні в що .темне.

Дженні побачила, що і в цьому питанні слід радитися з Лестером, і часто говорила дочці:

— Біжи, покажись дяді.

Веста з'являлася й починала крутитись перед ним, примовляючи:

— Дивись!

— Так, так. Все в порядку. Можеш іти. І вона бігла.

Він почав навіть пишатися Вестою. Виїжджаючи в неділю на прогулянку, він завжди садовив її між собою та Дженні; він наполіг, щоб дівчинку віддали вчитися танців, і Герхардт був у нестямі від горя й люті.

— Гріх же який!—скаржився він Дженні.— Тільки диявола тішити! Танцювати їй потрібно! Навіщо? Щоб з неї вийшла якась вертуха, щоб ми ж потім її соромились?

— Ну, що це ти, тату,— заперечувала Дженні.— Нічого в цьому страшного немає. Школа дуже гарна. Лестер каже, що Весті корисно повчитися. •

— Ох, уже цей Лестер! Багато він розуміє в тому, що корисно дитині. Сам у карти грає, віскі п'є!

— Тихше, тихше, тату, не треба таке говорити,— втихомирювала його Дженні.— Лестер добра людина, ти сам це знаєш.

— Де в чому добра, але не в усьому. Ох, не в усьому.

І він ішов собі, незадоволено покректуючи. В присутності Лестера він помовчував, а Веста робила з ним, що хотіла.

— Дідусю,— говорила вона, сіпаючи його за рукав чи погладжуючи по шорсткій щоці, і Герхардт здавався. Він був безсилий перед її ласкою, щось підступало в нього до горла і стискало його.

— Знаю я тебе, пустунка,— говорив він. А Веста, бувало, вщипне його за вухо.

— Облиш,— буркотів він,— годі пустувати.

Але кожен міг помітити, що Веста затихала тільки тоді, коли їй самій набридало пустувати. Герхардт палко любив дівчинку і виконував найменше її бажання. Він був її покірливим рабом.

Розділ XXXIX

Увесь цей час незадоволення родини Лестера, викликане його безладним укладом життя, дедалі зростало. Рідним було зрозуміло, що рано чи пізно трапиться скандал. Уже носилися зловісні чутки. Здавалося, всім усе відоме, хоч одверто ніхто нічого не говорив. Кейн-стар-ший просто дивувався,— як міг його син зробити такий виклик суспільству! Коли б це була виключно цікава жінка або ж якась відома артистка, художниця, поетеса,— захоплення Лестера можна було б пояснити, якщо й не виправдати; але, як змалювала Луїза, це досить звичайна особа, що не має ані особливої краси, ані таланту,— незрозуміло, зовсім незрозуміло!

Лестер — його син, його улюбленець; як шкода, що він не влаштував свого життя по-людському. У Цінціннаті він подобався багатьом жінкам. Взяти хоч би Летті Пейс. От з ким йому треба було одружитися. Вродлива, розумна, і серце в неї добре. Старий Кейн горював і ремствував, а потім розсердився. Соромно Лестеру так ображати батька! Його поведінка протиприродна, непростима, нарешті, непристойна. Арчібалд Кейн довго страждав від цієї думки і, нарешті, відчув, що так продовжуватися не може, хоч йому було важко сказати, в чому ж мала бути зміна. Лестер сам собі голова і не стерпить зауважень. Виходить, нічого зробити не можна.

Низка подій у родині наблизила розв'язку. Луїза незабаром після своєї нещасливої поїздки до Чікаго вийшла заміж, і будинок старих спорожнів, хіба що наїжджали погостювати онуки. Лестер не був у Луїзи на весіллі, хоч і одержав запрошення. Потім померла м-с Кейн, і в зв'язку з її смертю старому Арчібалду довелося змінити свою духівницю. Це вимагало присутності Лестера. Лестер приїхав, пригнічений свідомістю, що останнім часом так мало бачився з матір'ю і завдав їй стільки горя, але про свої справи не обмовився ані словом. Батько хотів був поговорити з сином, але потім передумав,— був той у похмурому настрої. Лестер поїхав до себе в Чікаго, і на кілька місяців все знову затихло.

Після весілля Луїзи й смерті дружини старий Кейн переселився до Роберта, бо найбільшою втіхою для нього на старості літ були онуки. Роберт тепер тримав у руках всі справи фірми, хоч остаточний розподіл капіталу міг бути зроблений тільки після смерті старого. Розраховуючи зрештою стати головою всього підприємства, Роберт, не шкодуючи сил, догоджав батькові, сестрам і їхнім чоловікам. Невірно було б сказати, що він до них підлещується, просто це був холодний розрахунок ділка, набагато хитрішого, ніж міг припустити Лестер. Власні достатки Роберта вже вдвічі перевищували достатки решти дітей, але він тримав це в таємниці і вдавав, що має досить скромні кошти. Він знав, що заздрість родичів може йому пошкодити, і вів спартанський спосіб життя, до певного часу роблячи головну ставку на непомітні, але надійні готові гроші. Поки Лестер плив за течією, Роберт працював та й працював, не складаючи рук.

Та обставина, що Роберт плекав надію усунути брата від керівництва фірмою, не мала особливого значення, бо старий Кейн, після довгих міркувань над чікагським життям Лестера, сам прийшов до висновку, що передати йому скільки-небудь значну долю капіталу було б нерозумно. Очевидно, він переоцінив Лестера. Лестер, можливо, й розумніший і сердечніший від брата,— щодо естетичних потреб і успіху в суспільстві того аж ніяк не можна з ним порівняти,— але в Роберта чудова ділова хватка, він уміє без галасу домогтися свого. Якщо Лестер зараз не підтягнеться, то чого ж і ждати? Чи не краще залишити капітал тому, хто зуміє про нього подбати? І Арчібалд Кейн ладен був дати своєму повіреному розпорядження змінити духівницю в такий спосіб, щоб Лестер, якщо він не виправиться, не дістав у спад'щину нічого, крім мізерного річного прибутку. Проте він вирішив дати Лестеру ще один шанс,— зажадати, щоб той відмовився від грішного способу життя і зайняв місце, яке йому належить у суспільстві. Можливо, ще не пізно. Адже в нього такі чудові перспективи на майбутнє. Невже він сам собі ворог? Старий Арчібалд написав Лестеру, що хотів би поговорити з ним, коли тому буде зручно, і через тридцять шість годин Лестер уже був у Цінціннаті.

— Я хочу ще раз поговорити з тобою в одній справі, Лестер, — почав старий, — хоч це мені й нелегко. Ти знаєш, що я маю на увазі?

— Знаю,— спокійно відповів Лестер.

— Коли я був набагато молодшим, я думав, що в жодному разі не втручатимусь в особисті справи моїх синів, але з роками моя думка відносно цього змінилася. На прикладі моїх ділових знайомих я побачив, наскільки розсудливий шлюб допомагає людині, і тоді мені дуже захотілося, щоб мої сини одружилися якомога щасливіше. Я турбувався про тебе, Лестер, турбуюсь і до цього дня. Твій теперішній зв'язок завдав мені багато тяжких хвилин. І матері твоїй він аж до самої смерті не давав спокою. Ніщо інше так не засмучувало її. Чи не думаєш ти, що всьому є межа? Чутки досягли навіть нашого міста. Щодо Чікаго — не знаю, але вважаю, що там це ні для кого не таємниця. А це безперечно шкодить інтересам нашого чікагського відділу. І шкодить тобі. Це триває вже так довго, що зараз усе твоє майбутнє стоїть під загрозою, а ти, як і раніше, уперто робиш своє. Чому?

— Мабуть, тому, що кохаю її,— відповів Лестер.

— Не вірю, щоб ти говорив це серйозно,— заперечив батько.— Коли б ти її кохав, ти б з самого початку з нею одружився. Ти не став би жити з жінкою цілі роки, ганьблячи її й себе і тільки запевняючи на словах, що кохаєш її. Можливо, це пристрасть, але вже аж ніяк не кохання.

— Звідки ти знаєш, що я з нею не одружився? — спокійно спитав Лестер. Йому цікаво було, як батько сприйме таку можливість.

— Неправда! — старий навіть підвівся з крісла.

— Так, неправда,— сказав Лестер,— але може стати-правдою. Я, можливо, одружуся з нею.

— Не вірю! — закричав батько.— Не повірю я, щоб розумна людина,могла зробити таку дурницю. Та де ж у тебе голова, Лестер? Після стількох років грішного життя з нею ти ще говориш про одруження! Та коли б це входило до твоїх планів, чому, скажи на милість, тине одружився з нею з самого початку? Зганьбив батьків, матері розбив серце, справі заподіяв шкоди, став притчею во язицех, а тепер хочеш одружитися? Не вірю.

Старий Арчібалд встав і вирівнявся.

— Не хвилюйся, батьку,—поспішив сказати Лестер.— Так ми ні про що не домовимося. Я ще раз скажу, що, можливо, одружуся з нею. Вона непогана жінка, і я-дуже тебе прошу — не говори про неї поганого. Ти ЇГ ніколи не бачив і нічого про неї не знаєш.

— Знаю цілком досить,— рішуче відказав старий.— Я знаю, що жодна порядна жінка не зробила б так, як. вона. Та вона, мій любий, за твоїми грошима охотиться. Більше їй нічого не потрібно, — це кожний дурень зрозуміє.

— Навіщо такі слова, батьку, — глухо промовив Лестер.— Адже ти її не знаєш, навіть в обличчя не бачив. Луїза приїхала й намолола щось зопалу, а ви й повірили. Вона зовсім не така, як ти думаєш, і дарма ти говориш про неї так різко. Ти незаслужено ображаєш жінку, не хочеш чомусь обміркувати по-хорошому.

— По-хорошому! — перебив його Арчібалд.— А сам ти робиш добре? Добре це по відношенню до твоєї родини, до покійної матері,— підібрати жінку на вулиці й-жити з нею? Добре це...

— Досить, батьку! — вигукнув Лестер, піднявши руку.— Попереджаю тебе,— я відмовляюсь слухати такі речі. Ти говориш про жінку, з якою я живу, з якою, можливо, одружуся. Я тебе люблю, але я не дозволю тобі говорити неправду. Я не підібрав її на вулиці. Тк чудово знаєш, що з такою жінкою я не мав би справи: Або ми обговоримо все спокійно, або я тут не залишусь. Пробач мені. Мені дуже шкода. Але вести далі розмову в такому тоні я відмовляюсь.

Старий Арчібалд стих. Незважаючи ні на що, він" поважав свого неслухняного сина. Він відкинувся на спинку крісла і опустив очі. Як же йому тепер бути?

— Ти живеш там, де й раніше? — спитав він нарешті.

— Ні, ми переїхали до Хайд-Парку.