Отелло, венеціанський мавр - Шекспір Вільям

Має він сюди
Призначення — намісником на Кіпр.

Монтано
Я дуже радий; гідний він правитель.

3-й дворянин
Проте цей Кассіо — хоча й привіз
Нам звістку радісну про втрати турків —
Тепер сумний і молиться за мавра,
Бо розлучила їх жахлива буря.

Монтано
Рятуй його господь! Служив я в нього.
Він справжній полководець. Що ж, ходім
До моря! Подивімося мерщій
На корабель, що ось прибув щасливо,
І, може, ще й відважного Отелло
Очима пошукаємо в просторі,-
Там, де зливається морська поверхня
Із синім небосхилом.

8-й дворянин
Так, ходім!
Бо кожної хвилини інший може
Прибути корабель.

Входить Кассіо.

Кассіо
Усім сміливцям острова цього
Складаю я подяку найщирішу,
Що мавра оцінили так! О небо,
Пошли йому рятунок від стихій!
Бо серед хвиль розбурханих його
Я загубив!

Монтано
Чи ж корабель надійний?

Кассіо
О так, судно міцне, й веде його
Досвідчений, умілий стерновий;
І саме через те мої надії
Не вмерли ще, а зцілення чекають.

Крики за сценою: "Вітрила! Вітрила! Вітрила!"

Входить 4-й дворянин.

Кассіо
Що там за галас?

4-й дворянин
Спустіло місто; всі біжать на берег,
Кричать водно: "Вітрила! Гей, вітрила!"

Кассіо
Моя надія каже: це — правитель!
Чути гарматні постріли.

2-й дворянин
Салют! Салют! Ви чуєте, вітають!
Напевно, друзі це.

Кассіо
Прошу, синьйоре!
Підіть і сповістіть нас, хто прибув.

2-й дворянин
Я йду!

(Виходить)

Монтано
Заступнику, ваш генерал жонатий?

Кассіо
Жонатий і щасливий. Одружився
Він з синьйориною, яка достойна
Найвищої хвали; її чесноти
Не годен описати я. Це мрія!
Вона — вінець краси, вінець творіння!
В ній поєднались всі природні чари.
Повертається 2-й дворянин.
Ну що? Хто це прибув?

2-й дворянин
Якийсь там Яго —
Хорунжий генералів, так я чув.

Кассіо
Щасливо й швидко він сюди приплив:
Борвій скажений та бурхливе море,
І пазурі таємних скель, і рифи,
Й мілини-зрадники, що ловлять кіль
Безвинний, мов краси відчувши силу,
Свою натуру згубну вгамували,
Дозволивши скінчить щасливо путь
Божественно прекрасній Дездемоні.

Монтано
А хто вона?

Кассіо
Ота, що я казав,-
Над командиром нашим командир.
Її мав привезти хоробрий Яго;
Прибув раніше він, ніж ми гадали,
На цілих вісім днів. Юпітер наш,
Великий боже, збережи Отелло!
Молю, могутнім подихом надми
Його вітрила горді, щоб своїм
Високим кораблем затоку цю
Вщасливив, щоб дружину пригорнув,
Щоб наш пригаслий дух він запалив
І щоб зітхнув спокійно Кіпр! Дивіться!

Входять Дездемона, Емілія, Яго, Родріго та почет.

Багатство корабля зійшло на берег!
Ви, люди Кіпру, станьте на коліна.
Привіт тобі, синьйоро! О, нехай
Благословення неба завжди буде
З тобою скрізь і всю тебе оточить!

Дездемона
Спасибі щире, Кассіо хоробрий!
Чи є у вас які звістки про мужа?

Кассіо
Іще він не прибув; проте я певен —
Здоровий він і швидко буде тут.

Дездемона
Ох, я боюсь... А як ви розлучились?

Кассіо
Величний бій ніж небом і водою
Нас розлучив...

Крики за сценою: "Вітрила! Вітрила!"

Ви чуєте? Вітрила!

Гарматні постріли.

2-й дворянин
Вони вітають цитадель. То, мабуть,
Підходить друг...

Кассіо
Довідайтесь, що сталось!

Дворянин виходить.

Хорунжий, вас вітаю! Й вас, синьйоро!

(Цілує Емілію)

Не гнівайтесь на мене, добрий Яго,
За те, що виховання дозволяє
Мені відважну чемність.

Яго
О мій пане,
Якби вона губами частувала
Вас часто так, як язиком мене,
Набридло б вам.

Дездемона
Вона ж небалакуча!

Яго
По правді — балакуча, ще й яка!
Коли смертельно хочу спати я,
Її язик мені взнаки дається!
Але при вашій милості, звичайно,
Вона ховає в серці свій язик
І лається в думках.

Емілія
Таке казати
Не маєте ви жодної підстави.

Яго
Авжеж! На вулиці ви всі — картинки,
В вітальнях — дзвони, в кухнях — кицьки дикі,
Святі, як інших лаєте, й чортиці,
Як хто насмілиться образить вас;
В хазяйстві бавитеся, а в постелі
Ви хазяйнуєте як слід.

Дездемона
Облиш!
Який-бо ти наклепник безсоромний!

Яго
Коли брешу — нехай я турок буду!
Для ігор вставши, ляжете для труду.

Емілія
Ви не напишете мені хвали!

Яго
Не напишу.

Дездемона
Що написав би ти,
Коли б хвалу ти скласти мав мені?

Яго
Не силуйте мене на це, синьйоро,
Бо я без критики, ну, геть ніщо.

Дездемона
А все ж таки... Чи хто пішов у гавань?

Яго
Авжеж, синьйоро.

Дездемона
(вбік)
Мені так сумно... Тільки приховати
Я намагаюсь настрій невеселий.

(До Яго)

То як би ти складав мені хвалу?

Яго
Я б вас хвалив, та вигадка моя
Мені до мозку щільно так прилипла,
Немов до клею пташка. Разом з нею
Не відірвать би й мозку; а проте,
Працює муза,— ось і народила:
Красуня з розумом тужить не буде:
Що розум вимислить — краса здобуде.

Дездемона
Оце хвала! А що сказать про ту,
Що з розумом, та чорна і негарна?

Яго
Хай чорна, ніби ніч, а розум має —
Знайдеться білий, чорну покохає.

Дездемона
Щоразу гірше!

Емілія
А що, коли вродлива і дурна?

Яго
Дурною буть краса ніяк не може,-
Бо й дурість завагітніть їй поможе.

Дездемона
Це все старі, заяложені парадокси, щоб смішити дурнів по шинках. Яку мізерну хвалу маєш ти ще для такої, котра і негарна і дурна?

Яго
Хоч і дурна вона, і поганенька —
Дуріє ж, як розумна і гарненька.

Дездемона
О темне неуцтво! Найгіршій ти складаєш найкращу хвалу. А яку хвалу склав би ти жінці, справді гідній хвали, тій, що її чесноти повинна була б визнати навіть злоба?

Яго
Та, що вродлива й зовсім непихата,
Та ще й мовчить, хоч має що сказати;
Хоч гроші є, та їх не розкидає,
Що все б могла й нічого не бажає;
І хоч помститись може за образу,
Та гнів гамує й забува відразу;
І та, що зовсім не така невинна,
Щоб з оселедцем сплутать лососину;
Що вміє думать, з мислями ховатись
І на поклонників не оглядатись,-
Якби така знайшлася хорошунка...

Дездемона
То й що б вона робила?

Яго
Плодила б дурнів та вела рахунки!

Дездемона
О, який кульгавий і безсилий висновок! Не вчись у нього, Еміліє, хоч він і твій чоловік. Як ви гадаєте, Кассіо? Правда ж, він безсоромний і розбещений базіка?

Кассіо
Він рубає прямо, синьйоро. Він вам більше сподобається як солдат, ніж як учений.

Яго
(вбік)
Він бере її за руку; так, гаразд! Шепочіться! Отаким тоненьким павутинням заплутаю я таку велику муху, як Кассіо. Так, так, усміхайся до неї! Я закую тебе в кайдани твого ж власного залицяння. Авжеж, ви маєте рацію! Це справді так... Якщо такі штучки позбавлять вас вашого заступництва,— краще б вам не цілувати так часто кінчиків ваших трьох пальців! А!.. Ви знов удаєте з себе галантного кавалера... Дуже добре! Чудово! Цілуйтесь! Добірна галантність! А й справді, так, так! Що це? Знову пальці до губів? Бодай вони зробилися для вас клістирними трубками!

Сурми.

(Вголос)

То мавр! Я впізнаю його сигнал.

Кассіо
Так, він.

Дездемона
Скоріше йдім йому назустріч.

Кассіо
Та ось він сам!

Входить Отелло з почтом.

Отелло
Мій воїне прекрасний!

Дездемона
Мій Отелло!

Отелло
Здивований і радий я безмежно,
Що ви раніш за мене прибули,
Душі моєї радість! О, коли б
По кожній бурі наставав для нас
Такий блаженний спокій,— хай вітри
Ревуть отак, щоб розбудити й смерть;
Хай кораблі здіймаються на хвилях,
Таких заввишки, як гора Олімп,
І враз нехай донизу сторч летять,
В морські безодні, глибше, ніж лежить
Від неба шлях до пекла! О, коли б
Я зараз міг умерти! Я ж боюсь,
Що щастя більшого мені в майбутнім
Ніколи вже не подарує доля!

Дездемона
Нехай же небо зробить так, щоб втіха
Й кохання наше з кожним днем зростали!

Отелло
Амінь, святі небесні сили! Я
Від щастя говорити більш не можу...
Слова застрягли в грудях, бо надмірна
Ця радість.

(Цілує її)

Хай же і оце, й оце
Найбільшим розладом між нами буде!

Яго
(вбік)
Настроєні тепер ви влад. Та я
Спущу кілочки — й музика оця
Звучатиме інакше, присягаюсь!

Отелло
Ходім до замку. Є новини, друзі!
Війні кінець, бо турки потонули!
Як тут живуть мої знайомі давні?
О найсолодша, тут, на Кіпрі, вас
Із радістю зустрінуть, бо мене
Тутешні всі любили. О кохана,
Від щастя й радості я став базіка!
Прошу тебе, мій добрий Яго, ти
До гавані піди й мої всі скрині
На берег вивантаж. І капітана
До мене приведи у цитадель,-
Хороша то людина, й заслужив
Він на мою повагу. Дездемоно,
Ходім... Вітаю вас на Кіпрі ще раз!
Виходять усі, крім Яго та Родріго.

Яго
(до солдата)
Зустрінеш мене трохи згодом у гавані.

(До Родріго)

Підійди ближче. Якщо ти відважний,— кажуть же, ніби й ниці люди, закохавшися, стають благородними, навіть тоді, коли благородство не властиве їхній натурі,— слухай мене. Заступник цієї
ночі командує вартою в замку. Але перш за все я мушу тобі сказати ось що: Дездемона безперечно закохалася в нього.

Родріго
В нього? Ні, це неможливо!

Яго
Поклади пальця ось так, на губи, і візьми до серця те, що я тобі казатиму. Згадай, як палко покохала вона спершу мавра, але тільки за те, що він вихвалявся та розповідав їй свої побрехеньки; невже вона завжди любитиме його за базікання? Не допускай і думки такої в своє розсудливе серце. Її очі потребують поживи; а що за насолода для неї — раз у раз дивитися
на диявола? Коли кров охолоне від любощів, тоді, щоб знову її запалити й удовольнити нові бажання, потрібне принадне обличчя, рівність у літах, манерах і красі — все те, чого бракує маврові. Отже, прагнучи цього, її делікатна вдача переконається, зрештою, що її одурено; спочатку вона пересититься мавром аж по самісіньке горло, потім відчує до нього огиду і, нарешті, зненавидить його; сама природа навчить її цього й підштовхне зробити новий вибір. Тепер, синьйоре, припустивши це,— а це, безперечно, природний і очевидний висновок,— скажи, хто стоїть найближче до такої фортуни, як не Кассіо? Це вельми красномовний проноза, якому вистачає совісті під чемними і галантними манерами приховувати хіть і свої таємні, огидні, розпусні бажання. Ніхто, ніхто інший! Це витончений і спритний проноза; він ніколи не проґавить нагоди; він уміє карбувати й пускати в обіг різні чесноти, хоча справжніх не мав зроду. Пекельний проноза! До того ж цей проноза вродливий, молодий і має всі ті ознаки, що на них дурість і зелені голови так люблять задивлятись; викінчена, огидна тварюка; і його вплив уже відчула ця жінка.

Родріго
Я не можу цьому повірити: в неї така благословенна душа.

Яго
Благословенна дуля! Адже вино, яке вона п'є, вичавлене з винограду; якби вона була благословенною — ніколи б не покохала мавра.