Джонні Мнемонік - Гібсон Вільям

На її грудях були витатуювані сині спіралі. Потім вона пробралася нею, сміючись, борючись із хлопцем, що пив темну рідину з літрової фляги.

Мода Прим Техів тяжіла до шрамів і татуювань. А також зубів. Електрика, яку вони крали для освітлення Смертельної Підлоги, здавалося була виключенням у їхній естетиці, створеній для ... обрядів, спорту, мистецтва? Я не знав, але здогадувався, що Підлога була чимось особливим. Вона виглядала так, немов створювалася протягом поколінь.

Я тримав непотрібний дробовик під курткою. Його твердість і вага заспокоювали, хоча в мене більше й не було патронів. До мене нарешті дійшло, що я зовсім не розумію, що насправді відбувалося, чи повинно було відбутися. І це було природою моєї гри, тому що я провів більшу частину свого життя як сліпе сховище для заповнення знаннями інших людей, — щоб пізніше вихлюпнути синтетичні мови, які я сам ніколи не розумів. Дуже технічний хлопака. Звичайно.

Аж ось я помітив, як притихли Прим Техи.

Він був там, на границі світла, сприймаючи Смертельну Підлогу й галерею мовчазних Прим Техів зі спокоєм туриста. І коли наші очі зустрілися, ми впізнали один одного. В мозку відразу виникла картина: Париж, довгий електробус Мерседес пропливає крізь дощ до Нотр-Даму; оранжереї на колесах, японські обличчя за склом, і сотні Найконів, що піднімаються в сліпому фототропізмі, квіти зі сталі й скла. За його очами в момент, коли вони знайшли мене, дзижчали ті ж затвори.

Я пошукав очами Моллі Мілліонс, але вона зникла.

Прим Техи розступилися, даючи йому ступити на лавку. Він посміхаючись поклонився і легко виліз із сандалів, залишивши їх лежати абсолютно рівно, а потім ступив вниз на Смертельну Підлогу. Він рушив до мене через рухомий батут мотлоху так само легко, як турист, що гуляє по синтетичному ворсі в будь-якому пересічному готелі.

Моллі приземлилася на Підлогу.

Підлога завила.

Вона була оснащена мікрофонами й підсилювачами; регуляторами, що рухалися по чотирьом товстим спіральним пружинам у кутах, і контактними мікрофонами, приклеєними стрічкою в випадкових місцях до ржавіючих частин механізмів. Десь у Прим Техів були підсилювач і синтезатор, і тепер я міг бачити гучномовці над головою, понад різкою білизною прожекторів.

Пролунали удари барабанів, електронні, схожі на серцебиття пропущене через підсилювач, рівномірні, наче звуки метронома.

Моллі скинула шкіряну куртку й черевики; футболка була без рукавів, слабкі сліди імплантованих в Чиба Сіті дротів бігли уздовж її тонких рук. Її шкіряні джинси блищали під прожекторами. Вона почала танцювати. Зігнула коліна, білі ступні ніг напружилися на розплющеному бензобаку і Смертельна Підлога почала коливатись у відповідь. Звук, який створювала Підлога, був схожий на кінець світу, наче канати, що підтримують небо, лопалися й скручувалися в повітрі.

Він гойдався разом з Підлогою протягом кількох ударів серця, потім він почав рухатися, ідеально відслідковуючи руху Підлоги, як людина, що переступає з одного плоского каменю на іншій у декоративному садку.

Він витягнув кінчик свого великого пальця із грацією людини звичної до елегантних жестів, і жбурнув ним в неї. Під світлом прожекторів нитка переливалася кольорами веселки. Вона кинулася на підлогу й перекотилася, ставши на ноги, коли молекулярна нитка просвистіла мимо; блиснули сталеві пазурі, як подоба автоматичного захисного оскалу.

Ритм барабанів прискорився, Моллі підстрибувала в такт, її темне волосся розтріпалося навколо порожніх дзеркальних лінз, рот — тонка лінія, губи напружені. Смертельна Підлога гриміла й ревіла, Прим Техи кричали від захоплення.

Він вкоротив нитку до метра — свистяче коло примарного поліхрому — і обертав її перед собою тримаючи безпалу рука на рівні грудей. Щит.

Моллі, здавалося, звільнилася від чогось, чогось всередині себе і тепер справді почався її танець скаженого собаки. Вона стрибнула, звиваючись, роблячи випади в сторони, і приземлилася обома ногами на сплавлений моторний блок, причеплений до однієї зі спіральних пружин. Я закрив вуха руками й упав на коліна захоплений вихором звуку, думаючи, що Підлога й лави вже падали вниз, вниз на Нічне Місто, і я уявив, як ми проламуємося крізь халупи, мокре прання, і вибухаємо на бруківці, немов гнилі фрукти. Але троси трималися, і Смертельна Підлога здіймала й опускалася, як божевільне металеве море. І Моллі танцювала на ньому.

І під кінець, саме перед тим, як він зробив свій останній кидок ниткою, я побачив на його обличчі дивний вираз, який не міг йому належати. Це не був страх чи гнів. Мені здається, що це було невіра, приголомшливе нерозуміння, змішане з чисто естетичною відразою до того що він бачив і чув, — і до того, що з ним відбувалося. Він втягнув нитку, що крутилася, примарний диск зменшився до розмірів обідньої тарілки, коли він заніс руку над головою й ривком опустив її вниз, кінчик великого пальця полетів до Моллі немов живий.

Підлога опустила її, молекулярна нитка пролетіла над самісінькою її головою; Підлога встала дибки, піднімаючи його до траекторії туго натягнутої молекулярної нитки. Вона мала безперешкодно пройти над його головою й втягнутися у своє алмазне гніздо. Вона знесла йому руку трохи нижче зап'ястя. Перед ним у Підлозі була діра, і він полетів у неї, немов пірнальник, з дивною неквапливою грацією, збитий камікадзе на шляху в Нічне Місто. Почасти, мені здається, він робив це, щоб заробити собі кілька секунд мовчазної поваги. Вона вбила його культурним шоком.

Прим Техи репетували, але хтось відключив підсилювач, і Моллі, з блідим спустошеним обличчям, гойдалася на Смертельній Підлозі в тиші, тепер тримаючись за неї, доки хитання не сповільнився, чулося тільки слабке гудіння втомленого металу та скрип іржі об іржу.

Ми пошукали на Підлозі відрізану руку, але так її й не знайшли. Ми виявили лише елегантну криву на одному шматку іржавої сталі, через яку пройшла молекулярна нитка. Зріз був яскравим, як нове хромове покриття.

Ми так ніколи й не взнали, чи прийняли Якудзи наші умови, чи, взагалі, вони отримали наше послання. Наскільки мені відомо, їхня програма все ще чекає Едді Бекса на полиці в задній кімнаті магазина подарунків на третьому поверсі Сідней Централ-5. Ймовірно, вони продали оригінал назад Оно-Сендай місяці тому. Але, можливо, що вони дійсно одержали піратське радіопослання, тому що дотепер ніхто не прийшов шукати мене, а вже пройшов майже рік. Якщо вони дійсно прийдуть, їм доведеться довго підніматися нагору через темінь, мимо вартових, розставлених Псом, та й я вже не особливо схожий на Едді Бекса. Я дозволив Моллі подбати про це з місцевим знеболюванням. І мої нові зуби вже майже прижилися.

Я вирішив залишитися тут нагорі. Коли я дивився крізь Смертельну Підлогу до того як вона з'явилася — я бачив, яка порожнеча була всередині мене. І ще розумів, що сильно втомився бути тарою. Так що тепер я спускаюся й відвідую Джонса майже щоночі.

Тепер ми з ним партнери, і з Моллі Мілліонс теж. Моллі веде наш бізнес у Дромі. Джонс усе ще в Парку Розваг, але в нього тепер більша цистерна зі свіжою морською водою, яку міняють щотижня. І він одержує своє зілля, коли йому потрібно. Він усе ще розмовляє з дітлахами за допомогою свого щита з лампочками, але зі мною він спілкується через дисплей в сараї, який я наймаю там, цей прилад кращий за той, що він використовував в армії.

І всі ми зараз заробляємо непогані гроші, більші, ніж я одержував раніше, тому що Спрут Джонса може зчитувати сліди всього того, що колись зберігалося в мені, і він виводить все це на дисплей зрозумілими мені мовами. Так що ми взнаємо багато нового про моїх колишніх клієнтів. Колись я знайду хірурга, щоб викопати весь силікон зі своїх залоз, і буду жити лише зі своєю власною пам'яттю, як всі інші люди. Але ще не зараз.

А поки що мені справді добре й тут, нагорі, в темряві, курячи китайські цигарки з фільтром і слухаючи як капає конденсація з геодезики. Тут, угорі, справді тихо, якщо, звичайно, парочка Прим Техів не вирішить потанцювати на Смертельній Підлозі.

Це також повчально. Коли за допомогою Джонса розберусь в деяких штуках, стану самим крутим професіоналом у місті.