Джонні Мнемонік - Гібсон Вільям

Напевно в Нічному Місті з самого народження.

Її рука перетворилася в розмиту пляму на тлі його куртки, повністю відрізавши лацкан і навіть не розпустивши зріз тканини.

— Ну так що, домовились чи ні?

— Домовились, — сказав він, намагаючись зробити вигляд, що розглядає свій знівечений лацкан тільки із увічливого інтересу. — Домовились.

Поки я перевіряв два куплених нами записи, вона витягла з-під блискавки на зап'ясті куртки аркуш паперу, який я їй дав. Розгорнула його й мовчки прочитала ворушачи губами. Знизала плечима.

— Це воно?

— Погнали, — сказав я, одночасно вдавлюючи на двох деках кнопку "ЗАПИС".

— Крістіан Вайт, — прочитала вона, — і його Арійське Реґґі Бенд.

Відданий Ральфі, фанат до самого останнього дня.

Перехід у режим ідіот-всезнайка завжди виявляється не таким різким, як я очікую. Прикриттям для піратської радіоустановки служив офіс збанкрутілого турагентства — куб, пофарбований у пастельні тони, де були виставлені стіл, три стільці й вицвілий постер швейцарської курортної орбітальної станції. На полиці біля плеча Моллі дві іграшкові пташки з дутого скла з олов'яними лапками монотонно присьорбували зі пінопластового кухлика з водою. Коли я досяг потрібної фази вони поступово прискорилися, поки віночки їх яскравого пір'я не перетворилися в суцільні кольорові дуги. Світлодіоди в настінних пластикових годинниках стали безглуздими пульсуючими клітинками, і Моллі, і Маолиций хлопець перетворилися на плями туману, їхні руки іноді розпливалися в примарношвидких як у комах рухах. Потім все це злилося в холодний білий шум, нескінченну модульовану поему штучною мовою.

Я сидів і співав украдену небіжчиком Ральфі програму цілих три години.

* * *

Навіс простягається від краю до краю на сорок кілометрів пошарпаного часом перекриття куполів Фуллера над тим, що колись було приміською артерією. Якщо в ясний день вимкнути освітлювальні дуги, сіра апроксимація сонячного світла буде фільтруватися через шари акрилопластика: пейзаж, що нагадує тюремні ескізи Джованні Піранезі. Три найпівденніші кілометри навісу покривають Нічне Місто. Нічне Місто не платить податків і комунальних зборів. Неонові дуги не працюють, а геодезика закопчена за десятиліття вогнищами для приготування їжі. Хто ж зверне увагу в майже повній пітьмі полудня Нічного Міста на кілька дюжин божевільних дітей, які загубилися серед балок і крокв?

Протягом двох годин ми дерлися нагору бетонними щаблями і сталевими сходами з перфорованих балок; повз занедбані платформи й покриті пилом механізми. Ми вирушили з місця, яке було схоже на покинуту ремонтну базу, заставлену трикутними сегментами дахового перекриття. Там усе було покрито шаром уже обридлого пульверизаторного граффіті: назви банд, ініціали, дати приблизно від початку сторіччя. Граффіті переслідувало нас до самого верху, поступово рідіючи доти, поки не залишилось тільки одне ім'я, яке періодично повторювалося. ПРИМ ТЕХ. Стікаючими великими чорними літерами.

— Хто такий Прим Тех?

— Не ми, бос. — Вона видерлась хиткими алюмінієвими сходам і зникла в дірі, проробленій в листі гофрованого пластику. — "Примітивна техніка, примітивна технологія." — Пластик приглушував її голос. Я йшов за нею нагору, намагаючись бути обережним із хворим зап'ястям. — Прим Техи, вони б вважали бездарним твій трюк із дробовиком.

Через годину я протиснувся через ще одну дірку, цього разу недбало випиляну в перекошеному листі фанери і зустрів свого першого Прим Теха.

— Все нормально, сказала Моллі, її долоня опустилася мені на плече. — Це лише Пес. Агов, Пес.

У вузькому промені від її ліхтаря він розглядав нас своїм єдиним оком, повільно висуваючи довгий сірий язик й облизуючи величезні собачі ікла. Я здивувався, чому вони називають трансплантацію щелепної тканини добермана примітивною технологією. Іммуноподавлювачі ж на деревах не дуже ростуть.

— Молл. — Збільшені зуби заважали йому розмовляти. Слюна стікала з його скривленої нижньої губи. — Почув твоє наближення. Давно. — Йому мало б бути п'ятнадцять, але ікла і яскрава мозаїка шрамів складалися з пустою очницею в абсолютно звірячу маску. Був потрібен час і певний художній смак щоб створити таке обличчя, і його поза говорила мені, що він за ним насолоджувався життям. Він носив зотлілі джинси, чорні від бруду і блискучі на складках. Його груди й ноги були голі. Він зобразив своїм ротом щось, що мало б означати усмішку. — Йшов за вами слідом.

Далеко внизу, в Нічному Місті, почулися зазиваючі крики рознощика води.

— Стрибаєш по струнах, Пес? — Вона направила свій ліхтар убік, і я побачив тонкі канати, прив'язані до гаків-болтів, що тягнулися до краю платформи й там зникали.

— Забери це чортове світло!

Вона вимкнула.

— Чому той, хто вас переслідує, іде без світла?

— Воно йому непотрібне. Він — погана новина, Пес. Якщо твої вартові спробують поставити йому підніжку, вони прибудуть додому легко транспортабельними частинами.

— Це друг, Моллі? — Його голос звучав стурбовано. Я чув, як він переступає з ноги на ногу на зношеній фанері.

— Ні. Але він мій. А от цей, — поплескуючи по моєму плечу, — він друг. Второпав?

— Звичайно, — сказав він без особливого ентузіазму, йдучи до краю платформи, де були гаки-болти. Він почав смикати канати, передаючи якесь повідомлення.

Нічне Місто простягалося внизу, як іграшкове село для пацюків; крихітні віконця світилися світлом свічок, і тільки кілька різких яскравих квадратів освітлювалися ліхтарями на батареях і ацетиленовими лампами. Я уявив собі старих людей за їх нескінченною грою в доміно під теплими жирними краплями води, що падають із вологої випраної білизни, що висить на жердинах між фанерними халупами. Потім я спробував уявити як він терпляче дереться нагору крізь темряву у своїх сандалях і потворній туристичній сорочці, легко й неквапно. Як він нас вистежив?

— Добре, — сказала Моллі. — Він рознюхав.

— Палитимеш? — Пес витяг м'яту пачку з кишені й видавив приплющену цигарку. Поки він запалював її для мене кухонним сірником, я потай глянув на торгівельну марку. Їхеюань філтерз. Бейджинська цигарова фабрика. Я вирішив, що Прим Техи працювали на чорному ринку. Пес і Моллі повернулися до своєї суперечки, яка, здавалося, крутилася навколо бажання Моллі скористатися певною частиною майна Прим Техів.

— Я зробила тобі цілу купу послуг, друже. Мені потрібна ця підлога. А ще мені потрібна музика.

— Ти ж не Прим Тех...

Напевно, так тривало більшу частину хиткого кілометра, Пес вів нас хиткими підвісними містками і вверх мотузяними драбинам Прим Техи клеять свою павутину й потайні місця до тканини міста товстими згустками епоксидної смоли й сплять над безоднею в сітчастих гамаках. Їхні місця перебування настільки ненадійні, що місцями складаються лише з кріплень для рук і ніг, випиляних в опорах геодезики.

Вбивча Підлога, так вона це назвала. Я дерся за нею, мої нові туфлі Едді Бекса сковзались стертим металом й вологою фанерою. Я намагався вгадати, як це місце може бути згубнішим решти території. В той же час відчував, що протести Пса були символічними й що вона вже чекала одержати предмет суперечки, чим би він не був.

Десь під нами Джонс кружляв у своїй цистерні, почуваючи перші приступи наркотичної ломки. Поліція докучала постійним відвідувачам Дрома запитаннями про Ральфі. Чим він займався? З ким він був перед тим як вийти? А Якудзи проникали своєю примарною громадою в міські банки даних, шукаючи мої невиразні сліди залишені в пронумерованих звітах, протоколах служб безпеки, комунальних рахунках. У нас інформаційна економіка. Так навчають у школі. Але там не говорять, що неможливо пересуватися, жити, діяти на будь-якому рівні, не залишаючи слідів, шматочків, фрагментів інформації особистого характеру, які здаються безглуздими. Фрагментів, які можна витягнути, підсилити...

На цей час пірат уже повинен був направити наше повідомлення в чергу для закритої передачі на комунікаційний супутник Якудз. Просте повідомлення: відкличте собак, або ми протранслюємо вашу програму всіма діапазонами.

Програма. Я поняття не мав, що вона містила. І досі не маю. Я лише співаю пісню, не розуміючи змісту. Ймовірно, це були дослідницькі дані, — Якудзи, які попалися на вдосконалених методах промислового шпигунства. Вдячна справа, красти в Оно-Сендай ніби так і має бути й чемно вимагати викупу, загрожуючи затупити дослідницький край конгломерату, зробивши продукт надбанням громадськості.

Але чому їхня гра не вдалася? Чи не будуть вони щасливішими з чимось, що могли б продати назад Оно-Сендай, щасливішими, чим вони були з одним мертвим Джонні з Провулку Пам'яті?

Їхня програма була на шляху до адресата в Сіднеї, до місця, де тримали листа для клієнтів і не задавали питань, якщо ти вніс невелику попередню плату. Наземна пошта четвертого класу. Я стер більшу частину іншої копії й записав наше повідомлення в проміжок, що утворився, залишивши від програми саме стільки, щоб можна було визначити її оригінальність.

Моє зап'ястя боліло. Я хотів зупинитися, лягти, поспати. Я знав, що незабаром хватка ослабне й я впаду, знав, що гострі чорні туфлі, куплені в ролі Едді Бекса для вечора, втратять опору й понесуть мене вниз у Нічне Місто. Але він виник у моїй уяві як дешева релігійна голограма, що світиться, збільшена мікросхема на його гавайській сорочці неясно вимальовувалась наче розвідувальний знімок якогось приреченого міського мікроорганізму.

І я йшов за Псом і Моллі через небеса Прим Техів, — швидкоруч зібрані й побудовані зі сміття, яке не було потрібне навіть Нічному Місту.

Смертельна Підлога була квадратом зі стороною вісім метрів. Якийсь гігант протягнув сталевий троси вздовж та впоперек через смітник і туго їх натягнув. Вони скрипіли при русі, а рухалися вони постійно, гойдалися й осцилювали, поки Прим Техи збиралися й розміщувалися на фанерному карнизі, який оточував Підлогу. Деревина лисніла від часу, відполірована від довгого використанням, глибоко порізана ініціалами, погрозами, проявами почуттів. Вона підтримувалася окремим набором тросів, які губилися в темряві за різкою границею конусів світла від двох старих прожекторів, що висіли над Підлогою.

Дівчина з зубами, як у Пса, приземлилася на Підлогу на четвереньки.