Світ Софії - Гордер Юстейн
Цей учений не тільки зумів описати, як рухаються планети навколо Сонця, але й докладно пояснити, чому вони це роблять. Він дійшов до такого результату, використавши динаміку Ґалілея
— Планети — це кульки на похилій площині?
— Щось у цьому є. Але зачекай хвильку, Софіє.
— У мене немає іншого вибору.
— Ще Кеплер вказував на те що повинна існувати сила, яка б притягувала небесні тіла одне до одного. Це мала би бути, наприклад, сила Сонця, яка б міцно утримувала планети на своїх орбітах. Існування такої сили могло б пояснити, чому планети, віддаляючись від Сонця, повільніше рухаються по орбітах. На думку Кеплера, припливи та відпливи океану залежать від сили притягання Місяця.
— І це правда.
— Так, правда. Але Ґалілей це заперечував. Він висміяв Кеплера, який твердив, ніби "Місяць має владу над водою".
А виною цьому те, що Ґалілей заперечував також думку, ніби сили гравітації можуть діяти на великих відстанях і навіть притягувати між собою небесні тіла.
— Тут він помилявся.
— Так, цей погляд був помилковим. І це трохи дивно, бо ж Ґалілея надзвичайно цікавила сила тяжіння і факт падіння тіл на Землю. На його думку, на рух тіла може впливати багато різних сил.
— Ти згадував про Ньютона?
— Так, тепер на черзі Ньютон, Він сформулював закон всесвітнього тяжіння. За цим законом, кожний предмет притягає інший предмет із силою, яка зростає із зростанням маси предмета і зменшується із збільшенням відстані між предметами.
— По-моєму, я зрозуміла. Притягання між двома слонами, наприклад, більше, ніж між двома мишами. Так само притягання між двома слонами одного зоопарку більше, аніж між індійським слоном в Індії та африканським слоном в Африці.
— Ось ти й зрозуміла. А тепер найважливіше. Ньютон доводив, що таке притягання, або ж "гравітація", універсальне, тобто існує всюди, навіть у космосі між небесними тілами. Ідея спала йому на думку, коли він якось сидів під яблунею. Побачивши, як яблуко падає, він запитав себе, чи не та сама сила притягує Місяць до Землі і чи не тому Місяць вічно обертається довкола неї.
— Хитро придумано, але не так уже й хитро.
— Чому ж, Софіє?
— Якщо Місяць притягується до Землі тією ж силою, яка змушує падати яблуко, то й Місяць урешті-решт мав би впасти на Землю, замість того, щоб кружляти навколо неї, як кіт біля сметани...
— Тепер ми підходимо ближче до законів Ньютона про рух планет. Що стосується сили притягання Землею Місяця, то на 50 відсотків ти маєш рацію, а на 50 помиляєшся. Чому Місяць не падає на Землю, Софіє? Тому що земна гравітація притягує його з велетенською силою, Уяви собі, якої потужності має бути сила, здатна підняти океан на метр, а то й два, під час припливу.
— Ні, цього я не можу збагнути.
— Згадай похилу дошку Ґалілея. Що відбулося, коли я покотив кульку догори?
— Може, на Місяць впливають дві різні сили?
— Саме так. Колись, в процесі виникнення Сонячної системи, Місяць велетенською силою було відірвано від Землі. Цією силою він наділений навіки, бо рух його відбувається у безповітряному просторі, і він не зустрічає жодного опору.
— Однак його притягає до Землі сила земного тяжіння?
— Правильно. Обидві ці сили — величини постійні й обидві діють одночасно. Тому Місяць і продовжує рухатися по орбіті навколо Землі.
— Невже й справді усе так просто?
— Так просто. Саме "простота" була характерною рисою мислення Ньютона. Він вказував, що дія тільки небагатьох фізичних законів поширюється на весь Всесвіт. Що стосується руху планет, Ньютон сформулював два закони природи, які раніше відкрив Ґалілей. Одним з них був закон інерції, який Ньютон сформулював по-своєму: "Кожне тіло зберігає свій стан спокою або рівномірний прямолінійний рух, доки на нього не впливатимуть дії зовнішніх сил". Інший закон Ґалілей довів з допомогою кульок на похилій площині: коли дві сили одночасно діють на тіло, воно починає рухатися по еліпсоподібній траєкторії.
— Тому-то і вдалося Ньютону пояснити, чому усі планети рухаються навколо Сонця по еліпсоподібних орбітах.
— Саме так. Це відбувається внаслідок двох різних рухів: по-перше, прямолінійний рух, заданий, коли творилася Сонячна система; а по-друге, рух до Сонця як наслідок гравітації чи сили тяжіння.
— Як хитро придумано.
— Можна сказати і так. Ньютон довів, що закони руху тіл стосуються усього Всесвіту і геть відкинув старі середньовічні уявлення, ніби "на небесах" панують зовсім інші закони, ніж на Землі. Геліоцентрична картина світу здобула своє остаточне пояснення і підтвердження.
Альберто підвівся і поклав дошку у шухлядку, де її перше знайшов. Потім нахилився і підняв з підлоги кульку, проте не сховав її, а поклав на стіл перед Софією.
Софії видалося просто неймовірним, скільки вони довідалися завдяки тільки похилій дошці та гральній кульці. Дивлячись на зелену кульку, на якій ще залишилися сліди чорного фломастера, Софія невідступно думала про земну кулю.
— І люди просто примирилися з тим, що живуть на випадковій планеті у велетенському Всесвіті?
— На багатьох нова картина світу справила дивовижне враження. Це можна порівняти хіба з тією ситуацією, коли Дарвін довів, ніби люди походять від тварин. В обох випадках людина втратила щось від свого особливого становища у Божому творінні. І в обох випадках церква висловила гострий спротив.
— Це я можу зрозуміти. Куди ж у цьому подівся Бог? Простіше було, коли Землю вважали центром, а Бог і всі небесні тіла знаходилися вище.
— Але не це кинуло виклик. Коли Ньютон довів, що в усьому Всесвіті діють одні і ті ж фізичні закони, можна було побоюватися, що віра у всемогутнього Бога буде підірвана. Однак віра у Бога самого Ньютона залишилася непохитною. Закони природи він трактував як науковий доказ існування великого і всемогутнього Бога. Гірше було натомість з образом людини,
— Що ти маєш на увазі?
— Від часів ренесансу людям доводилося миритися з думкою, що живуть вони на випадковій планеті у велетенському космічному просторі. Не знаю, чи й досі зуміли змиритися з цим. Але ще за ренесансу багато хто стверджував, що людина займає зараз важливіше місце, аніж це було раніше.
— Не розумію.
— Раніше Земля була центром Всесвіту Та відколи астрономи довели, що не існує абсолютного центру Всесвіту, з'явилося стільки центрів, скільки було й людей.
— Тепер зрозуміло...
— Ренесанс породив також нове ставлення до Бога. Коли філософія та наука відірвалися від теології, народилася нова християнська побожність. Потім настала доба ренесансу з її індивідуалістичним поглядом на людину. Це мало велике значення для віри. Особисте ставлення людини до Бога стало важливішим, ніж ставлення до церкви як організації.
— Наприклад, особиста вечірня молитва?
— І це також. У середньовічній католицькій церкві латинська літургія та обрядові молитви були наріжним каменем служби Божої та всього релігійного життя. Тільки священики та ченці читали Біблію, бо вона була написана латинською мовою. Проте від часів ренесансу Біблію почали перекладати з гебрейської та грецької мов національними мовами. Цей факт був важливий для реформації
— Мартін Лютер...
— Так, Лютер був важливою персоною, але не єдиним реформатором. Були також реформатори, котрі залишилися при римо-католицькій церкві. Наприклад, Еразм Роттердамський.
— Лютер розірвав з католицькою церквою, бо не хотів купувати відпущення гріхів?
— І через це. Але йшлося про важливіші речі. На думку Лютера, щоб заслужити Боже прощення, не обов'язково було підпорядковуватися церкві та священикам. Ще менше залежало Боже прощення від купування відпустів. Так звану торгівлю відпустами католицька церква заборонила ще в середині XVI століття.
— Думаю, Бог тільки зрадів.
— Лютер не погоджувався з багатьма обрядами та істинами віри, які нагромадилися в історії церкви впродовж усього середньовіччя. Він прагнув повернутися до первинного християнства, про яке мовилося у Новому Завіті. "Саме тільки Святе Письмо", — проголошував він. З цим гаслом Лютер прагнув повернути християнство до "джерел", як гуманісти ренесансу прагнули до античних джерел мистецтва та культури. Він переклав Біблію по-німецьки і цим заклав основи німецької літературної мови. Кожен тепер міг читати Біблію і частково бути самим собі священиком.
— Самим собі священиком? Чи це не занадто?
— Лютер мав на увазі, що священики не займають якогось виняткового становища стосовно Бога. Із суто практичних причин у лютеранських громадах бракувало священиків, які б відправляли службу Божу та займалися щоденними справами церкви. Але Лютер вважав, що людина отримує прощення Боже та звільнення від гріхів не через церковні обряди. Людина одержує відпущення гріхів "безкоштовно", тільки завдяки своїй вірі, казав він. До такого висновку він прийшов, читаючи Біблію.
— Лютер був типовим представником епохи ренесансу?
— І так, і ні. Його типово ренесансною рисою була повага до звичайної людини та особистого ставлення цієї людини до Бога. Згодом, у 35-річному віці, Лютер вивчив грецьку мову і розпочав кропітку роботу над перекладом Біблії по-німецьки. Той факт, що перевага перед латиною віддавалася національній мові, був типовим для епохи ренесансу. Однак Лютер не був гуманістом, як Фічіно чи Леонардо да Війні. Протиставляли йому себе і такі гуманісти, як Еразм Роттердамський, вважаючи його погляд на людину негативним. Адже ж Лютер твердив, що після першого гріхопадіння людина зосталася цілком зіпсованою, і стати "праведною" може лише завдяки ласці Божій. А грішникам суджена тільки смерть.
— Ой як сумно звучить.
Альберто Кнокс встав, взяв зі столу чорно-зелену кульку і поклав її до нагрудної кишені.
— Уже минула четверта! — вигукнула Софія.
— Наступною великою епохою в історії людства була доба бароко. Але її залишимо на наступний раз, люба Гільдо.
— Що ти щойно сказав?
Софія аж мало не вистрибнула із фотелю, у якому сиділа.
— Ти сказав: "Люба Гільдо".
— Просто обмовився.
— Але жодна обмовка не буває випадковою.
— Можливо, ти й маєш рацію. Бачиш, тато Гільди уже вкладає нам в уста свої слова. Підозрюю, він використовує ситуацію, коли ми втомлені, тоді нам важче оборонятися.
— Ти сказав, що не є батьком Гільди, Можеш заприсягнути?
Альберто кивнув.
— А може, то я Гільда?
— Я втомився, Софіє.