Маленькі дикуни - Сетон-Томпсон Ернест

Для початку найкраще взяти коноплянку або чорного дрозда, — будь-якого птаха такої величини, тільки не дятла.

Вуха у сов стягнулися з черепа без розрізування. А коли навколо очей була обрізана шкурка, тіло з вивернутою оболонкою набрало такого вигляду, як на мал. 2. Тулуб разом з шиєю Сі Лі відрізав і викинув (Ст, мал. 2), На цьому перша частина операції закінчилась.

Ян теж непогано справлявся з роботою, і хоч в кількох місцях порізав та порвав шкурку, проте досить швидко навчився з нею поводитись.

Тепер треба було добре почистити всю оболонку.

Очі вони обережно вирізали, а мозок вишкребли і м’ясо старанно зчистили з черепа.

М’ясо на кістках крил було зрізане вже раніше до ліктьових суглобів, де починаються махові пера, а для того, щоб очистити решту крила, довелося зробити розрізи з внутрішнього боку до слідуючого суглоба. З "архієрейського носа" і взагалі з усієї оболонки вони зшкребли ножем м’ясо та жир, і натерли її мукою.

Тепер залишалось протруїти заготовку. Для цього всі кістки та м’ясисті частини були змазані миш’яковим милом, після чого знов було поставлено на місце череп і вивернуто на лице всю шкурку.

Коли вони кінчили цю роботу, було вже пізно. Гай заснув, Сем також куняв, а Ян мав дуже стомлений вигляд.

— Ну, час і мені додому, — сказав Сі.— Шкурки можна сховати, тільки не давайте їм сохнути.

Вони загорнули оболонки в мокру торбину і поклали у відро до наступного вечора. Сі обіцяв прийти, щоб закінчити "курс навчання".

Поки вони це робили, Сем розрізав совині шлунки, щоб вивчити їх вміст. Незабаром він повідомив, що одна сова розтерзала недавно куріпку, а друга повечеряла молодим кроликом.

Сі Лі прийшов, як і обіцяв, наступного вечора, але приніс погану новину. В його скрипці не знайшлося скляних очей для сов, на які він так розраховував. Але Сі не розгубився. Замість очей він прихопив з собою чорну та жовту олійні фарби і пояснив:

— Ми поки що зробимо дерев’яні очі, а пізніше, коли ви купите в місті скляні, ми їх замінимо.

Сем вистругав чотири дерев’яних ока діаметром у три чверті дюйма кожне. Коли він ретельно обробив та зачистив кожне око, Сі пофарбував їх у блискучий жовтий колір з чорною цяткою посередині й поклав сохнути (мал. 9, а і б).

Після цього СІ Лі та Ян витягли з відра обидві оболонки. Вони обмили закривавлене пір’я на грудях теплою водою, витерли насухо бавовняним клоччям і посипали кукурудзяною мукою, щоб ввібралися рештки вологи. Кістки ніг та крил вони обгорнули клоччям у тих місцях, де раніше було м'ясо, а западини очей до половини заповнили ватою. Потім скачали валок з м’якого клоччя і всунули в шию сови аж до самого черепа.

Кістки крил були прив’язані за кінці міцним мотузочком на відстані двох дюймів одна від одної (X, мал. 2 і мал. 7). Залишалося зробити тулуб.

Сі Лі скачав ще один жмут клоччя, перев’язав його міцними нитками, а потім, стискуючи його в певних місцях та зшиваючи, надав йому форми совиного тулуба. Потім відрізав на око два з половиною фута товстого дроту, гостро заточив обидва кінці, загнув один з них на чотири дюйми у вигляді гачка (мал. 5) і проткнув другим кінцем клоччя від хвоста до того місця, де починається шия (мал. З і 4). Це було зроблено так спритно, що гачок заховався в клоччі і його зовсім не було помітно. Сі Лі протягнув незагнутий кінець дроту через готовий валок з клоччя, що заміняв шию, увів його в череп аж до маківки, а потім вклав увесь тулуб в оболонку разом з мотузочком, що зв’язував на спині кістки крил (X, мал. 7).

На ноги пішло дві великих дротини, по вісімнадцять дюймів кожна, загострені з одного кінця. Вони були протягнуті крізь підошву попід шкірою ніг (Лв, мал. 6), а потім крізь клоччя і тулуб до середини кожного боку (В, мал. 7). Гострі кінці Сі Лі загнув плоскогубцями у вигляді гачків і пропустив назад у кістки, як і шийний гачок (мал. 4).

Ще одна загострена дротина скріплювала з тулубом хвостові кістки (Тв, мал. 7).

У тих місцях, де треба було краще натягнути шкурку, Сі Лі, а за ним і Ян, підклали маленькі пучечки клоччя. Таким чином, оболонка була надіта і залишалось тільки зашити отвір унизу (БВ, мал. 6), а також прорізи на крилах (Ел, Г, мал. 6 і мал. 1) та на потилиці (Сн, Сн, мал. 2), що, однак, було нелегко зробити, бо голка встромлялася кожного разу зісподу.

Вільні кінці дротин на ногах були всунуті в отвори, просвердлені в поперечній жердинці й міцно закріплені. Чучела сов роботи Сі Лі були готові, але мали дуже кумедний вигляд з опущеними крилами та похнюпленими головами.

— Ось тут починається справжнє мистецтво, — сказав Сі Лі з почуттям власної гідності.

Вій випрямив поставу тулуба сови, трохи розігнувши дріт на ногах, повернув їй голову набік і вправив шию в плечі.

— Сова завжди дивиться через плече, — пояснив він Яну.

Два пальці кожної нош Сі перегнув на жердинці вперед, а два назад, на догоду Яну, який запевняв, що так буде "по-совиному", хоч Сі з ним не погоджувався. Він трохи розтягнув хвіст, затиснувши його між двома обрізками картону (Тл, мал. 10), відповідно нахиливши його, а потім заходився біля крил.

Вони були опущені, як у квочки. Сі Лі протягнув тонкий загострений дріт між суглобами кожного крила (О, мал. 7) і цим прикріпив їх до тулуба (Bв і Bв, мал. 10). В спину встромлено було довгу шпильку (Бп, мал. 10), що разом з дротинами на крилах та голові правила за скріпу для ниток, якими Сі Лі обмотав усього птаха (мал. 10). То тут, то там він підмощував під нитки або шматочок вати, або скіпочку, щоб чучело виглядало "як живе"!

— Очі можна вставити або тепер, — сказав він, — або навіть пізніше — для цього тільки треба буде розм’якшити шкіру навколо очних ям, поклавши в них на добу по шматочку мокрої вати.

Ян старанно повторював усі прийоми Сі на другій сові, показуючи неабиякі успіхи. Його вчитель навіть сказав:

— Багатьох я вчив набивати чучела птахів, але швидше за тебе ніхто не освоїв цієї науки.

У справжнього майстра була б, мабуть, інша уява про досконалість чучел, ніж у Сі Лі. Навіть Ян у пізніші роки від щирого серця сміявся з цих сов, але зараз вони давали йому велику втіху.

Обидві сови сиділи зовсім однаково. Сі знав лише одне положення для птахів, і тому всі чучела виходили в нього на один копил. Проте, коли сови остаточно висохли, коли нитки з них були зняті, кінці дротин обрізані до самого пір’я, а в орбіти вставлені дерев’яні очі, вони надовго зробились джерелом радості й захоплення для всього племені сенгерських індійців.

XVIII

ВИПРОБУВАННЯ ХАРАКТЕРУ

Хлоп’ята поробили собі тепер уже "по-справжньому індійські" військові шапки, як їх навчив Калеб. Білі пера з індичих хвостів та з гусячих крил, на кінцях пофарбовані в чорне, з успіхом замінили їм пера орлів. Пучки пофарбованого у червоне кінського волосся, на які пішла китиця від старої збруї, смужки червоної фланелі з подертої сорочки та обрізки овчини дали їм решту необхідного матеріалу.

Калеб дедалі більше цікавився справами хлопчиків і допоміг їм не тільки зробити шапки, але також визначити, що слід вважати за ку і що — за гранку. Сему дали чимало пер за стрільбу, плавання, "наскоки на білих" і ще два чудових пера з червоними китичками за зрубану сосну та вбиту сову.

Яну, між іншим, зарахували ку за вміння йти по сліду. Полювання на оленя було удосконалене тим, що "хлопчик-олень" взував сандалі, зроблені з старих чобіт. Підметки сандалів були підбиті цвяшками у вигляді галочки, вістря якої показувало вперед. Сандалі залишали сліди, чимось схожі на відбитки оленячих копит. Зерно мало той недолік, що не вказувало напрямку та повороту слідів, зате сандалі виправляли цю незручність і, в поєднанні з невеличкою кількістю зерна, давали ідеальний слід. Всі троє "індійців" були тепер досвідченими слідопитами і легко розплутували навіть ледве помітний слід. Виключних успіхів домігся в цьому Ян. Він хоч і не міг похвалитися гостротою очей, зате переважав товаришів терпінням та спостережливістю. Своє перше гранку він одержав, коли раніше за всіх знайшов оленя і з першого пострілу пробив йому серце. Потім Яну Присудили Ще шість гранку: за те, що проплив двісті ярдів за п’ять хвилин; за те, що пройшов чотири милі за годину; за те, що пробіг сто ярдів за дванадцять секунд; за те, що знав сто диких рослин; за те, що міг назвати сто різних птахів; і, нарешті, за те, що вбив вухасту сову.

Гай заслужив кілька пристойних ку, головним чином за гостроту зору. Він бачив "немовля на спині скво", а в полюванні на оленя кілька разів мало не одержав гранку. Та останнім часом щастя відвернулось від нього, і навіть старий Калеб, який ставився до Гая дуже прихильно, не міг по совісті подати голос за вищу нагороду.

— Що індійці найбільше цінують в мужчині, за що вони його найбільше поважають, Калеб? — запитав якось Гілка, сподіваючись в душі, що старий мисливець похвалить його зір.

— Мужність, — відповів Калеб. — Вони все пробачать, аби тільки людина була мужньою. Це для індійців — найголовніше. Та й не тільки для індійців. Дехто може запевняти, що він цінує ту чи іншу рису, але ж ми добре знаємо, що кожен чоловік, кожна жінка і навіть мала дитина поважають людей мужніх, сміливих, з незламною волею.

— А я вам скажу, — з запалом вигукнув Гай, — я вам скажу, що я нічого в світі не боюсь!

— То, може, поборешся з Яном?

— Ні. Він старший і більший за мене.

— Ну гаразд, Гілко, тоді зроби ось що: збігай в наш сад і принеси відро вишень. О дев’ятій годині там уже нікого не буде.

— Еге, щоб старий Кеп мене загриз!

— Як, ти такий смільчак і боїшся нещасного собаки, навіть меншого за теля?

— Нічого я не боюсь. Я просто не люблю вишень.

— Ну що ж, Гай, влаштуємо тобі справжнє випробування. Бачиш оцей камінь? — сказав Калеб, піднімаючи з землі невеличкий круглий камінець з дірочкою посередині.— Ти знаєш, де могила старого Гарні?

Гарні був непутящий солдат, який, за свідченням його друзів, випадково застрілився. Його поховали на північ від володінь Рафтена на землі, що вважалася його власною. Але пізніше вияснилось, що це лише частина битого шляху, який перетинала бокова стежка.

Могила солдата опинилась на перехресті двох доріг.

Люди казали, що так сама доля покарала Біля Гарні за самогубство.