Одіссея - Гомер

Щедро винагороджений Менелаєм і Єленою, він разом з Пісістратом залишає Лакедемон. Нічліг у Діокла. На другий день, минувши Пілос, Телемах сідає на корабель, бере з собою Теоклімена і вирушає в море. Тим часом Одіссей розповідає Евмеєві про свій намір іти до міста жебрачити і стати на слугування до женихів. Евмей затримує Одіссея в себе і радить йому дочекатися повернення Телемаха. За проханням Одіссея він розповідає йому про його батька й матір і про те, що з ним самим траплялось Ужитті. Телемах, прибувши рано-вранці до берегів Ітаки, посилає свій корабель до міста, а сам іде до Евмея.

ПРИБУТТЯ ТЕЛЕМАХА ДО ЕВМЕЯ

У Лакедемон просторий тим часом Паллада Афіна
Рушила, щоб Одіссея відважного світлому сину
Про поворот нагадати й схилить його швидше відплисти.
У передпокій ввійшла в Менелая славетного домі,
5] Де Телемах і осяяний Нестора син спочивали.
Тільки один Несторід тоді ніжним був сном оповитий,
А Телемахових вій насолодний ще сон не торкався —
Батькові злидні будили його цілу ніч божественну.
Ставши край ложа його, ясноока сказала Афіна:
10] "Годі тобі, Телемаху, далеко від дому блукати,
Все в своїм домі добро на поталу покинувши людям
Надто зухвалим. Коли б не рознесли вони й не поїли
Всього добра твого, — вся тоді путь твоя марною буде.
Швидше додому тебе відпустити проси Менелая
15] Голосномовного, щоб бездоганну там матір застати.
Наполягають батько й брати, щоб ішла вона заміж
За Еврімаха. Дарами-бо шлюбними всіх переважив
Він женихів, готовий ще й збільшити викуп за неї.
Не повиносила б часом без тебе майна твого з дому!
20] Знаєш-бо й сам ти, яке у жінки є серце у грудях:
Дбати волітиме дому того вона, з ким одружилась,
А про померлого юності друга й дітей своїх перших
Не пам'ятає й нікого про них не розпитує навіть.
Отже, вертайся додому й за всім доручи доглядати
25] Тій із служебниць, яку ти визнаєш сам за найкращу.
Поки дружину тобі не вкажуть богове достойну.
Інше скажу тобі слово, а ти заховай його в серці:
В засідці із женихів хоробріші на тебе чигають
Потай в протоці вузькій між Ітаки й скелястої Сами,
30] Щоби раніше убити тебе, ніж в отчизну приїдеш.
Тільки не буде цього. Земля-бо раніше покриє
Не одного з женихів, що набутки твої проїдають.
Далі з доладним своїм кораблем островів тих тримайся
І обминай уночі їх. Пошле тобі вітер попутний
35] Той із безсмертних, хто завжди рятує тебе й захищає.
А як дістанешся ти до першого мису Ітаки,
Товаришів з кораблем твоїм виряди разом до міста,
Сам же раніше за все до старого прямуй свинопаса,
Що стереже твої свині, — зичливий до тебе він щиро.
40] Переночуєш у нього, а потім пошли його в місто,
Любій матусі твоїй, розумній звістіть Пенелопі,
Що в цілковитім здоров'ї із Пілоса ти повернувся".
Мовивши це, на високий Олімп відлетіла богиня.
Тож із солодкого сну розбудив він тоді Несторіда,
45] Злегка п'ятою штовхнувши, й таке йому слово промовив:
"Встань, Пісістрате, Несторів сину, та бистрокопитних
Коней у віз запрягай, щоб могли ми в дорогу рушати".
Та Несторід Пісістрат йому так в заперечення мовив:
"Хоч би й як, Телемаху, спішили ми, все ж вирушати
50] В путь серед темної ночі не слід. Адже скоро світанок.
Краще зажди, поки гарні тобі принесе подарунки
Славний списами Атрід Менелай, покладе в колісницю
І у дорогу вирядить з лагідним словом напутнім.
Згадувать гість мандрівний із подякою буде щоденно
Мужа гостинного, котрий так щиро приймав його в себе".
Так говорив він, і скоро Еос надійшла злотошатна.
Близько тоді підійшов Менелай до них голосномовний,
З ложа уставши, що з ним пишнокоса ділила Єлена.
Щойно побачив його улюблений син Одіссеїв,
і оі ж хвилини блискучий хітон одягнув на своє він
Тіло, на плечі могутні накинув просторий та довгий
Плащ, і в двері назустріч до нього виходячи, мовив:
"Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!
Та відпусти вже мене до любого рідного краю,
65] То ж поривається дух мій вернутися швидше додому!"
Відповідає тоді Менелай йому голосномовний:
"Мій Телемах дорогий, Одіссея божистого сину!
Тут я тебе, Телемаху, вже більш не триматиму довго,
Скоро додому ти прагнеш. Звичайно, обурююсь сам я
70] Мужем гостинним, чи то вже занадто привітності в нього,
Чи нелюб'язності, — краще в усьому дотримувать міри.
Зле-бо однаково — в путь випроваджувать гостя, що хтів би
Ще залишитись, чи втримувать тих, що від'їхати прагнуть.
Гостя прийми, що прийшов, а схоче піти — не затримуй.
75] Краще зажди, принесу я тобі в колісницю дарунки
Гарні, поглянь на них оком своїм, а жінкам накажу я
Приготувати обід вам з запасів, що є в моїм домі.
Тож і для мене це гордість і слава, і вам це вигода —
Ситно поснідавши, в путь вирушати в безкраї простори.
80] А як проїхати схочеш по Аргосу ти й по Елладі,
Сам я поїду з тобою, лише запряжу свої коні —
Й люд, і міста покажу тобі різні. Ніхто без дарунків
Нас не відпустить, а дасть тобі винести кожен що-небудь —
Як не казан, то триніжок, з чудової зроблений міді,
85] Пару до запрягу мулів чи з золота чистого келих".
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"Паростку Зевсів, владарю морів, Менелаю Атріде!
Хтів би вернутись до себе я. Бо, від'їжджаючи з дому,
Жодної там не лишив над майном я своїм охорони.
90] Як би, шукавши божистого батька, я й сам не загинув,
Чи у господі моїй ще й скарб мій коштовний загине".
Слухав уважно весь час Менелай його голосномовний
І наказав негайно дружині своїй та служницям
Приготувати обід із запасів, що мав він у домі.
95] І управитель тоді надійшов, Етеон, син Боетів,
Вставши з своєї постелі, — він жив недалеко від нього.
Каже розкласти вогонь Менелай йому голосномовний
Та готувати печеню; і все той виконував радо.
А Менелай до комори своєї пішов запашної,
100] Ще й не один, — із ним разом Єлена пішла з Мегапентом.
Щойно в комору спустились вони, де скарби зберігались,
В руки узяв сам Атрід Менелай тоді келих дводонний,
Синові ж свому звелів Мегапентові внести кратеру
Срібну. Єлена тим часом сама біля скринь зупинилась,
105] Де різнобарвні лежали вбрання, що сама вона ткала.
Вибравши врешті одне з них, Єлена, в жінках богосвітла,
Винесла найкрасивіше узором, найдовше одіння,
Наче зоря, яснобарвне, — воно аж на споді лежало.
Так через весь вони дім перейшли з подарунками разом
110] До Телемаха. І мовив йому Менелай русокудрий:
"Хай, Телемах, поворот твій додому, якого так прагнеш,
Гери божистої муж здійснить тобі, Зевс громозвучний.
Що ж до дарів, то з коштовних скарбів, які є в моїм домі,
Дам тобі річ я найкращу — з усього, що є, найдорожчу,
Дам я кратеру тобі чудового виробу. З срібла
Вилита вся, по краях вона золотом чистим покрита,
Витвір Гефестових рук. Мені дав її Федім, Сідону
Славний державець, коли, до вітчизни вертавшись, притулку
Я в його домі шукав. Ту кратеру тобі я дарую".
120] Так промовляючи, келих дводонний віддав йому в руки
Славний Атрід. Тоді й Мегапент, його син премогутній,
Винісши, тут же на землю поставив блискучу кратеру
Срібну. Й Єлена уже біля них яснолиця спинилась
З платтям в руках і сказала, ім'ям Телемаха назвавши:
125] "Люба дитино, візьми ж і від мене оцей подарунок,
Пам'ять Єлениних рук, — в жадану годину весільну
Дай нареченій своїй. До того ж хай в домі полежить
В милої неньки твоєї. А ти повертайся щасливо
В добре збудований дім свій, в улюблену рідну вітчизну".
130] Мовивши це, віддала йому в руки, і радо прийняв він.
Взявши усі подарунки, герой Пісістрат їх у кузов
Повозу склав, з великим у грудях своїх дивуванням.
В дім свій тоді запросив їх владар Менелай русокудрий.
Поряд тоді на стільцях посідали вони і на кріслах.
135] Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку —
Руки вмивати — й поволі над срібним цеберком зливала;
Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.
Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,
Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних.
140] М'ясо їм краяв ножем Етеон і ділив на частини,
За виночерпія був славетного син Менелая.
Руки до страв приготованих зразу ж усі простягнули.
Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Разом тоді Телемах і Несторів син благородний
145] Коней умить запрягли і, на повіз оздоблений ставши,
Швидко помчали на нім од дверей передсінку лункого.
Вслід за ними виходить Атрід Менелай русокудрий,
В правій руці золотий із вином, наче мед той, солодким
Келих тримаючи, щоб узливання вчинить на дорогу.
і?" Став перед повозом він і, вітаючи, так до них мовив:
"Хай вам щастить, юнаки! І Нестору, військ вожаєві,
Теж привітання. Він ставивсь до мене, як батько ласкавий,
В дні, як під Троєю ми, ахеїв сини, воювали".
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
155] "Паростку Зевсів, ми щойно приїдемо — те, що сказав ти,
Розповімо йому все. О, якби, повернувшись в Ітаку,
Батька свого Одіссея щасливо застав я удома,
Я б і йому розказав, з якою мене ти любов'ю
Стрів і приймав і скільки везу я коштовних дарунків!"
160] Щойно він мовив це, раптом праворуч орел сизокрилий
Злинув, великого в кігті свої на подвір'ї схопивши
Білого гуся домашнього. З криком услід йому бігли
Чоловіки і жінки. А орел зовсім близько, праворуч
Впрост перед кіньми угору злетів. Всі дуже раділи,
165] Бачачи це, звеселилось-бо серце у кожного в грудях.
Несторів син Пісістрат тоді перший між ними озвався:
"Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю, скажи нам,
Знак цей для кого, богами явлений, для нас чи для тебе?"
Так він спитав, Менелай же, Ареїв любимець, замисливсь,
170] В думці вагаючись, як це усе до ладу пояснити.
Та довгошатна Єлена раніше від нього озвалась:
"Слухайте, я вам повім віщування, що вічні богове
Вклали у серце мені, і як, я гадаю, все й буде.
Як між годованих в домі орел оцей вихопив гуся,
175] З гір прилетівши, де сам народився и дітей повиводив,
Так Одіссей, проблукавши багато й багато зазнавши,
В дім свій повернеться й помсту здійснить. Можливо, вже й зараз
Дома лиху він усім женихам затіває погибель".
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
180] "Дав би це муж мені Гери божистої, Зевс громозвучний,
Щиро тоді, як богині, я там би тобі помолився!"
Мовивши це, він стьобнув батогом, і із тупотом коні
Швидко помчали навскач через місто до рівного поля.
Ярмами так цілий день своїми вони потрясали.
185] Сонце тим часом зайшло і тінями вкрились дороги,
Поки у Фери вони прибули, у дім до Діокла, —
Сином він був Ортілоха, що сам народивсь од Алфея;
Там вони ніч пробули, і гостинно прийняв той прибулих.
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
190] Коней вони запрягли і, на повіз оздоблений ставши,
Швидко помчали на нім од дверей передсінку лункого.
Дзвінко похльостував бич, і коні охоче летіли.
В Пілос, місто високе, вони прибули незабаром.
Отже, почав Телемах тоді з Нестора сином розмову:
195] "Чи обіцяєш мені, Несторіде, одне лиш прохання
Виконать? Ми ж пов'язані узами дружніми здавна,
З приязні наших батьків, та й однолітки ми із тобою.
Спільна ж ця подорож нині ще збільшує дружбу між нами.
Прямо на мій корабель ізсади мене, паростку Зевсів,
200] Щоб не затримав мене твій батько старенький у домі,
Щоб не почав частувать, — якнайшвидше я їхати мушу".
Так він сказав, Несторід же в своєму став радитись серш"
Як би то виконать краще йому товариське прохання.
Поміркував і ось що він визнав тоді за найкраще:
205] До корабля повернув свої коні, до берега моря,
Вніс на корму корабля він чудові усі подарунки —
Золото й плаття, усе, що дав Менелай юнакові,
1, поквапляючи друга, він слово промовив крилате:
"Швидше ж на бистрий іди корабель і скликай всіх супутців,
210] Поки додому я встигну дійти й розказати старому.
Добре-бо знаю я те і серцем своїм, і душею, —
Дуже завзятий, палкий в нього дух, він тебе не відпустить.
Сам він запрошувать прийде сюди, і, я певен, без тебе
Він не повернеться.