Республіка ШКІД - Пантелєєв Леонід

Газета "Вісті Уліганії", що перебувала у віданні наркомвійськмора й водночас книговидавця Янкеля, вмістила конституцію на першій полосі. У цьому ж номері "Вістей" було вміщено національний гімн Уліганії, затверджений властями. Його співали на мотив "Гаудеамуса"[5]:

Уліганштадт, Уліган,

Смерть несеш ти для полян.

Гей, халдеї, хто там дише,

Гей, з дороги, та скоріше.

Уліганія іде.

Ми — імперії сипи,

Діти Купи-сатани,

Править нами мудро він,

Полководця славний син,

Голова Уліганштадта.

Наш тепер високий пост –

Керувати Школімдост[6].

Завоюєм всі колоньї

І халдейську Вавілонью,

Всіх візьмем у свій кулак.

Міський голова скликав загальні збори громадян міста Уліганштадта і там виголосив промову, просту, але зворушливу:

— Хлопці, тобто громадяни. Ось я, диктатор і міський голова, кажу вам… Ми, четверте відділення, тобто, вибачте, Уліганія… ми повинні всі сили свої покласти на те, щоб зробити свій кл… своє місто неприступним для халдеїв та інших ворогів. І водночас зробити його впорядкованим. Докладемо всіх зусиль на це впорядкування. Ми, власті, будемо вам гаряче вдячні… Їй-богу!..

Цю промову повністю вмістили "Вісті", замінивши тільки останній вислів "їй-богу" на "їй-бузі".

Промова мала свій вплив: заклик до впорядкування міста знайшов жвавий відгук у серцях як рядових громадян, так і державних сановників. Усім ділянкам землі, будівлям і навколишнім місцевостям було присвоєно назви…

Викладену білими кахлями грубу оголосили Храмом Бузи. Двоє класних дверей було перейменовано на арки — Арку Вікмиксора І і Арку Еланлюм. Міський сад — плювальниця — назвали Олмикнопією. Це показує, що при всій ненависті уліганів до халдеїв вони зберегли повагу до видатних осіб цієї ворожої держави.

У порожній книжковій шафі зосередилися міська лікарня, аптека і військовий госпіталь. Завідувати цими закладами взявся Горобець, тому лікарню і аптеку назвали його іменем. Друга порожня шафа з залізною сіткою замість стекол стала державною тюрмою. З інших закладів слід відзначити вокальну капелу імені Кобчика-Фінкельштейна та Народний університет Бузи.

До крана водогону, невідомо навіщо проведеного в клас, начальник міліції Пантелєєв приробив плакатик з написом:

Це означало — каналізація. Кому доручити управління каналізацією, не знали, і доручили Пильникову — наркомпоштелю.

Життя Уліганії йпіло своїм звичаєм, мирне життя вільної країни… На класних уроках висловлювали рішучий протест халдеям, влаштовували обструкції, діставали п'яті розряди та ізолятори, а імперія процвітала.

Одного разу "Вісті" почали кампанію за те, щоб влаштувати пам'ятник Бузі.

"Соромно подумати, — йшлося в газеті, — що столиця такої могутньої держави, як Уліганія, не має жодного пам'ятника. У нас немає навіть свого герба".

Ця стаття боляче вколола наркомбуза Неподобникова. На другий же день він подав у редакцію газети проекти герба й пам'ятника. Малюнок герба зображав вибите скло, з якого просовувався грубезний кулак. Під гербом стояв девіз: "Істина в Бузі". Проект пам'ятника зображав постамент, вкритий лозунгами й думками геніальних людей імперії. На постаменті стояв величезний кулак.

Проекти припали до смаку властям, герб було затверджено іі оголошено державним, спорудження пам'ятника доручили художникам Янкелю, Горобцю та Окрайцю. Робили вони його з паперу, картону іі глини, робили два дні.

На третій день відбулось урочисте відкриття пам'ятника. Ось як описує цей факт імперська преса в особі "Вістей":

"На майдані Бузи зібралося все населення міста, всі жителі прийшли сюди, щоб відсвяткувати цей урочистий момент в історії Імперії. Пам'ятник Великій Бузі височів серед майдану, вкритий полотном, біля нього стояла варта з представників вищої військової влади — пп. наркомвійськмора Янкеля й начміла Л. Пантелєєва, одягнутих у парадну форму.

О 6-й год. 27 хв. на майдан прибув його ясновельможність диктатор Імперії Купа Куповнч Геніальний. Його несли на посилках дна раби з племені бужап. У почті його ясновельможності, який прибув разом з ним, були, віконт де Буржелоп і п. Б. Неподобпиков. О 7-й год. 30 хв. за міським часом під салют, який улаштував місцевий мільйонер п. Башкломон, полотнище пам'ятника було зірвано, й перед поглядами присутніх постало чудове видовище. На кубічному п'єдесталі височів величезний кулак — символ могутності імперії, кулак, такий схожий на кулак його ясновельможності. Натовп кричав "віват" і під дружний спів імперського гімну розходився з майдану. Увечері в особняку й. я. Геніального відбулися бенкет і концерт за участю капели ім. Кобчика".

Уліганія процвітала. Уліганштадт досяг верхів благоустрою і господарського багатства. Муніципалітет готувався до побудови міського театру, коли Імперії було завдано страшного удару.

Уліганії було оголошено війну, і оголосив її не хто інший, як президент могутньої республіки, Халдейської республіки Шкід — Вікмиксор.

Оголошення війни відбулося в дещо дивній формі. До Уліганштадта ввійшла секретарка і дружина президента ворожої республіки Еланлюм і заявила:

— Кінчайте цю волинку. Побуянили, й досить.

Звісно, це не означало оголошення війни. Ця заява просто свідчила, що імперія повинна здатися, розсипатися, погаснути… Це було гірше, ніж війна. Здатися без бою, вмерти, не покуштувавши ворожого пороху, не краще, ніж загинути в боротьбі. Уліганія прийняла виклик і оголосила:

— Війна до переможного кінця!

Місто прикрасилося національними прапорами (на чорному фоні білий кулак), "Вісті" просурмили страшну новину.

Відбувся екстрений пленум Раднаркому, на якому виступили з палким закликом до боротьби диктатор і наркомбуз. Вирішили оголосити мобілізацію. Того ж дня на вулицях міста з'явилися листівки-накази:

НАКАЗ № 1

Народного комісара військових і морських справ

Наркомвійськмор повідомляє громадян Імперії, що всесильній Імперії Уліганії халдеї оголосили війну.

Уліганія повинна а честю вийти з цієї війни. Вперед за справедливу справу Великої Бузи! В Бузі здобудеш ти право своє! Хай живе у віках Уліганська Імперія!

Наркомвійськмор Г. Янкель.

НАКАЗ № 2

Від начальника імперської міліції і головкома колоніальних військ

Головне Управління військовими силами Імперії в особі начміла й головкома у зв'язку з оголошенням війни оголошує мобілізацію. Призову на військову службу підлягають усі громадяни Уліганії, як міста Уліганштадта, так і міст Кіпчакославля, Волинграда й Бужебурга. Явка для реєстрації — штаб тубільної армії, керованої імперським намісником.

За неявку до призову винних буде віддано до військово-польового суду.

Начміл і головкомколвійськ Пантелєєв.

НАКАЗ № 3

по м. Уліганштадту

Від начміла і міського магістрату

У місті Уліганштадті оголошується воєнний етап. Вхід і вихід з міста допускається тільки по одержанні перепустки в магістраті у міського голови.

Міський голова К. Геніальний.

Начміл Пантелєєв.

Мобілізація в Уліганштадті пройшла організовано й без ексцесів. До головного штабу прибуло дванадцять чоловік. Усіх було зараховано в списки армії, і вони одержали "форму" — картонний значок з гербом імперії і паперовий ківер з кокардою, які виготовляли на пристосованому для виробництва військового спорядження газовому заводі мільйонера Башкломопа.

"Вісті", що перебували на утриманні уряду, дали неправильний звіт про хід мобілізації, перетворивши дванадцять чоловік на дванадцять тисяч.

В Уліганштадті мобілізація пройшла спокійно, зате в колоніях провести призов було не так легко. Наркомвійськмор Янкель мав з головковерхом Пантелєєвим таємну нараду, на якій було вирішено призначити намісників колоніальних держав. Склали список: від Кінчакії — Курочка, від Волинії — Баран і від Бужландії — Калина. Список передали диктатору, той затвердив його. Через наркомпоштель послали телеграми з викликом намісників. Намісники прибули в Уліганштадт одночасно. Диктатор зустрів їх привітно, почастував чаєм з сахарином та чорним хлібом і уповноважив їх провести мобілізацію й агітувати за воєнну кампанію на своїй батьківщині.

Намісники поїхали.

Через деякий час до них надійшли повідомлення, що мобілізацію проведено не блискуче.

"В Кінчакії становище з призовом жахливе, — писав намісник Курочка, — ті, що підлягають мобілізації, дезертирують з частин або й просто не приходять на призов. Із зібраних 23 чоловік тільки 10 можна вважати надійними на випадок бою з ворогами".

Від намісника Барана надійшла телеграма такого самого змісту:

"Становище ахове. Дезертирують майже всі призовники. Помічена провокаційна робота халдеїв".

А від Бужландії намісник писав:

"Прошу мене більше не вважати за намісника. Побили".

Такі повідомлення мало радували Уліганію. Але улігани не знали про стан справ у колоніях. "Вісті" мовчали, діставши таємний наказ Раднаркому. Тому в Уліганії панував бадьорий патріотичний дух.

Одного разу, коли уліганська армія зібралася на майдані Бузи для проходження звичайної військової підготовки, туди прибув наркомвійськмор.

— Друзі, — сказав він. — Треба сформувати загін, щоб придушити бунт у колоніях. Хто піде?

Це повідомлення вдарило як грім, проте ліс рук піднявся. Наркомвійськмор був зворушений.

— Не так багато, — сказав він, — п'ятьох чоловік цілком досить.

П'ять чоловік дістали назву Летючого загону й під управлінням самого головкома Пантелєєва вирушили до Бужландії.

Загін вийшов з міста озброєний гострими, відточеними склом палицями. Разом з загоном до Бужландії вирушив кореспондент "Вістей", наркомпоштель Пильников. Через півгодини після того, як вийшов Летючий загін, до редакції газети прибуло повідомлення, що загін розбито, але все-таки вдалося залякати бужан і примусити їх не виступати на стороні халдеїв, якщо війна розгориться. Незабаром повернувся і сам загін. У двох були розбиті носи, у Пантелєєва — роздерто сорочку і зірвано головкомівський значок.

У Раднаркомі відбулася нарада. Ухвалили нагородити всіх учасників битви орденами Бузи, а Пантелєєва представити в кавалери ордена Імперської Могутності і надати йому звання генерала.

Тим часом у сусідній Кінчакії справа йшла по-своєму. Диктатор Уліганії і Раднарком не знали, що намісник Курочка, якого вони призначили, — зрадник і що готується бунт.

В Уліганштадт увійшов Олмикпоп.

— По місцях.