Республіка ШКІД - Пантелєєв Леонід

Гладун іде в клас, сідає на Янкелеву парту і дістає з неї звичайно недоступні випуски "Ната Пінкертона" і "Антона Кречета". Він заробив три чверті фунта хліба і може відпочити.

Японець і Дзе, не маючи лишків хліба, змушені чесно виконати геройськи взятий на себе обов'язок.

Ідуть на кухню. Передбачливі вихованці вже розхапали відра й ганчірки, доводиться чекати, поки хтось закінчить мити.

Діставши нарешті відра й наповнивши їх крутим окропом, товариші піднімаються нагору.

Там Галочка, старша прибиральниця, командує й розподіляє ділянки, де кому мити.

— Вимийте Білий зал, — каже вона.

Єонін і Джапарідзе спускаються вниз і проходять у Білий зал.

Зал великий — страшно братися до нього. Мити треба старанно, промивати двічі і витирати паркетні плити насухо, щоб не блищали.

Проте улігани, залишившись удвох, розв'язують справу інакше.

— Починай.

Японець бере відро, нахиляє його й біжить по залу. Вода розливається рівними смужками. За Японцем накарячки біжить Дзе й розтирає воду. Через п'ять хвилин паркетна підлога темніє, і здасться, що вона вимита.

— Готово.

Товариші сідають до вікна. Джапарідзе закурює і, затягуючись, обережно пускає дим по стіні.

Просидівши строк, який потрібен для доброго миття, вони йдуть до канцелярії.

— Дядю Сашо, прийміть зал.

Сашкець прямує до залу, короткозоро, мигцем оглядає підлогу й повертається в "халдейську".

Японець та Дзе йдуть у клас, розтоплюють грубу і, гріючись біля яскравого вогню, теревенять про лотерею-алегрі і ждуть понеділка.

♦

В сутінках жовтневого ранку Льонька Пантелєєв біг з відпустки до Шкіди. Взуті в порвані "американські" черевики, ноги захлиналися гряззю, хлюпали по калюжах, стукотіли на нерівних плитах тротуарів.

На вулицях починалося денне життя, відкривалися вітрини магазинів, і з крамниць "Продукти харчування" виривався на вулицю запах теплого ситнику, кави і ще чогось невловного, смачного.

Льонька біг вулицею, боячись запізнитися в Шкіду. Біля Покровки у вітрині ювелірного магазину був годинник. Льонька глянув і похолов. П'ять хвилин на одинадцяту, а в Шкіду треба було встигнути на перший урок, на десяту годину.

Він прискорив ходу й міцніше стиснув великий згорток з речами для лотереї-алегрі.

Були в ньому: "Пошехонська старина" Салтикова, іржаві ковзани, гіпсовий бюст Льва Толстого, ламаний будильник, запальничка й безліч дрібничок — Льонька деякі випросив, а деякі поцупив у сестрички.

— Почались уроки? — спитав Пантелєєв, коли йому, захеканому і стомленому, кухонний староста Циган відчинив двері.

— Почалися, — відповів Циган.

— Давно?

— Майже півгодини.

"Влип, — подумав Пантелєєв. — Який ще урок, невідомо… Якщо Сашкець або Вітя, то пропав — п'ятий розряд!"

Боячись попасти на очі Вікмиксору або Еланлюм, він крадучись пробрався до класу, припав вухом до замкової щілини й прислухався. Серце його радісно застрибало. Крізь щілину глухо долинали уривчасті репліки:

— Карамзін… Тисяча вісімсот третій рік… Наталія, боярська дочка…

Льонька прочинив двері і спитав::

— Можна?

— Будь ласка, — відповів Ассі, — увійдіть.

Він був єдиний халдей, який називав шкідців на "ви". Льонька зайшов у клас. Побачивши, що він несе клунок, клас загримотів:

— Оце нальотчик!

— Браво!

— Ура!

Льонька пройшов до своєї парти, сів, віддихався і почав розв'язувати вузол. До нього одразу підсіли Японець і Джапарідзе.

— Ну, показуй.

Пантелєєв виклав на лаву принесені речі.

— А Янкель прийшов? — спитав він.

— Ще нема, — відповів Японець, гортаючи "Пошехонську старину".

Парту Пантелєєва обступили Горобець, Окраєць і Кальмот.

— Ну, давайте, давайте, — прогнав їх Льонька, — нічого витріщатися. Тут професійна таємниця.

Цікаві одійшли. Льонька засунув речі в парту, відклавши окремо принесені продукти: хліб, цукор, шматок пирога й восьмушку махорки.

В цей час до класу ввірвався червоний, упрілий Янкель. В руках він ніс величезний, перев'язаний мотузком пакет. Уліганія зустріла його ще гучнішим "ура".

Янкель кинувся до своєї парти і, віддихуючися, протягнув:

— Фу ти, я думав — у нас Гусак, а тут…

Ассі, який на хвилину затих було, знову забубонів, сховавши голову в плечі:

— Карамзін — виразник доби… Розбираючи його твори в хронологічному порядку, ми…

Задзеленчав дзвоник. Ассі, по докінчивши фрази, підвівся і викотився з класу.

— Компанія, сюди! — закричав Японець.

Четвірка зібралася біля Пантелєєва. Янкель притягнув свій пакет і, розгорнувши його, виклав десятків два різних книг, різні ручки, статуетки, палітру фарб і комплект "Нивы" за 1909 рік. Притягнув свої речі до парти Пантелєєва і Японець. Він дав сто двадцять аркушів письмового паперу, який збирав цілий рік, і дюжину фаберівських олівців.

Джапарідзе зняв і віддав обмотки. Носити обмотки в Шкіді вважалося верхом елегантності й франтівства, тому внесок Джапарідзе був дуже цінний.

Коли всі речі було зібрано, Янкель запропонував:

— Приступимо до технічної частини. Треба скласти каталог.

Почали складати список речей. Першим номером записали ковзани:

1. Першосортні бігові ковзани "Джексон".

Другим записали обмотки Дзе:

2. Чудові суконні обмотки найостаннішого лондонського зразка.

Третім пройшов трисантиметровий бюст Толстого "майже в натуральну величину"…

Далі оцінювати речі стало складніше.

Дістали будильник. Будильник, виявилося, був тільки порожньою бляшаною коробкою з циферблатом, але без механізму.

— Ідея, — сказав Японець. — Пиши: "Прекрасний годинник-будильник "Ohne Mechanismus".

— Це що означає? — спитав Дзе. — Надто вже гучно.

— Це означає, що годинник без механізму… А хлопці не зрозуміють — подумають, що фірма "Оне Механізмус".

Потім записали "Повний комплект журналу "Нива" за 1909 рік у розкішній коленкоровій оправі", ламаний десертний ножик під гучного назвою "дамаський кинджал воронованої сталі", запальничку й "Пошехонську старину".

Далі почали записувати дрібнички — статуетки, олівці, ручки. Під кінець пустили папір:

51. Прекрасний веленевий папір 5 арк.

52.""53.""Всього набралося 70 номерів.

— Почому ж продаватимемо білети? — спитав Пантелєєв.

— Я думаю, дві порції піску, або півфунта хліба, або п'ять копійок золотом, — сказав Японець.

Янкель підрахував у думці і заявив:

— Невигідно… Всього три карбованці п'ятдесят копійок золотом виходить. Не окупить діла. Тільки ковзани два карбованці коштують.

— Пустих ми ж не робитимемо, — сказав Дзе.

— Ні, пустих не треба.

Вирішили зробити маленьку перетасовку. Замість п'яти аркушів паперу написали два аркуші. Вийшло сто тридцять номерів.

Склавши каталог, почали виготовляти білети. Янкель зробив зразок:

За допомогою Пантелєєва і Дзе Янкель надрукував їх сто тридцять штук.

— А хто у нас буде скарбником? — спитав Пантелєєв. — Я думаю — Янкель.

— К чорту! — заявив Японець. — Краще Дзе.

Погодились на Дзе. Новоспечений скарбник заходився підписувати білети. До вечора працювали — писали білети, наклеювали номери на речі і, відгородивши кафедрою куток класу, розставляли речі на полицях порожньої книжкової шафи.

А вранці у вівторок улігани, прийшовши після чаю в клас, побачили на кафедрі величезний плакат:

Біля плаката зібрався величезний натовп. Звістка про лотерею облетіла всю республіку. Сашкецю, який прийшов у четверте відділення читати лекцію, насилу пощастило розігнати орду кінчаків, волинян та бужан.

На уроках панувало збудження, і навіть Вікмиксорові, який читав уліганам стародавню історію, важко було підкорити дисципліні збуджену масу. Після дзвоника Вікмиксор поцікавився, що так схвилювало клас. Хтось мовчки показав на кафедру, яка волала плакатом.

Вікмиксор, читаючи плакат, усміхався; прочитавши, насупився.

— Треба було у мене дозвіл узяти, а потім уже оголошення вішати, — сказав він.

Вискочив Янкель.

— Вибачте, Вікторе Миколайовичу… Не подумали…

— Ну, гаразд, — добродушно всміхнувся завшколою, — бог з вами… Розважайтесь.

Потім, подумавши, вийняв з кишені портмоне й сказав:

— Дайте-но мені на щастя парочку білетів.

Клас дружно загримів оплесками. Джапарідзе вручив Вікмиксорові два перших білети.

Після уроків клас знову заповнили шкідці. Приходили вже з продуктами: хлібом, цукром-піском, а хто й з грішми, які принесли з дому. Більшість купували один-два білети, платили за домовленістю з комісією сахарином, цигарками або чимось іншим; кухонний староста Громоносцев, що мав хлібні надлишки, вгатив десять фунтів хліба, купивши двадцять білетів.

— Ковзани виграти хочу, — заявив він. — І обмотки виграю.

Коли після обіду прийшов Ассі, його силоміць примусили купити п'ять білетів. До вечора було продано сто два білети. Парта Джапарідзе розбухла від хліба й цукру, що лежали в ній, на ній і під нею. Крім того, в кишені у Дзе хрускотіло лимонів сорок грошей.

На другий день увечері в Білому залі мав відбутися тираж.

♦

У Білому залі зібралась вся Шкіда.

Посеред залу стояв стіл, заставлений речами, які розігрувались у лотереї, поруч другий стіл, і на ньому скринька із скрученими в трубочки номерами. Шкіда обліпила столи і Тиражну комісію, що стояла біля них.

— В чергу! — закричав Японець.

Шкіда витяглась у чергу. Першим став Вікмиксор, за ним халдеї, потім вихованці.

— Тираж лотереї-алегрі вважаємо відкритим, — оголосив Джапарідзе.

Вікмиксор, усміхаючись, засунув руку в ящик і вийняв два білети. Розгорнули, там стояли номери шість і шістдесят дев'ять.

Джапарідзе подивився в список:

— Дамаський кинджал воронованої сталі і аркуш наперу.

Папір Вікмиксор узяв, а від "кинджала", тільки-но глянувши на нього, відмовився.

Потім тягнув білет Сашкець. Йому випало два аркуші паперу. Ассі витягнув чотири порції паперу й книжку "Як вирощувати опеньки в сухій місцевості". Костолмеду дістався олівець, яким він негайно записав другокласника Рабіндіна, на прізвисько Рабіндранат Тагор, — в урочистий момент тиражу він пустував.

Потім тягнули білети вихованці.

Купець, який мріяв виграти обмотки, витягнув будильник "оне механізмус". У першу мить він було зрадів… Але, одержавши в руки годинник і оглянувши його, страшенно розсердився.

— Уб'ю! — закричав він. — Аферисти, злодії, шахраї!…

Тираж на деякий час припинився. Тиражна комісія, скупчившись біля стіни, тремтіла, мов у лихоманці. Накричавшись, Купець люто кинув "оне механізмус" на підлогу і вийшов з залу.

Тираж почався знову.

Ковзани виграв Якушка, найменший громадянин республіки.