Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де

— Треба до нестями закохатися, щоб/вабути всі вимоги пристойності, так добре відомі вам! Невже ви гадаєте, моя люба, моя обожнювана Наїс, що вас приймуть у маркізи д’Еспар чи в будь-якому іншому паризькому салові, коли піде поголос, що ви майже втекли з Ангулема разом із якимсь хлопчиськом, тим паче після дуелі пана де Баржетона із де Шандуром? Перебування вашого чоловіка в Ескарба можуть витлумачити як розрив. У таких випадках порядні чоловіки спершу б’ються за честь дружини, а потім дають їй волю. Любіть пана де Рюбампре, піклуйтеся про нього, робіть усе, що завгодно, але не живіть із ним під одним дахом. Коли хтось довідається, що ви удвох подорожували в одній кареті, у вас тицятимуть пальцем у тому самому світі, де ви хочете бути прийнятою. А крім того, Наїс, не йдіть на такі жертви заради молодика, якого ви не встигли порівняти ні з ким іншим; він не пройшов ще жодної випроби і, чого доброго, може знехтувати вами задля якоїсь парижаночки, котра видасться йому необхіднішою для здійснення своїх честолюбних зазіхань. Я не хотів би ганьбити людину, яка вам подобається, але хай мені буде дозволено уболівати за ваші інтереси більше, ніж за його. Послухайте моєї ради: пригляньтеся до нього і добре обміркуйте ваш крок. Якщо всі двері перед вами будуть зачинені, якщо жінки не захочуть приймати вас, то убережіть себе бодай від каяття, постановіть собі твердо, що людина, ради якої ви принесли стільки жертв, достойна того й зможе їх оцінити. Маркіза д’Еспар тим вимогливіша й обачніша, що сама порвала з чоловіком, і світ не зміг проникнути в таємницю їхнього розлучення. Але Наваррени, Бламон— Шоврі, Ленонкури — тобто всі родичі — оточили її; най— доброзвичайніші дами бувають у неї і приймають її в себе з усіма почестями, отож складається враження, що винен у всьому маркіз д’Еспар. З першого візиту до неї ви впевнитесь у слушності моїх порад. Я таки знаю Париж і можу вам наперед сказати: у салоні маркізи ви опинитеся в жахливому становищі, коли вона довідається, що ви оселилися в готелі "Гайар-Буа" та ще й разок із сином аптекаря, хоч би його називали й де Рюбампре, яким йому так хочеться бути. Тут у вас знайдуться суперниці, хитріші й підступніші за Амелі; вони неодмінно дізнаються, хто ви, яке ваше становище, звідки ви прибули, що вас сюди занесло. Ви, скільки я знаю, розраховували на інкогніто. Але ви з тих людей, для яких інкогніто неможливе. Невже ви не зустрінетеся на кожнім кроці з Ангулемом? Чи то з’їдуться депутати на відкриття палат, чи то навідається такий собі генерал під час відпустки до Парижа, і досить одному ангулемцеві побачити вас, як усе ваше життя піде шкереберть: надалі вас вважатимуть тільки Лгосьєновою полюбовницею. Якщо вам буде потрібна моя допомога — я завжди до ваших послуг. Зупинився я в головного податкового управителя на вулиці Фобур-Септ-Оноре, за два кроки від маркізи д’Еспар. Я досить близько знайомий із дружиною маршала де Карільяно, з графинею де Серізі та з головою державної ради; можу вас одрекомендувати. Та ви й без мене ввійдете у вищий світ через маркізу д’Еспар. Нема потреби зичити вам успіху в тому чи в тому домі — ви будете жадані у всіх салонахі

Пані де Баржетон не перебивала дю Шатле; вона була вражена слушністю його доводів. Ангулемська королева й справді розраховувала на інкогніто.

— Ваша правда, дорогий друже, — озвалася вона. — Але що ж мені робити?

— Дозвольте підшукати для вас пристойне помешкання з повною обставою; квартира обійдеться дешевше, ніж готель, і ви житимете у себе вдома; якщо ви згодні, то вже сьогодні заночуєте там.

— А як ви взнали мою адресу? — запитала вона.

— Вашу карету впізнати не важко, до того ж я їхав слідом за вами. Вашу адресу повідомив моєму візникові поштар у Севрі. То вй дозволите мені бути вашим квартирмейстером? Як тільки все влаштую, я надішлю записку.

— Гаразд, — сказала вона.

Це слово начебто не означало нічого, але воно означало все.

Барон дю Шатле розмовляв світською мовою з дамою, що належала до вищого світу. Він постав перед нею в усьому блиску паризької моди. На вулиці на нього чекав вишуканий кабріолет. Пані де Баржетон, замислившись про своє становище, мимохіть підійшла до вікна; вона бачила, як від’їжджав старий денді. За хвилину Люсьєн, хутко схопившись із ліжка і хутко одягнувшись, з’явився перед її зором у торішніх нанкових панталонах та в зношеному сюртучку. Він був вродливий, але смішний. Вирядіть Аполлона Бельведерського або Антіноя водоносом — і чи взнаєте ви тоді божественний витвір грецького чи римського різця? Очі порівнюють швидше, ніж серце встигне виправити: блискавичний, необміркований вирок. Контраст між Люсьєном та Шатле був надто разючий, щоб не впасти Луїзі в око.

Обідати закінчили близько шостої, і пані де Баржетон подала знак Люсьєнові сісти поруч неї на благенький диван, оббитий червоним перкалем із жовтими квіточками.

— Люсьєпе,— почала вона,— ми вчинили безглуздя, згубне для нас обох. Чи не погодишся ти, що слід виправити нашу помилку? В Парижі, любий хлопчику, ми по повиптіі ні жити разом, ні навіть допустити підозри, іцо приїхали сюди в одній кареті. Твоє майбутнє великою мірою залежить од мого становища в світі, і я не хочу тобі чим-небудь зашкодити. Сьогодні ж увечері я пересолюся в інше помешкання за кілька кроків звідси. Ти зостанешся в цьому готелі, і ми зможемо бачитися щодня, не даючи нікому приводу для пліток.

Луїза пояснювала Люсьснові закопи світського товариства, а він дивився на неї широко розкритими очима. Він іще не збагнув, що жінка, зрікаючпсь власних помилок, зрікається й свого кохання, проте зрозумів: він для пеї уже не той Люсьєн, яким був в Ангулемі. Вона говорила тільки про себе, про власні інтереси, про власну репутацію, про вищий світ і, щоб виправдати свій егоїзм, намагалася запевнити Люсьєна, ніби вона піклується лише про нього. Він не мав аніякісіньких прав на Луїзу, що так зненацька обернулася на пані де Варжетон; ба навіть гірше! — він нічогісінько не міг змінити. І ЛЮСЬєн не втримався від ряспих сліз, що покотилися з його очей.

— Якщо я ваша слава, то ви для мене щось більше — ви моя єдина надія і моє майбутнє. Я гадав, що, готуючись розділити зі мною славу, ви могли б ділити й мої знегоди. А ми уже й розлучаємось.

— Ви осуджуєте мене, — сказала вона, — ви мене не любите.

Люсьєн подивився на неї з таким смутком, що вона не змогла не сказати:

— Дорогий мій хлопчику, я залишуся з тобою, якщо ти цього хочеш. Ми занапастимо себе, втратимо підтримку. Та коли ми обоє скотимося до нещастя і нас усі покинуть, коли невдачі, — а треба всього сподіватися, — закинуть нас назад у Ескарба, згадай тоді, любове моя, що я застерігала тебе від такого кінця, що я радила тобі /домагатися успіху, відповідно до законів вищого світу і скоряючись їм.

— Луїзо, — відповів він, обіймаючи її, — мене лякає твоя розважливість. Пам’ятай, що я дитина і що я повністю здався на твою, дорогу мені, волю, Я хотів був, докладаючи всіх зусиль, піднестися над людьми та обставинами, але якщо з твоєю допомогою я скоріше досягну успіху, я буду щасливий свідомістю, що всіма своїми здобутками завдячую тобі. Прости мене! Я надто багато

чого зв’язав із тобою і тепер боюся всього. Розлука провіщає, що ти мене покинеш, а це для мене смерть.

— Але ж, любий мій хлопчику, світ вимагає від тебе не так уже й багато, — відповіла вона. — Ідеться тільки про те, щоб ти почував тут, а весь день ти будеш зі мною, і в тому не вбачатимуть нічого осудливого.

Люсьєна пригорнули, поцілували, і він заспокоївся.

За годину Жантіль подав пані де Баржетон цидулку, в якій Шатле повідомляв, що для неї знайдено квартиру по Новій Люксембурзькій вулиці. Вона спитала, де та вулиця, і, взнавши, що недалеко від вулиці Ешель, сказала Люсьєнові: "Ми сусіди". Через дві години вона сіла в карету, що прислав дю Шатле, і поїхала до себе. Помешкання— одне з тих, що їх торговці вмебльовують Г здають заможним депутатам чи знатним панам, котрі приїжджають до Парижа на короткий час, було розкішне, але незручне. Близько одинадцятої Люсьєн вернувся в свій готелик "Гайар-Буа", встигнувши побачити в Парижі тільки частину вулиці Сент-Оноре, що між Новою Люксембурзькою вулицею та вулицею Ешель. Віп ліг спати в убогій кімнатці, мимохіть порівнявши її з пишними покоями Луїзи. Як тільки він од неї вийшов, туди з’явився в розкішному бальному костюмі барон дю Шатле, що повертався від міністра закордонних справ. Він зайшов скласти звіт про справи, які залагоджував з доручення пані де Баржетон. Луїза була занепокоєна, ця розкіш лякала її. Провінційні звичаї залишили на ній свій відбиток — вона стала дріб’язково обережна у витратах і така ощадлива, що в Парижі могла видатися скупок. Вона привезла із собою двадцять тисяч франків облігаціями державної скарбниці. Ця сума призначалась на непередбачені витрати і була розрахована на чотири роїш. Луїзу турбувало, чи не замало цих грошей, вона боялась, як би їй не довелося влізти в борги. Шатле сказав, що квартира обійдеться їй у шістсот франків на місяць.

— Дурниця, — сказав він, помітивши, що вона здригнулась. — У вашому розпорядженні також карета за п’ятсот франків на місяць; разом це потягне на якихось півсотні луїдорів. Вам залишається подбати тільки про туалети. Великосвітська жінка не може жити інакше. Якщо ви ладите пана де Баржетона на головного податкового управителя чи прагнете, щоб він посів пристойпе місце при королівському дворі, ви не повинні прпбідню-

ватися. Тут подають лише багатим. Дуже добре, — додав він,— що у вас є Жантіль, який супроводитиме вас на і иїздах, та й Альбертіна, щоб прислуговувати. В Парижі слуги — розор. А що вам належить постійно обертатись у світському товаристві, та ще в такому добірному, обідати вдома ви будете рідко.

Пані де Баржетон і дю Шатле заговорили про Париж. Барон розповів останні новини, тисячу дрібничок, які треба знати, бо інакше вас не вважатимуть за парижанина. Потім він порадив Наїс, у які крамниці слід звертатися по одяг: по токи — до мадам Ербо, по капелюшки й чепці — до Жюльєтти; він дав їй адресу модистки, котра могла цілком замінити Вікторіну; одне слово, він натякнув їй, що необхідно розангулемитись.