Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де

Сьогодні вранці Люсьєн кинувся мені до ніг, отут, де ми сидимо з вами й при— зпався в коханні! В ту хвилину, коли я підіймала з підлоги цього хлопчика, ввійшов Станіслав. Зневаживши обов’язки щодо жінки, дотримуватись яких чемність зобов’язує дворянина за будь-яких обставин, він насмілився пустити поголоску, нібито застав нас двох у якійсь підозрілій позі, хоч насправді я поставилася до того зухвальця так, як він заслуговував. Якщо ж цей молодий шаленець дізнається, до яких наклепів спричинився його вибрик, він, я певна, образить Станіслава й викличе його па дуель. Але ж подумайте, це було б рівнозначно прилюдному освідченню в коханні. Нема потреби доводити вам, що ваша дружина чиста; та ви самі розумієте, якої наруги зазнала б і ваша і моя честь, коли б пан де Рюбампре став захищати мене від наклепів. Ідіть же негайно до Станіслава і найрішучіше вимагайте від пього сатисфакції за ті образливі плітки, які він розпустпв про мене. Пам’ятайте: ніякого з ним примирення, хіба що він одмовиться від своїх слів у присутності багатьох статечних свідків. Вчинивши так, ви заживете доброї слави між усіх порядних людей, ви діятимете, як людина розважлива, порядна і здобудете право па мою пошану. Я зараз же посилаю Жантіля верхи в Ескарба до мого батька, він буде вашим секундантом; незважаючи па свій вік, він, я знаю, зуміє провчити того блазня, що насмілився паплюжити добре ім’я жінки з роду Негрпеліс. Вибір зброї надається вам; бийтеся на пістолетах, ви влучно стріляєте.

— Я йду, — сказав пан де Баржетон, надіваючи капелюха й беручи ціпок.

— Гаразд, мій любий, — сказала розчулена дружина. — Ось таких чоловіків я люблю. Ви справжній лицар.

Вона підставила для поцілунку чоло, і старий цмок— пув його, щасливий та гордий. І жінка, що відчувала якусь ніби материнську любов до цієї сивоголової дитини, не могла втримати сліз, коли почула, як грюкнула за ним хвіртка.

"Як він мене любить! — подумала вона. — Бідолаха дорожить життям, а без жалю ладен загинути ради мене".

Пан де Баржетон не переживав, що завтра йому доведеться стояти віч-на-віч із супротивником і дивитися на дуло пістолета, націленого на нього; пі, поки він ішов до Шандура, його непокоїло і тривожило зовсім інше: "Що я йому скажу? Наїс повинна була підказати мені головну думку!" І він сушив собі голову, складаючи кілька фраз, які б не видалися надто смішними.

А проте люди, що живуть, як пан де Баржетон, у вимушеній мовчанці, на яку їх прирікає обмежений розум та вузький кругозір, у рішучі хвилини життя прибирають особливо поважного вигляду. Вони розмовляють мало і, природно, дурниць вибовкують менше; вони довго міркують над тим, що мають сказати, і через крайнє недовір’я до себе так ретельно готують свої промови, що нарешті висловлюються з великим блиском — диво дивне, подібне до того, котре розв’язало язика Валаамовій ослиці. Тим-то й пан де Баржетон повівся як людина неабияка. Він виправдав думку тих, хто мав його за філософа піфагорської школи. Увійшовши до Станіслава об одинадцятій вечора, він застав у нього велику компанію. Пан де Баржетон мовчки вклонився Амелі й удостоїв кожного своєї недоречної посмішки, що за таких обставин видалась іронічною. Запала могильна тиша, яка буває в природі перед грозою. Шатле, що вже вернув сюди, багатозначно глянув на пана де Баржетона, потім на Станіслава, якому ображений чоловік церемонно 13 клонився.

Шатле збагнув причину такого пізнього візиту, — старий о цій годині звичайно уже був у ліжку; очевидно, ііого немічну руку скеровувала Наїс; а що близькі взаємини Шатле з Амелі надавали йому права втручатись у сімейні справи цієї родини, то він підвівся, підійшов до пана де Баржетона і, відвівши його вбік, спитав:

— Ви хочете говорити із Станіславом?

— Так, — відповів добряга, радіючи посередництву і сподіваючись, що Шатле вестиме замість нього переговори.

— Тоді, будь ласка, зайдіть у кімнату Амелі, — сказав начальник податкового управління, задоволений, що відбудеться дуель, яка, чого доброго, зробить пані де Бар— жетон удовою і внеможливить її одруження з Люсьєном, призвідником поєдинку.

— Станіславе, — сказав Шатле до пана Шандура, — Баржетон прийшов, мабуть, вимагати сатисфакції, адже ви стільки базікали про Наїс. Ідіть-но в будуар вашої дружини і тримайтесь обидва, як личить дворянам. Не здіймайте галасу, будьте підкреслено чемні, коротше, поводьтеся з англійською витримкою і не принижуйте своєї гідності.

За хвилину Станіслав і Шатле підійшли до Баржето— па.

— Вельмишановний пане, — сказав ображений чоловік, — ви кажете, що застали пані де Баржетон у якійсь підозрілій позі з паном де Рюбампре?

— З добродієм Шардоном, — глузливо вточнив Станіслав, який не вважав Баржетона за людину рішучу.

— Хоч би й так, — вів далі чоловік Наїс. —■ Якщо зараз же ви не відмовитесь від ваших слів у присутності всього товариства, що зібралось у вашім домі, я попрошу вас потурбуватися про секунданта. Мій тесть, пан де Негрпеліс, буде у вас о четвертій ранку. Тож зробімо останні розпорядження, бо справу можна залагодити лише за однієї умови: про неї я вам уже сказав. Мене ображено — і право вибору зброї за мною. Будемо битись на пістолетах.

Всю дорогу пан де Баржетон пережовував свою промову, найдовшу в його житті; він виголосив її незворушно і навдивовижу просто. Станіслав геть сполотнів і подум— ки запитав себе: "А що ж я там, власне, бачив?" Але йому не лишалося іншої ради, як одмовитись від своїх слів перед усім товариством у присутності цього мовчуна, що, видно, аж ніяк не був схильний до жартів, або стати перед дулом пістолета, на саму думку про який огидний страх здавлював йому горло мов розпеченими обценьками; зрештою, він обрав більш віддалену небезпеку.

— Гаразді До завтра, — сказав він панові де Баржето— ну, сподіваючись, що справа, може, якось уладнається.

Троє чоловіків вернулися до вітальні, де всі втупились у їхні обличчя; Шатле посміхався, пан де Баржетон виглядав так, як і завжди в своєму домі, але Станіслав був блідий. З його обличчя деякі жінки здогадалися, про що йшла мова. "Вони битимуться!" — пошепки переходило з уст в уста. Половина гостей вважали, що Станіслав винен,— що він збрехав, свідчила його блідість і розгубленість; друга половина захоплювалася манерою пана де Баржетона триматися. Шатле прибрав поважну й таємничу міну. Вділивши кілька хвилин спогляданню присутніх, Баржетон пішов.

— Знайдуться у вас пістолети? — прошепотів Шатле на вухо Станіславу, і той затремтів од голови до п’ят.

Амелі все зрозуміла і знепритомніла; жінки мерщій віднесли її до спальні. Зчинився страшенний гамір, усі заговорили воднораз. Чоловіки залишились у вітальні й одностайно заявили, що пан де Баржетон повівся слушно.

— Хто б міг подумати, що це старе луб’я здатне на такий шляхетний вчинок? — сказав де Сенто.

— А чого ж? — озвався безжальний Жак. — Замолоду він прекрасно орудував зброєю. Батько не раз розповідав мені про Баржстонові подвиги.

— Та ну? Розставте їх за двадцять кроків, і обидва схиблять. Треба тільки взяти кавалерійські пістолети, — сказав Франсіс, звертаючись до Шатле.

Коли всі порозходилися, дю Шатле заспокоїв Станіслава і його дружину, запевнивши, що все буде гаразд, мовляв, у поєдинку між шістдесятирічним і тридцятишести— річним — перевага завжди на боці молодшого.

Врапці другого дня, коли Люсьєн снідав із Давідом, що вернувся з Марсака, не домігшись батькової допомоги, ввійшла схвильована пані Шардон.

— Ти, Люсьєне, чув новину? Про неї гомонять повсю-* ди, навіть на базарі. Сьогодні о п’ятій ранку пан де Баржетон трохи не вбив пана де Шапдура на лузі пана Тюлуа. Де Шандур нібито пустив учора поголоску, що заскочив тебе з пані де Баржетон.

— Брехня! Пані де Баржетон ні в чому не випна! — скрикнув Люсьєн.

— Я чула, як один селянин розповідав про всі подробиці тієї дуелі. їдучи до міста, він усе бачив зі свого воза. Пан де Негрпеліс прибув о третій ранку — він був секундантом Баржетона; він сказав Шандурові, що й сам викличе його на дуель, якщо з його зятем трапиться лихо. Пістолети дав їм якийсь кавалерійський офіцер. Пан де Негрпеліс кілька разів їх перевірив. Дю ПІатле був запротестував проти випроби пістолетів, і тоді звернулися до офіцера, щоб той розсудив суперечку, і офіцер сказав, що в справності зброї завжди корисно пересвідчитись, якщо не хочуть обернути дуель на дитячу забавку. Секунданти поставили супротивників на відстані двадцяти п’яти кроків. Пан де Баржетон тримався, ніби па прогулянці; він стрельнув перший, куля влучила Шандурові в шию і той, уже неспроможний вистрілити, упав. Хірург із лікарні оце недавно сказав, ніби Шандур отак і залишиться до самої смерті кривошиїм. Я зайшла сказати тобі про наслідки дуелі, щоб ти, бува, не подався до пані де Баржетон, ба й не показувався в Ангулемі, а то хто-небудь із Шандурових друзів може тебе підбити па поєдинок.

В цю хвилину Баржетонів камердинер Жантіль зайшов у супроводі друкарського підмайстра і подав Люсьєнові листа від Луїзи.

"Друже мій, Ви вже, думаю, знаєте, чим закінчилась дуель між Шандуром та моїм чоловіком. Сьогодні ми не прийматимемо нікого. Будьте обережні, ніде не показуйтесь, прошу Вас у ім’я любові до мене. Чи не здається вам, що цей сумний день найкраще провести у Вашої Беатріче, життя якої перемінилось у зв’язку з цією подією і яка має багато чого Вам сказати".

— На щастя, — мовив Давід, — післязавтра наше весілля; ось тобі й привід рідше з’являтися до пані де Баржетон.

— Дорогий Давіде, — відповів Люсьєн, — вона просить мене прийти сьогодні. Думаю, треба послухати її, вона краще знає, як мені слід поводитися за теперішніх обставин...

— Виходить, тут усе вже готове? — запитала Давіда пані Шардон.

— А ви подивіться! — вигукнув Давід, радий, що може показати, як змінилося помешкання другого поверху, де все було обновлене, все вилискувало.

Там усе дихало тією ніжністю, яка панує в оселі молодого подружжя, де весільні квіти і фата молодої ще прикрашають сімейне життя, де весна кохання відбивається в кожній речі, де все сяє білиною, все чисте, все в цвіту.

— Єва житиме, як припцеса, — сказала мати, — але ви потратили силу-силенну грошей! Справжнє безумство!

Давід усміхнувся й нічого не відповів, бо пані Шардон торкнулася відкритої рани, яку приховував бідолашний закоханий і яка його страшенно мучила: витрати настільки перевищили його розрахунки, що в нього не залишилося коштів для надбудови у дворі.