Про славних жінок - Боккаччо Джованні

Золоті браслети, намисто, пурпурову одіж, що спадає до п'ят, – усе відклала чи обрізала до колін, груди кольору слонової кості вкрила панциром, на гомілки одягнула поножі, зняла персні та найдорожчі прикраси з рук, замість них взяла щита і ясенового списа, зняла коралі й одягнула парфійський лук і сагайдак. Гіпсикратея настільки доладно все прилаштувала, що з погордливої цариці справді перетворилася в досвідченого воїна.

Так виглядає, наче це не було важко. Але жінка, звикла до царських палаців, дозвілля й розніженості, котра рідко бачила небо, враз полишила все і перейнялася войовничим духом, навчилася неперевершено їздити верхи. Важко озброєна, вона за своїм чоловіком долала високі вершини і непевні низини, як вдень, так і вночі терпіла холод і спеку. Шмигаючи туди й сюди, зміцніла тілом; часто замість царського ложа не боялася вдовольнятися голою землею або ж лігвищами диких звірів. Як у перемозі, так і у втечі Гіпсикратея завжди була нерозлучним супутником свого чоловіка, допомагала у справах, була учасником нарад.

Що ще сказати? Свої чудові очі вона навчила дивитися, не жахаючись, на рани, вбивства і кров, яку проливали її стріли в бою; вуха, що звикли до співу, змусила без заціпеніння розуму слухати іржання коней, крики воїнів і звук сурм.

Врешті, перетерпівши незмірно багато, що було б складно навіть для могутнього воїна, Гіпсикратея супроводжувала виснаженого Мітридата після того, як Гней Помпей розбив його війська. Через ліси Вірменії, по таємних місцях Понту, поміж диких племен втікали вони разом з небагатьма друзями, що залишилися. То розраджуючи свого чоловіка надією на краще, то втішаючи його радощами, яких знала і яких він прагнув, незалежно від того, в який пустельний край вони потрапляли, Гіпсикратея створювала цареві такий затишок, що він завжди почувався, наче у своїй спочивальні.

Яке любляче серце, сховище подружнього затишку! Яка невичерпна чеснота дружби, що укріпляє жіночий дух такими святими силами! Мабуть, ніяка жінка не витримувала нічого більшого, та навіть чогось подібного заради свого чоловіка. Тому нащадки не повинні дивуватися, що за такі заслуги античність наділила Гіпсикратею вічною славою.

Однак за такі старання і за таку дивовижну відданість достойна жінка не отримала належної плати від свого чоловіка. У похилому віці Мітридат у пориві гніву вбив свого сина, якого вона йому народила. Коли війська римлян почали натискати, він засів не те що в своєму царстві, а зовсім закрився в палаці, вигадуючи плани і посилаючи легатів до різних і навіть найвіддаленіших народів, намагаючись підбурити їх до війни проти Рима. Там і обступив його з облогою власний син Фарнак, повставши супроти батька через жорстокість, яку той виявляв до своїх дітей та друзів.

Бачачи, що він обложений, розуміючи, що не зможе домовитися з ворогом, усвідомлюючи, що його справа наближається до краху, Мітридат не хотів, щоб Гіпсикратея пережила його. Тож разом з усіма своїми іншими жінками, наложницями та доньками отруїв її, ту, яка своєю турботою так надійно підтримувала його впродовж усього життя.[151]

Але невдячність Мітридата аж ніяк не може применшити тієї слави, яку заслужила Гіпсикратея. Смертне тіло передчасно вбила отрута, однак ім'я жінки дожило аж до наших часів у почесних пам'ятках писемності, його вічна невгасаюча слава не поблякне у прийдешніх віках.

79. Семпронія, римська жінка

Семпронія, що відрізняється від тієї, про яку говорилося раніше, славилася своїм розумом, однак була схильна до нечестивих вчинків. Про це часто доводилося мені читати. За свідченнями давніх авторів, Семпронія славилася як своїм родом, так і вродою, а також їй поталанило як з мужем, так і з дітьми. Але оскільки я не пам'ятаю їхніх імен, то насамперед звернімося до того, що можна знайти похвального в цієї жінки та від чого її ім'я набуло розголосу.

Була вона такою кмітливою і бистрою розумом, що і розуміла, і могла наслідувати все, що тільки бачила, як хтось говорить чи робить. Тому знала не тільки латину, але й греку, і наважувалася навіть складати вірші – хоча й не на жіночий лад. Її вірші були настільки вартими уваги, що читаючи їх, кожен дивувався: майстерність сягала рівня видатного вченого поета. До того ж, її красномовність була такою вишуканою, що за власним бажанням могла заохотити скромність, закинути жарт, пробудити сміх, спровокувати розпусту чи безсоромність. А що ще цікавіше, стиль мовлення Семпронії був такий витончений, що незалежно від теми промови вона повністю зачаровувала слухачів дотепністю і витонченістю. А ще вона чудово співала і танцювала: ці вміння, якщо ними правильно користуватися, заслуговують особливої похвали серед жіночих дарів.

Однак усі свої вміння Семпронія використовувала з найгіршою метою. Підбурювана своєю надмірною зухвалістю, вона дуже часто зважувалася на таке, за що засуджуємо навіть чоловіків. Співи і танці, які насамперед є засобами ніжності, використовувала для розпусти: щоб вдовольнити свою вогненну хтивість, зовсім забула про загальноприйняті норми поведінки, частіше сама потребувала чоловіків, аніж вони її.

Де б ви думали, вкорінюється таке зло, що так буйно квітне в багатьох людях? Я не звинувачуватиму природу: адже наскільки потужними є наші сили, та на самих початках вони є настільки ж мінливими, і тому найменшими зусиллями вроджені здатності можна повертати в той чи інший бік; але, занедбані, вони завжди тяжіють до гіршого.

Особисто я вважаю, що надмірна поблажливість батьків до молодих доньок часто позбавляє їх власної вдачі. Тому розбещеність часто переростає у розпусту: жіноча теплота поволі убуває, натомість наростає зухвалість, посилена нерозумним враженням, що все, чого лиш забажаєш, годиться робити. А тоді вже стається так, що блякне дівоча краса, зникає рум'янець з лиця, і будь-які намагання врятувати дівчину зводяться нанівець. Відтоді такі жінки не тільки знаходять розпусних чоловіків, а навіть закликають їх до розпусти.

До того ж, Семпронія неймовірно прагнула грошей. Заради збагачення вона жадібно вдавалася до найганебніших способів, а потім була безмірно щедрою в оплаті своїх злих вчинків, так що не було в неї жодної міри ані в жадібності, ані в марнотратстві.

Прагнення багатства для жінки – смертельне зло і красномовне свідчення розбещеного характеру. Так само необхідно засуджувати й марнотратство. Адже коли воно входить у розуми, які за природою не пристосовані до нього, як-от жіночі, яким притаманна ощадливість, від нього не може бути іншого порятунку, окрім бідності. Те ж саме відбувається з їхньою честю, як і з маєтками: адже дехто не може зупинитися доти, доки не опуститься на саме дно неслави і злиднів.

Жінка повинна бути ощадливою; її обов'язок – вірно зберігати в господі все добро, яке наживає чоловік. Тому ощадливість потрібно настільки вихваляти, наскільки слід засуджувати жадібність до грошей і непомірне марнотратство: адже саме ощадливість належним чином поступово збільшує статки, укріплює добробут сімейства, свідчить про здоровий глузд, є втіхою від праці та непохитною основою для чудового потомства.

Всі злі вчинки Семпронії можна підсумувати одним і, думаю, заключним діянням. Було це під час розпалу згубного заворушення підступного чоловіка Луція Катиліни. Своїми шкідливими задумами разом з багатьма учасниками змови та невпинно зростаючими силами він прагнув довести римську республіку до цілковитого розвалу. А ця зловмисна жінка задля отримання більшої волі для свого розгулу прагнула чогось такого, що викликало б жах навіть у найнебезпечніших людей. Тож вона долучилася до рядів змовників і при першій потребі надавала їм у розпорядження найглибші закутки свого будинку для таємних розмов. Однак це неподобство припинив Бог: завдяки прозірливості Цицерона плани змовників було розкрито, і коли Катиліна втік у Фезули, Семпронія зникла разом з іншими, втративши надію на здійснення планів.[152]

Незважаючи на те, що можемо прославляти Семпронію, вихваляючи її талант, все ж необхідно засудити його ганебне застосування. Адже стола[153] матрони, заплямована постійною розпустою, цілком знеславила Семпронію: якби жінка сповідувала скромність, то вочевидь була б славнозвісною.

80. Жінки кимбрійців

Після того як Гай Марій[154] у важкій війні переміг кимбрів,[155] залишилося багато жінок з цього народу: їхню стійкість у збереженні святої чесноти необхідно не те що схвалити, а навіть особливо звеличити. Адже наскільки цих жінок було багато, настільки вищими почестями їх можна возвеличувати. А вважаю так тому, що скільки я не читав про тих, які зберігають свою непорочність, були вони поодинокими жінками, а от про велику кількість жінок, які разом зберігають чесноту, ніколи не чув або дуже рідко.

У час розквіту Римської республіки тевтони, кимбри та деякі інші північні варварські народності змовилися проти римського народу. Зібравшись в одному місці, вони притягнули з собою всіх дружин, дітей та все своє майно незліченною кількістю возів, так щоб ніхто не сподівався навернути їх до втечі. Відтак, щоб завоювати цілу Італію єдиним наскоком, вирішили розділитися на три групи й увійти в країну трьома шляхами.

Римляни, стривожившись їхніми діями, вислали їм назустріч консула Гая Марція: видавалося, що в такий важкий момент на нього поклали всю надію республіки. Першими він зустрів зухвалих вождів тевтонів. Коли вони відхилили запропоновані умови, Гай вступив з ними в бій і, після довгої запеклої боротьби, хоча гору брала то одна, то інша сторона, все-таки навернув тевтонців до втечі. Згодом вирушив на кимбрів. Двічі вступаючи з ними в бій на рівнині Равдій, Гай врешті подолав і їх, як і тевтонців при Акві Секстії.[156] Полягло тоді дуже багато людей.

Жінки кимбрів, що увесь час були осторонь поля бою, довідавшись про поразку, не кинулися втікати разом з чоловіками, а вдалися до немудрого, але відважного захисту: зібравши всі вози, яких була величезна кількість, у барикаду, відбивалися палаючими палицями, камінням і мечами, якомога довше зберігаючи свою свободу і недоторканість. Але воїни Марція згрупувалися, сформувавши бойовий стрій, і жінки, зрозумівши марність своїх зусиль, припинили оборонятися; натомість вони намагалися домовитися з імператором.