Вечірні розмови на острові - Стівенсон Роберт Луїс

Адже на Острові Голосів зостався Каламаке. Якщо, дякувати Богові, він не зможе вирватися звідти, все буде добре; та коли він утече і вернеться на Молокаї, то буде нещасливий день для його дочки та її чоловіка. Вони говорили про його здатність виростати і про те, чи зможе він брести по морю таку відстань. Але Кеола вже знав, де лежить той острів — а саме, в Низькому, чи то Небезпечному архіпелазі*. Отож вони добули географічний атлас і виміряли на мапі відстань. Наскільки вони могли судити, то був надто далекий шлях для старого, щоб пройти його пішки. А втім, щодо такого чаклуна, як Каламаке, ніколи не можна бути надто певному, тому вони вирішили порадитися з білим місіонером.

І ось Кеола розповів про все першому, котрий завітав до них. І місіонер дуже насварив його за те, що він узяв собі другу жінку на тому низькому острові; що ж до решти, то він запевнив, що не втямив з усього нічогісінько.

— Одначе, — сказав він, — якщо ви вважаєте, що ці гроші вашого батька добуті нечистим шляхом, я вам пораджу частину їх віддати на прокажених, а частину — до місіонерського фонду. Що ж до всієї отієї нечуваної маячні, то ви найкраще зробите, коли не розводитиметесь про неї ніде.

Проте він повідомив поліцію в Гонолулу, що, наскільки він зрозумів, Каламаке з Кеолою карбували фальшиві гроші, а тому варто було б постежити за ними.

Кеола й Легуа послухались його ради й віддали багато доларів на прокажених і до фонду. І та порада цілком напевне була добра, бо відтоді й до сьогодні про Каламаке більш ніхто нічого не чув. Та чи його вбито в бою коло дерев, а чи він і досі топче пісок на Острові Голосів — хто це може сказати?