Війна і мир (том 4) (переклад Віктора Часника) - Толстой Лев

Це було як вдалий сюрприз. У звістці Кутузова сказано було теж про втрати росіян, і в числі їх названі Тучков, Багратіон, Кутайсов. Теж і сумна сторона події мимоволі в тутешньому, петербурзькому світі згуртувалась близько однієї події — смерті Кутайсова. Його всі знали, государ любив його, він був молодий і цікавий. В цей день всі зустрічалися з словами:

— Як дивно сталося. У самий молебень. А яка втрата Кутайсов! Ах, як шкода!

— Що я вам казав про Кутузова? — говорив тепер князь Василь з гордістю пророка. — Я говорив завжди, що він один здатний перемогти Наполеона.

Але на другий день не отримувалось звістки з армії, і загальний голос став тривожним. Придворні страждали за страждання невідомості, в якій знаходився государ.

— Який стан государя! — говорили придворні і вже не звеличували, як третього дня, а тепер засуджували Кутузова, бувшого причиною занепокоєння государя. Князь Василь в цей день вже не хвалився більш своїм protege Кутузовим, а зберігав мовчання, коли мова заходила про головнокомандувача. Крім того, до вечора цього дня як ніби все поєдналося для того, щоб сповнити тривогою і занепокоєнням петербурзьких жителів: прилучилась ще одна страшна новина. Графиня Олена Безухова раптово померла від цієї страшної хвороби, яку так приємно було вимовляти. Офіційно у великих товариствах всі говорили, що графиня Безухова померла від страшного нападу грудної ангіни [angine pectorale], але в інтимних гуртках розповідали подробиці про те, як лейб-медик королеви іспанської [le medecin intime de la Reine d'Espagne] приписав Елен невеликі дози якихось ліків для творення відомої дії; але як Елен, мучена тим, що старий граф підозрював її, і тим, що чоловік, якому вона писала (цей нещасний розпусний П'єр), не відповідав їй, раптом прийняла величезну дозу виписаних їй ліків і померла в муках, перш ніж могли подати допомогу . Розповідали, що князь Василь і старий граф взялися було за італійця; але італієць показав такі записки від нещасної покійниці, що його негайно ж відпустили.

Загальна розмова зосередилася довкола трьох сумних подій: невідомості государя, погибелі Кутайсова і смерті Елен.

На третій день після донесення Кутузова в Петербург приїхав поміщик з Москви, і по всьому місту поширилася звістка про здачу Москви французам. Це було жахливо! Яке було становище государя! Кутузов був зрадник, і князь Василь під час візитів співчуття [visites de condoleance] у зв'язку зі смертю його дочки, які йому робили, говорив про Кутузова, якого перш вихваляв (йому можна пробачити було в печалі забути те, що він говорив раніше), він говорив, що не можна було очікувати чогось іншого від сліпого і розпусного старого.

— Я дивуюся тільки, як можна було доручити такій людині долю Росії.

Поки звістка ця була ще неофіційною, щодо неї можна було ще сумніватися, але на другий день прийшло від графа Растопчина наступне донесення:

"Ад'ютант князя Кутузова привіз мені листа, в якому він вимагає від мене поліцейських офіцерів для супроводу армії на Рязанський шлях. Він каже, що з жалем залишає Москву. Государю! Вчинок Кутузова вирішує жереб столиці і Вашої імперії. Росія здригнеться, дізнавшись про відступлення міста, де зосереджується велич Росії, де прах Ваших предків. Я піду за армією. Я все вивіз, мені залишається плакати про долю моєї вітчизни".

Отримавши це повідомлення, государ послав з князем Волконським наступний рескрипт Кутузову:

"Княже Михайле Іларіоновичу! З 29 серпня не маю я ніяких повідомлень від вас. Тим часом від 1-го вересня отримав я через Ярославль, від московського головнокомандувача, сумну звістку, що ви зважилися з армією залишити Москву. Ви самі можете уявити дію, яку справила на мене ця звістка, а мовчання ваше посилює моє здивування. Я відправляю з сім генерал-ад'ютанта князя Волконського, щоб дізнатися від вас про становище армії і про причини, що спонукали вас до такої сумної рішучості".

Глава 3

Через дев'ять днів після залишення Москви в Петербург приїхав посланець від Кутузова з офіційним повідомленням про залишення Москви. Посланий цей був француз Мішо, який не знав по-російськи, але втім, хоча іноземець, але росіянин в глибині душі, [quoique etranger, Russe de coeur et d'âme,] як він сам говорив про себе.

Государ негайно ж прийняв посланого в своєму кабінеті, в палаці Кам'яного острова. Мішо, який ніколи не бачив Москви до кампанії і який не знав російської, відчував себе все-таки зворушеним, коли він з'явився перед нашим Всемилостивим повелителем [notre tres gracieux souverain] (як він писав) зі звісткою про пожежу Москви, полум'я якої висвітлювало його шлях [dont les flammes eclairaient sa route].

Хоча джерело горя [chagrin] пана Мішо і мало бути іншим, ніж те, з якого випливало горе російських людей, Мішо мав таке сумне обличчя, коли він був введений в кабінет государя, що керівник держави негайно ж запитав у нього:

— Які звістки привезли ви мені? Погані, полковник? [M'apportez vous de tristes nouvelles, colonel?]

— Дуже погані, ваша величність, [Bien tristes, sire,] — відповідав Мішо, зітхнувши та опускаючи очі, — залишення Москви. [l'abandon de Moscou. ]

— Невже віддали мою давню столицю без битви? [Aurait on livre mon ancienne capitale sans se battre?] — раптом спалахнувши, швидко промовив государ.

Мішо шанобливо передав те, що йому наказано було передати від Кутузова, — саме те, що під Москвою битися не було можливості і що, так як залишався один вибір — втратити армію і Москву або одну Москву, то фельдмаршал повинен був вибрати останнє.

Государ вислухав мовчки, не дивлячись на Мішо.

— Ворог увійшов до міста? [L'ennemi est-il en ville? ] — запитав він.

— Так, ваша величність, і воно обернене у згарище в даний час. Я залишив його в полум'ї. [Oui, sire, et elle est en cendres a l'heure qu'il est. Je l'ai laissee toute en flammes,] — рішуче сказав Мішо; але, глянувши на государя, Мішо жахнувся тому, що він зробив. Государ важко і часто став дихати, нижня губа його затремтіла, і прекрасні блакитні очі миттєво воложились сльозами.

Але це тривало лише одну хвилину. Государ раптом спохмурнів, як би засуджуючи самого себе за свою слабкість. І, піднявши голову, твердим голосом звернувся до Мішо.

— Я бачу, полковник, по всьому, що відбувається, що провидіння вимагає від нас великих жертв ... Я готовий підкоритися його волі; але скажіть мені, Мішо, як залишили ви армію, що покидає без битви мою давню столицю? Чи не помітили ви в ній зневіри? [Je vois, colonel, par tout ce qui nous arrive, — сказав він, — que la providence exige de grands sacrifices de nous ... Je suis pret a me soumettre a toutes ses volontes; mais dites moi, Michaud, comment avez-vous laisse l'armee, en voyant ainsi, sans coup ferir abandonner mon ancienne capitale? N'avez-vous pas apercu du decouragement? ..]

Побачивши заспокоєння свого всемилостного повелителя [ tres gracieux souverain], Мішо теж заспокоївся, але на пряме істотне питання государя, яке вимагало такої ж прямої відповіді, він не встиг ще приготувати відповіді.

— Государ, чи дозволите ви мені говорити відверто, як личить справжньому воїну? [Sire, me permettrez-vous de vous parler franchement en loyal militaire?] — сказав він, щоб виграти час.

— Полковник, я завжди цього вимагаю ... Не приховуйте нічого, я неодмінно хочу знати всю правду. [Colonel, je l'exige toujours, — сказав государ. — Ne me cachez rien, je veux savoir absolument ce qu'il en est. ]

— Государю! [Sire!] — сказав Мішо з тонкою, ледь помітною усмішкою на губах, встигнувши приготувати свою відповідь у формі легкої і шанобливої гри слів [jeu de mots]. — Я залишив всю армію, починаючи з начальників і до останнього солдата, без винятку, в великому, відчайдушному остраху. [Sire! j'ai laisse toute l'armee depuis les chefs jusqu'au dernier soldat, sans exception, dans une crainte epouvantable, effrayante ...]

— Як так? [Comment ca?] — строго насупившись, перебив государ. — Мої росіяни не можуть впасти духом перед невдачею ... Ніколи! .. [Mes Russes se laisseront-ils abattre par le malheur ... Jamais! ..]

Цього тільки і чекав Мішо для вставляння своєї гри слів.

— Государ., [Sire], — сказав він з шанобливою грайливістю вираження, — вони бояться тільки того, щоб ваша величність по доброті душі своєї не наважилися укласти мир . Вони горять нетерпінням знову битися [ils craignent seulement que Votre Majeste par bonte de c? Ur ne se laisse persuader de faire la paix. Ils brulent de combattre,] — говорив уповноважений російського народу, — і довести вашій величності жертвою свого життя, наскільки вони вам віддані.[et de prouver a Votre Majeste par le sacrifice de leur vie, combien ils lui sont devoues ...]

— А! [Ah!] — заспокоєне і з ласкавим блиском очей сказав государ, б'ючи по плечу Мішо. — Ви мене заспокоїли, полковник. [Vous me tranquillisez, colonel.]

Государ, опустивши голову, мовчав кілька часу.

— Ну, так повертайтеся до армії? [Eh bien, retournez a l'armee,] — сказав він, випростуючись на весь зріст і з ласкавим і величним жестом звертаючись до Мішо, — скажіть сміливцям нашим, скажіть усім моїм підданим, всюди, де ви проїдете, що, коли у мене не буде більше жодного солдата, я сам стану на чолі моїх люб'язних дворян і добрих дядьків і виснажу таким чином останні засоби моєї держави. Вони більше, ніж думають мої вороги, [— et dites a nos braves, dites a tous mes bons sujets partout ou vous passerez, que quand je n'aurais plus aucun soldat, je me mettrai moi-meme, a la tete de ma chere noblesse, de mes bons paysans et j'userai ainsi jusqu'a la derniere ressource de mon empire. Il m'en offre encore plus que mes ennemis ne pensent,]— говорив самодержець, все більше і більше надихаючись. — Але якби призначене було божественним провидінням, [Mais si jamais il fut ecrit dans les decrets de la divine providence, ] — сказав він, піднявши свої прекрасні, лагідні і блискучі почуттям очі до неба, [— que ma dinastie dut cesser de rogner sur le trone de mes ancetres, alors, apres avoir epuise tous les moyens qui sont en mon pouvoir, je me laisserai croitre la barbe jusqu'ici] (государ показав рукою на половину грудей), щоб династія наша перестала царювати на престолі моїх предків, тоді, виснаживши всі засоби, які в моїх руках, я відпущу бороду і швидше піду їсти одну картоплю з останнім з моїх селян, ніж наважуся підписати ганьбу моєї батьківщини і мого дорогого народу, жертви якого я вмію цінувати! [..et j'irai manger des pommes de terre avec le dernier de mes paysans plutot, que de signer la honte de ma patrie et de ma chere nation, dont je sais apprecier les sacrifices! ..