Таємничий незнайомець - Твен Марк

У снах йому ввижатиметься, ніби вони рубають його дерево. І вдень йому не буде спокою. Про ночі я вже потурбувався.

Мені стало трохи сумно, що Сатана так зловтішається своїми планами стосовно цього іноземця.

— А чи він повірив твоїм словам, Сатано?

— Йому хотілося б не вірити, але наше зникнення змусить його повірити. Дерево, яке виросло на порожньому місці, — як тут не повірити? Безглузда, неймовірна різноманітність плодів і листя, що раптом зів’яло, — все це змусить повірити. Повірить він чи ні, але, безперечно, поливатиме дерево. Однак ще до того, як настане сьогоднішня ніч, яка змінить усе його життя, він зробить ще одну, дуже характерну, спробу врятуватися.

— Яку саме?

— Покличе священика, щоб той вигнав з дерева нечисту силу. Ви, люди, кумедні створіння, хоч і гадки про це не маєте.

— А священикові він довірить свою таємницю?

— Ні. Він скаже, що якийсь фокусник з Бомбея виростив це дерево, а він хоче вигнати з дерева нечисту силу, щоб воно знову цвіло й давало плоди. Заклинання священика не допоможуть, і португалець відмовиться від свого задуму й приготує лійку.

— Священик спалить дерево. Я знаю, він не дасть йому рости.

— Авжеж, десь у Європі він так би й зробив, ще й португальця спалив би разом з ним. Але в Індії люди цивілізовані, тут такого статися не може. Португалець прожене священика і почне доглядати дерево.

Я задумався, потім сказав:

— Сатано, ти прирік цього чоловіка на тяжке життя.

— Так, святом його не назовеш.

Ми перелітали з місця на місце, подорожуючи, як уже багато разів доти, по світу. Сатана показав мені сто див, більшість з яких так чи так свідчили про слабкість і дріб’язковість людського роду. Він робив так мало не щодня, і не по злобі, зовсім ні, він просто розглядав нас з інтересом, з яким натураліст дивиться на мурашник.

Розділ 11

Сатана приходив до нас цілий рік, а потім став появлятися рідше, аж поки щез надовго. Коли його не було, я відчував самотність і сум. Я розумів, що він поступово втрачає цікавість до нашого крихітного світу і будь-якої хвилини може назавжди припинити свої візити. І коли він врешті з’явився, я страшенно зрадів, але ненадовго. Він сказав, що прийшов попрощатися зі мною, прийшов востаннє. У нього є справи в інших місцях всесвіту, сказав він, і він пробуде там так довго, що мені не дочекатись його повернення.

— Отже, ти йдеш і більше не повернешся?

— Так, — сказав він. — Ми з тобою потоваришували, я був радий нашій дружбі, думаю, що й ти теж. Але зараз ми розстанемося назавжди і ніколи не побачимося.

— Не побачимося в цьому житті, Сатано, а в іншому? Ми ж побачимося в іншому світі?

Спокійно, неголосно він промовив дивні слова:

— Іншого життя немає.

Легенький подув його думки проник у мене, а разом з ним і непевне, невиразне поки що почуття, яке несло з собою спокій і надію, що ці неймовірні слова повинні бути правдою, що вони не можуть не бути правдою.

— Невже ти цього ніколи не підозрював, Теодоре?

— Ні. Як я міг? Якщо це правда...

— Це правда.

Порив вдячності стис мені груди, але перш ніж я встиг її висловити, знову з'явилися сумніви:

— Так, але... ми самі бачили це майбутнє життя, ми бачили його наяву... отже...

— Це було видіння, тільки й того.

Мені забило подих, я перейнявся великою надією.

— Видіння? Ви-ді...

— Саме життя — лише видіння, лише сон.

Я здригнувся. Боже ж мій! Хіба я не думав так тисячу разів!

— Немає нічого. Є тільки сон. Бог, людина, світ, сонце, місяць, міріади зірок — усе сон, усе це сон. Вони не існують. Немає нічого, крім порожнечі й тебе!

— Мене?

— Але ти — це теж не ти. В тебе немає тіла, немає крові, немає кістяка — ти тільки думка. Мене теж немає. Я лише сон, твій сон, витвір твоєї уяви. Варто лише тобі це зрозуміти й прогнати мене із твоїх видінь — і я розтану в порожнечі, з якої ти мене створив...

От я вже гину, я слабну, я зникаю. За мить ти залишишся сам у неосяжному просторі, вічно блукатимеш його безкраїми пустелями без друга чи товариша, бо ти лише думка, єдина думка, що існує, якої не можна ні зруйнувати, ні знищити. А я, твій покірливий слуга, дав тобі спізнати самого себе, здобути свободу. Хай тепер тобі сняться інші, кращі сни!

Дивно, що ти не зрозумів цього давним-давно — сотні й тисячі літ тому, цілі ери тому! — не зрозумів, що ти існуєш один-єдиний у вічності. Як дивно, що ти не зрозумів, що ваш усесвіт і його зміст — це тільки мрії, сни, вигадки! Дивно, бо ваш усесвіт такий жахливий і такий безглуздий, якими можуть бути тільки сни. Бог, який міг створити добрих дітей, так само як і злих, але творить тільки злих; бог, який міг би зробити кожного з них щасливим, але ніколи нікого не зробив щасливим; бог, який примусив їх цінувати своє гірке життя, і сам же скупо вкоротив його; бог, який задарма дав своїм ангелам вічне блаженство, а інших своїх дітей примушує заслужити його; бог, який позбавив своїх ангелів будь-яких страждань, а на інших своїх дітей наклав прокляття крайнього убозтва і душевних та тілесних хвороб; бог, який проповідує справедливість — і вигадав пекло; проповідує милосердя — і вигадав пекло; бог, який закликає любити ближнього свого, як самого себе, і прощати своїм ворогам сімдесят разів по сім — і вигадав пекло! Бог, який велить людям жити доброчесно, а сам тієї доброчесності не має; який засуджує злочини, а сам їх усі чинить; який створив людину, не спитавши в неї, а сам перекладає на неї відповідальність за її вчинки, замість того, щоб чесно відповідати за це самому; бог, який, зрештою, зі справді божественною тупістю запрошує свого бідного, приниженого раба молитися на себе!..

Тепер ти розумієш, що таке можливо лише вві сні. Розумієш, що це чиста нісенітниця, витвір нестримної фантазії, яка нездатна навіть усвідомити свою безглуздість, — одне слово, що це тільки сон, який тобі наснився. Це може бути лише сном, і нічим більше. Як ти не здогадався про це раніше?

Все, про що я тобі кажу зараз, — це правда. Нема бога, нема всесвіту, нема людського роду, нема земного життя, нема раю, нема пекла. Все це тільки сон, химерний, дурний сон. Немає нічого, крім тебе. А ти — лише думка, мандрівна думка, марна думка, бездомна думка, яка загубилась у вічному просторі!

Він щез. А я залишився, зляканий, бо знав, знав напевне: все, що він сказав, правда.