Говорить сьомий поверх - Алексін Анатолій

Клуб будинку номер дев'ять дріб три! Як би на це подивитесь?

— А навіщо це потрібно? — розвів руками Льонька. — Адже у нас є БОБУПІШ! "Бойовий…"

— "… будинковий піонерський штаб"! — перебив його гість.

— Звідки ви знаєте? — здивувався Льонька.

— Він усе звідкись знає, — тихо шепнув йому Олег. І голосно заявив: — У БОБУПІШ тільки чотири чоловіки входять, а в клубі будуть усі! Усі піонери нашого двору!

— Це буде чудово… — тихо підтримав Юхим Трюшин.

І Таня теж приєдналася:

— У піонерському клубі усі працюватимуть, а в БОБУПІШі один Льоня розпоряджається…

— Отже, згодні? Так і запишемо! — Гість схилився над блокнотом. — А ми вже й керівника гарного вам підібрали. Просто з виробництва. Та ви його знаєте краще за мене…

— Ми знаємо?.. — здивувався Льонька.

— Дуже добре знаєте! Він же в усіх ваших справах участь бере. І нам про вас багато гарного розповідає.

— Вася Кругляшкін! — голосно вигукнула Тиха Таня.

— Саме він! Хороший керівник?

— Ще б пак! — одразу підтримав Льонька. — Звісно, хороший: він же в нашій квартирі живе!..

У цей час до майстерні стрімголов ускочив Владик:

— Йдуть! Йдуть домогосподарки! З чайниками, каструлями, плитками… А одна навіть старі ночви тягне. Сам бачив, на власні очі!..

— Чому? Що це вони?.. — здивувалася Таня. — То не ходили, не ходили, а то раптом…

— Це Калерія Гаврилівна! — урочисто виголосив Льонька. — Нові щипці спрацювали! Я ж казав!..

ЗНОВУ… ГОВОРИТЬ СЬОМИЙ ПОВЕРХ!

— Друзі! Друзі! Послухайте!.. — вигукував Льонька, розмахуючи білим аркушем, по якому рівними вузькими стежинками бігли урочисті чорнильні рядочки. — Ось послухайте, якого ми одержали листа з квартири номер сорок. Підпис не дуже розбірливий… але це пише якась жінка похилого віку.

— Звідки ти знаєш? — як завжди щось майструючи, запитав Олег. Цього разу він, озброївшись малярною щіткою і по лікті засукавши рукави, фарбував дерев'яний стіл-верстак.

— Звідки я знаю, що вона стара? — перепитав Льонька. — Дуже просто! З самого першого рядка: "У цьому будинку я живу вже сорок п'ять років…" Молода жінка не може стільки жити! Слухайте! Слухайте далі: "Спершу я займала комірчину без вікон у мадам "Жері-старшої". Потім у цій комірчині старі речі складали… Прийшла революція, і мені дали велику світлу кімнату. Мені ще багато чого дали: і освіту, і роботу… Та хіба все перелічиш?! Мені завжди хотілося, щоб будинок наш перефарбували в інший колір…"

— Це можна! — промовив Олег, помахавши у повітрі малярною щіткою.

— Ні, слухайте далі! — закликав Льонька. — Значить, так… "Мені завжди хотілося, щоб будинок наш перефарбували в інший колір. Адже всередині, думала я, усе змінилося, зовсім інше життя настало, а зовні будинок усе такий же — сірий і похмурий. "Мадам Жері" втекла за кордон. Та мені здавалося, що в деяких квартирах зловредна стара навмисне лишила після себе усякі огидні мікроби: плітки, чвари, лінощі, грубість… Щоправда, з кожним роком мікробів ставало дедалі менше й менше, та подекуди вони ще копошилися.

І раптом у нашому дворі зазвучав. новий голос — молодий, завзятий: "Увага! Увага! Говорить сьомий поверх!.."

"Сьомий поверх" дуже швидко проник на всі поверхи, заглянув у всі квартири. Він почав знищувати шкідливі мікроби, пришпилювати їх до стовпа — до того самого, що стоїть у нас у дворі і на якому висить репродуктор. З'явилися юні спецкори, які почали робити в квартирах дуже корисну дезинфекцію. Спочатку люди, заражені мікробами "мадам Жері", просто почали боятися пліткувати, сваритися, грубіянити. А потім і вони відчули, що без усього цього стадо ще краще, ще радісніше і спокійніше жити у наших квартирах.

Та молодий голос із "сьомого поверху" не лише боровся із старим, але й увесь час пропонував щось нове — цікаве й добре.

І знаєте що: мені почало здаватися, ніби раптом змінився зовнішній вигляд нашого будинку. Його не перефарбували, бо гранітні брили фарбувати не можна. Проте вечорами в усіх вікнах почали з'являтися обличчя мешканців — привітні, веселі. Усі дивляться вниз і чекають, що розповість сьогодні молодий і завзятий голос. І ось цими днями цей голос почав читати уривки з щоденника колишньої домовласниці "мадам Жері-старшої". Добре це придумали на "сьомому поверсі": нехай усі (особливо молоді мешканці!) послухають, як жили люди у нашому будинку колись, до революції: ще більше цінуватимуть наше сьогодення!"

Льоня закінчив читати листа з сорокової квартири. Він переможно помахав ним у повітрі:

— Сьогодні ж треба оголосити його по радіо. Нехай усі довідаються…

— Що довідаються? — урвав його Олег. — Як ми чудово працюємо? А у нас іще аж ніяк не все чудово. І взагалі це негарно якось виходить: ніби якусь подяку самі собі прочитаємо. Стара жінка розчулилася — це приємно, звісно. А читати навіщо ж?..

— Правильно, — підтримав його Юхим. — Нескромно якось…

— Ну, як хочете! — махнув рукою Льонька. — Моя справа — фізкультхвилинки влаштовувати! Теж мені: нескро-ом-но! Не самі ж ми цього листа написали!..

Тиха Таня у прекрасному настрої зіскочила зі столу — і вчасно… Олег зі своєю щіткою і фарбою вже добирався до того місця, де вона сиділа.

— Годі сперечатися! Час починати передачу!.. — голосно вигукнула Тиха Таня. — Вмикаю мікрофон…

І знову внизу на стовпі ожив сріблястий репродуктор, схожий на дзвін:

— Увага! Увага! Говорить сьомий поверх!..