Копійчаний роман - Брехт Бертольт

Адже вести бухгалтерію й посилати рахунки він у таких випадках не може — хоча б у інтересах тих-таки пацієнток. І якщо він має розум, то воліє відхреститися від цього діла. Бо інакше він тільки сам себе доведе до руїни. Новозароджене життя, люба панночко, таке саме священне, як і всяке інше життя. Думаєте, даремно церква висловлює серйозні сумніви з цього приводу? Я приймаю в суботу по обіді, але подумайте ще раз як слід: чи можете, ви взяти на себе таку тяжку відповідальність, чи, може, краще облишити це діло. І не забудьте принести гроші, інакше не варто й приходити. Вихід ось тут, дитя моє!
Персик вийшла в украй пригніченому настрої. Де вона візьме ті п'ятнадцять фунтів?
Дівчина й солдат понуро йшли поряд.
— Є ще одна адреса,— сказав солдат трохи перегодя. Вони вирішили сходити й туди.
їм відчинила огрядна літня жінка й завела їх у досить пристойну кімнату. Поллі сіла на червоний плюшевий диван.
— Коштуватиме один фунт,— недовірливим тоном почала жінка.— Дешевше ніяк не можна. А то диван весь закривавлять, свинота, а ти потім витрачайся. А як почнете кричати, я зразу все кидаю, і бувайте здорові. Гроші у вас є? Якщо є, за півгодини буде готово. Поллі підвелася.
— У мене з собою стільки немає. Я прийду завтра. На сходах вона сказала Джорджеві:
— Я роздивилась. Тут занадто брудно.
— Це скорше для служниць,— погодився солдат. І вони пішли додому.
Персикові думки кружляли навколо каси крамниці. ,
Вона почувала досить сильну відразу до крадіжки; цю відразу прищепили їй ще з раннього дитинства разом із звичкою красти. Вона діставала дуже мало пенсів (на цукерки) і дуже багато добрих порад. Коли вона стромляла мізинчик у банку з повидлом, їй доводилось терпіти страшні муки сумління. Повидло було солодке, думка про заборону — гірка. Бог, казали їй, всевидющий і невсипущий. Він буцімто бачить усе, що вона робить. (Правда, підглядати за дечим було нескромно). Коли він, як гадала Поллі, побачив уже доволі такого, чого не міг схвалювати, вона вирішила, що тепер ніякими зусиллями й жертвами вже не можна змінити його думки на свою користь. Тож чи варт було надалі поводитись добре? Список провин заповнений до кінця, нових злочинів більше нема куди записувати; отже, їх можна робити безкарно. Поллі буйа вже пропаща і тому могла дозволити собі який завгодно ганебний вчинок. Зрештою, це тільки через свої лінощі дорослі держали бога, мов цепового собаку, щоб він стеріг банки з повидлом і каси в крамницях.
Але між крадіжкою кількох пенсів і привласненням п'ятнадцяти фунтів була велика різниця.
Персик помилялася, вважаючи непереборними технічні труднощі крадіжки. Вона могла б обікрасти свого батька досить легко. Каса в камниці, правда, замикалась добре, але містер Пічем носив багато грошей при собі, в кишенях. Він невблаганно відбирав їх у найнужденнішої бідноти у вигляді мідяків, потім міняв на срібло й недбало зсипав у кишені штанів. На його думку, ні ці гроші, ні будь-які інші не могли надовго зарятувати його. Він міг би просто викидати їх і якщо не робив цього, то лише з любові до порядку й через цілковиту відсутність віри в майбутнє. Він уважав, що не має права викидати найменшої дрібнички. Мавши цілий мільйон шилінгів, він думав би так само. На його думку, йому не могли допомогти ні його гроші (як і всі гроші світу), ні його голова (як і всі голови світу). З цієї ж таки причини він сам не працював, а у своєму незмінному котелку, засунувши руки в кишені, ходив по підприємству, стежачи тільки, щоб ніщо не пропадало.
Дочка дуже легко могла б за тиждень натягати в нього з кишень п'ятнадцять фунтів — хоча б уночі, в спальні. І навіть якби він спіймав її на гарячому, це була б не така страшна біда, як вона, може, думала. Коли б він, приміром, прокинувся і його погляд упав на дочку, що саме спорожняла його кишені, він, напевне, й оком не моргнув би, для нього це, мабуть, було б просто продовження його снів. Дочку він покарав би, але навряд чи вона впала б нижче в його очах. У його очах уже ніхто не міг упасти нижче.
На жаль, люди знають одне одного дуже мало, і тому Поллі гадала, що ніяк не зможе роздобути в батька такі, необхідні їй п'ятнадцять фунтів.
Солдат, коли вона назвала йому цю суму, тут-таки в дворі будинку, де жив лікар, запропонував їй витрусити душу з винуватця. 6, мовляв, такі скарбнички, що їх треба розбивати, коли хочеш видобути з них гроші. Та містер Смайлз, на жаль, не був скарбничкою. І тому думки Поллі почали дедалі частіше звертатись до містера Беккета.
А солдат, повернувшись додому й заглянувши до собак, ліг на своє похідне ліжко. Якби він задумався над цією історією, думки його були б приблизно такі:
"Отже, знову бракує п'ятнадцяти фунтів. Якби вони знайшлися і все-таки народилась людина, цього неможливо було б зрозуміти. Невже жінка могла б бути настільки жорстокою, щоб пустити дитя в такий світ, мавши п'ятнадцять фунтів, яких досить, щоб не дати йому народитись? І звідки могла б набратись така сила людей, що роздирають одне одного за ковток повітря, за клапоть даху, який іноді шахищає від дощу, за кілька ложок несмачної поживи, якби щоразу знаходились оті п'ятнадцять фунтів? Де брали б гарматного м'яса @ля цих безглуздих війн, і кому б ті війни були потрібні? Кого можна було б визискувати, якби його мати не зазнала вже такого визиску, що в неї й п'ятнадцяти фунтів не знайшлося? Закони приватної власності непорушні, це кажуть усі професори. Імущих позбутись не можна; якщо так, то чом не позбутися принаймні неімущих? Закон забороняє аборти, а всі нещасні, треба гадати, були б щасливі, коли б мали право на них. Виходить, що вони борються проти закону. Вони бажають, щоб хтось длубався ножами в їхніх нутрощах, вишкрібав плід кохання й викидав до вбиральні. Та їхнє бажання не може бути здійснене. Бо воно таки занадто безсоромне. Хіба церква не оголосила життя священним? То як же можуть ці жінки ставити його під загрозу, відмовляючись населювати своїми дітьми оці тісні, смердючі, сповнені голодним виттям кам'яні коробки? Нехай тримають себе в руках, нехай не розпускаються так. Випий ковток віскі, зціп зуби й роди! А то це кожна не захоче родити та побіжить по лікарях! Певна річ, шкура ближча, ніж сорочка, свою дитину жалко пускати в цей світ. Нехай, мовляв, для моєї дитини зроблять виняток! О, клятий егоїзм! По правді, це добре, що аборт коштує грошей! А то б їм ніякого впину не було..."
Приблизно так, мабуть, думав би солдат, якби він думав. Але він не думав: він був привчений до дисципліни.
Проте невдовзі він підвівся й пішов нагору — сказати Поллі ще одну річ, яка саме зринула йому в голові. Треба буде повести Поллі до своєї знайомої. Та, напевне, знайде якусь раду.
Коли він увійшов до рожевої кімнатки, Персик лежала горілиць на ліжку, спокійно простягши руки вздовж тіла, й дивилась у стелю.
Ф'юкумбі вже розтулив був рота, коли його погляд упав на обтріпану книжку, що лежала на плетеному стільці, Це був том Британської енциклопедії, чи то частина його — та сама, з якою він так здружився. Кілька сторі* нок її він знав напам'ять, але як багато їх лишилися ще не вивчені!
Той факт, що книжка, втрата якої так засмутила його, валялася тут, збурив солдатові всю душу. Він навіть не зрадів, що зможе повернути її собі. Його образило те, Що книжку в нього забрали. Треба нагадати, що цс книжка мала в його очах незмірну цінність. Він ладен був би навіть купити її в крамничці старих речей, коли б якимсь випадком вона знайшлася там; аіїе звідки міг там узятися саме цей том? Таке може статись хіба що раз на десять років. А для Персика, як нам відомо, книжка ця не мала ніякої вартості. Ф'юкумбі ж, напевне, не міг навіть придумати, на що б він погодився проміняти її. Хіба що на це& самий том, тільки цілий. І все-таки він не міг просто схопити її й вигукнути: "Ой, це ж моя книжка! Як вона сюди попала?" Пригода була занадто прикра, щоб затерти її в такий спосіб. Побачивши книжку в цій кімнаті, Ф'юкумбі відразу став зовсім інакше думати про міс Пічем.
Коли вона поцікавилась, чого йому треба, він промимрив щось на зразок: "Хотів спитати, як ви себе почуваєте",— і вийшов, не глянувши більше ні на міс Поллі, ні на книжку А Поллі була занадто пригнічена, щоб помітити незвичайність його поведінки.
В його особі з кімнати вийшов друг, такий необхідний у цьому світі, друг, якого нічим не можна замінити. І порада, яка, може, зовсім по-іншому спрямувала б її життя, лишилась невисловлена.
Через кілька днів Поллі ще раз пішла до Смайлза. У хазяйки його квартири вже зародилась якась підозра, і тому вони вийшли до парку. Поллі хотіла сісти на лавку, але Смайлз потяг її в кущі. Вона сприйняла це як нахабство." Обнявши її за стан, він розповів їй, яких докладав зусиль, щоб знайти раду на її клопіт.
— Ти не думай, що я не сушу собі голови день і ніч,— сказав він, притулившися щокою до її щоки.— Мені вся ця історія страшенно неприємна. Та й ти стала така дратлива. Замість поеидіти спокійно — хоча б і тут, під кущами, адже тут так хороше, он подивись на місяць, хіба ж він завжди буває такий, серденько, а ти на нього й глянути не хочеш... Так ось, замість розвіятись трохи,— це б тобі тільки на користь пішло — ти весь час бубониш про те саме. Невже ти мене більше не любиш? Хіба тобі вже не приємно, коли я кладу руку на твої груди, ось так? Ти вже зовсім не довіряєш мені. Адже це мій обов'язок — визволити тебе з халепи, в яку я тебе завів, хоч і ти теж вигша, не відмагайся, серденько. То слухай: я таки дещо розвідав, я тепер знаю, як воно робиться. Це досить проста річ, ти можеш зробити сама, і нічого воно не коштуватиме. Треба взяти цибулину...
Поллі безтямно витріщилась на нього. Віднявши руку, він квапливо провадив:
— Цибулину, звичайнісіньку цибулину, таку, як на кухні. Запхати туди й діждатись, поки вона проросте. Бо вона, розумієш, де завгодно пускає корінці. Такі тоне-сенькі-тонесенькі корінчики, розумієш. І коли ті корінчики вкореняться, днів за два чи за три, цибулину виймають, і за нею витягається все. Зовсім просто, правда?
Поллі сердито підвелась, мовчки обібрала зі спідниці мох і поправила на голові капелюшок. Смайлз ображено надувся, і вона коротко сказала:
— Хто б це платив п'ятнадцять фунтів, якби можна було цибулиною! Люди кров'ю стікають!..
Вони досить швидко вийшли з парку.