Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де

Отож дійі

Знаючи, що такий розбишака, як Серізе, здатний на більшу кмітливість, ніж усі Дублони світу, Пті-Кло пообіцяв Куенте-великому, що він улаштує арешт Сешара. Та відтоді як миршавий стряпчий почав тішити себе надією пролізти в прокуратуру, він зрозумів, що тепер йому доведеться відвернутись від лібералів. Але ж гроші на купівлю друкарні були вже зібрані — настільки йому вдалося розворушити лібералів із передмістя! І тоді Пті— Кло вирішив: нехай події розвиваються своїм плином.

"Ет! — сказав він самому собі.— Рано або пізно Серізе, будучи видавцем, порушить який-небудь закон про пресу, і я скористаюся з нагоди показати свої таланти..."

Він підійшов до друкарні й мовив Кольбові, що вартував біля дверей:

— Ідп-но скажи Давідові, що пора йому вертатись, поки ніде нікого нема. І будьте обережні. Я йду звідси, вже годппа ночі...

Як тільки Кольб покинув свій пост, на його місце стала Маріон. Люсьєн і Давід вийшли з дому; Кольб ішов за сто кроків попереду них, Маріон за сто кроків позаду. Коли брати проходили повз дощаний паркан, Люсьєн із запалом викладав Давідові свої міркування. .

— Мій задум, друже, надзвичайно простий,— сказав він.— Але хіба я міг говорити про це при бві? Вона ніколи не зрозуміла б моєї тактики! Я певен, що в глибині серця Луїза зберігає потяг до мене, і я хочу розбудити в ній колишні почуття, бодай для того, щоб помститися тому йолопові префектові. Якщо кохання "поєднає цас хоч на тиждень, я умовлю її виклопотати для тебе урядову субсидію в двадцять тисяч франків. Завтра я зустрінуся з цією жінкою в тому самому будуарі, де починалася паша любовна гра і де, як запевняє Пті-Кло, нічого не змінилось. Отам і розіграю я комедію. А післязавтра вранці я тебе повідомлю — передам через Базіну коротеньку записку,— вийшло щось у мене чи ні. Хто знав, може, зовсім скоро ти будеш на волі... Тепер ти зрозумів, навіщо я замовив собі в Парижі фрак? Чи ж годиться грати роль першого коханця в обносках?

О шостій ранку Серізе прийшов до Пті-Кло.

— Завтра опівдпі Дублон хай буде напоготові. Він зловить пашого приятеля, я за це ручаюся,— сказав парижанин.— Одна з майстринь панни Клерже упадає за мною. Зрозуміли?..

Вислухавши Серізе, Пті-Кло побіг до Куенте.

— Добийтеся, щоб сьогодні ж увечері пан дю Отуа погодився передати Фрапсуазі право власності на свій маєток без права користуватися прибутками з нього; і через два дні ви підпишете із Сешаром договір про заснування комерційної спілки. Я одружуся не раніше як через тиждепь після укладення шлюбного контракту.

Отож у нас буде час повністю виконати умови нашої невеличкої угоди: послуга за послугу. Але ми повинні простежити, що відбудеться сьогодні ввечері в пані де Се— НОНІІІ між Люсьєпом і графинею дю Шатле, у цьому вся суть... Якщо Люсьєп справді розраховує на допомогу пре— фекторші, Давід у мене в руках!

— Ви будете міністром юстиції, повірте,— сказав Ку— енте.

— Чом би й ні? Став же пан де Пейронне міністром, пу, а я нічим не гірший за нього,— сказав Пті-Кло, який ще не зовсім скицув із себе шкуру ліберала.

Сумнівне становище панни де Ляе стало причиною того, що на церемонію підписання її шлюбного контракту прийшла більшість ангулемського дворянства. Бідність майбутнього подружжя, те, що не було весільного кошика з дарунками жениха,— усе це викликало загальне співчуття, яке так любить виявляти вищий світ, бо й у справах добродійництва, і під час урочистостей люди насамперед тішать своє марнолюбство. Отож маркіза де Пімантель, графиня дю Шатле, пан де Сенонш і двос— троє завсідників дому зробили Франсуазі такі-сякі дарунки, про що було багато розмов у місті. Ці гарненькі дрібнички у поєднанні з посагом, який протягом року готувала Зефіріна, подаровані хрещеним батьком коштовності й традиційні підношення жениха втішили Франсуазу й пробудили цікавість у кількох матерів та їхніх дочок. Пті-Кло й Куенте не забарились помітити, що ангулемське панство терпіло їх на своєму Олімпі як сумну необхідність: фабрикант був управителем майна, другим опікуном Франсуази, а стряпчий був потрібен для підписання шлюбного контракту, як ото потрібен вішальник для шибениці. Але якщо пані Пті-Кло зберігала за собою право відвідувати хрещепу матір, то для її чоловіка уже наступного дня по весіллі приходити в дім Се— ноншів було б непросто, проте він пообіцяв собі, що змусить цей бундючний світ визнати його за свою людину. Соромлячись убогої рідні, стряпчий звелів матері залишитись у Манлі, де вона жила, і, прикинувшись хворою, надіслати йому письмовий дозвіл на шлюб. Не маючи зі свого боку ні родичів, ні покровителів, ні свідків, Пті-Кло почував себе досить ніяково, і для нього було щастям відрекомендувати своїм другом знаменитого ноета, що його хотіла бачити сама графипя дю Шатле. Тому він заїхав по Люсьєна в кареті. Задля цієї знаменної вечірки поет так вирядився, що, поза всяким сумнівом, забезпечив собі цілковиту перевагу над усіма чоловіками. Пані де Сенонга широко оголосила, що її домашнє торжество вшанує своєю присутністю герой дня, а зустріч посварених коханців — це одне з видовищ, які над усе полюбляє провінція. До того ж Люсьєна піднесли до звання паризького лева. Казали, ніби він дуже змінився, став справжнім красенем і франтом, тому лсі ангулемські аристократки загорілися бажанням побачити цс диво на власні очі. Згідно з тогочасною модою, на примху якої замість старовинних коротких бальних штанів почали носити бридкі сучасні панталони, Люсьєн з'явився в чорних панталонах у обтяжку. В ту пору чоловіки ще підкреслювали свої форми на прикрість людям худим і незграбним, а Люсьєн був збудований, як Аполлон. Ажурні сірі шовкові панчохи, бальні черевики, чорний атласний жилет, краватка — усе на ньому було бездоганне, усе наче зливалося з ним. Густий і хвилястий чуб відтінював білосніжне чоло, обрамлюючи його красою русявих кучерів. Очі поета сяяли гордістю. Маленькі, майже жіночі руки здавались особливо гарними в рукавичках, і, знаючи про це, Люсьєн не збирався знімати їх. У манері триматися він наслідував де Марсе — знаменитого паризького франта: в одній руці в нього були ціпок і капелюх, з якими він не розлучався, а другою він час від часу робив вишукані жести, супроводжуючи ними свої слова. Люсьєн волів би прослизнути до вітальні зовсім непомітно, як оті знаменитості, що з удаваної скромності готові низько нахилитись, проходячи під брамою Сен-Дені. Але Пті-Кло мав тільки одного друга, і він зловжив його дружбою. Вечірка була в самому розпалі, коли адвокат майже з помпезною урочистістю підвів Люсьєна до пані Сенонш. Проходячи поміж гостей, поет чув, як шепочуться йому навздогін, і колись у нього пішла б обертом голова, але тепер він поставився до свого успіху байдуже — настільки був певен, що він один вартий усього ангулемського Олімпу.

— Ласкава пані,— сказав він, звертаючись до господині дому,— я вже мав приємність привітати свого друга Пті-Кло. Він належить до тих людей, з яких виходять міністри; і ось тепер йому всміхнулося щастя породичатися з вами, хай які там слабкі узи, що поєднують хрещену матір із хрещеницею (це було сказано досить-таки насмішкуватим тоном, і його чудово зрозуміли всі дами, які дослухалися до розмови, не подаючи, проте, знаку). Щодо мене, то я благословляю випадок, який дає мені нагоду висловити вам свої поздоровлення.

Все це було сказано невимушено і тоном вельможі, який зволив ушапувати своїм візитом людей нижчого стану. Слухаючи плутану відповідь Зефіріни, Люсьєн обводив поглядом вітальню, готуючись до дальших дій. Вельми граційно і надаючи своїй усмішці різних відтінків, уклонився він Франсісові дю Отуа та префектові, й ті відповіли йому поклоном. Після цього він нарешті підійшов до пані дю Шатле, вдавши, ніби тільки зараз її помітив. їхня зустріч до такої міри була головною подією вечора, що всі зовсім забули про шлюбний контракт, на якому, до речі, найвизначніші гості мали поставити свій підпис — але ж для цього їм треба було покинути вітальню й піти до суміжної кімнати в супроводі або нотаря, або Франсуази! Люсьєн ступив кілька кроків до Луї.ш де Негрпеліс і з чисто паризькою вишуканістю, яка перетворилася для неї на далекий спогад, відколи вопа приїхала до Ангулема, досить голосно сказав:

— Це вам, ласкава пані, завдячую я втіху отримати запрошення на обід у префектурі?..

— Ви завдячуєте це, добродію, тільки своїй славі,— сухо відповіла Луїза, прикро вражена іронією, що ховалася в змісті фрази, яку Люсьєн сказав із таким розрахунком, щоб поранити гордість своєї колишньої покровительки.

— О графипе! — сказав Люсьсп з лукавою і ледь визивною усмішкою.— Навряд чи я зважуся пав’язувати вам товариство людини, яка потрапила до вас у нелас— ку.— Не чекаючи відповіді, він обернувся і, побачивши єпископа, вклонився йому з шанобливою гідністю.— Ваша превелебносте, ви майже пророк,— сказав Люсьєп голосом, сповненим чарівливої лагідності,— і я докладу всіх зусиль, щоб ви виявилися пророком справжнім. Я щасливий, що прийшов сюди сьогодні, адже це дало мені нагоду зустріти вас і висловити вам свою глибоку пошану.

Люсьєн почав з єпископом розмову, яка тривала десять хвилин. Усі жінки дивились на поета, мов на якесь диво, його песподівана зухвалість відібрала в графині дю Шат— ле дар мови. Вона бачила, що Люсьєном захоплені всі жінки; вона чула перешіптування й розуміла, що з уст в уста переказують дошкульні слова, якими вопи щойно обмінялись і які Люсьєн явпо зневажливим тоном кинув їй просто в обличчя. Серце її стислося від почуття ображеного гонору.

"Якщо він не прийде на обід у префектуру, це буде скандал! — подумала вона.— Звідки в нього стільки гордості? Може, в нього закохалася мадмуазель де Туш?.. Він такий вродливий! Казали, нібп вона примчала до нього другого дня по смерті актриси!.. Може, він повернувся сюди тільки, щоб урятувати свого зятя? Може, якась дорожня пригода змусила його добиратися до Мап— ля на зап’ятках нашої карети? Того райку Люсьєн так дивно подивився па Сікста й на мене".

То був вихор думок, і, на своє лихо, Луїза віддавалася їм, водночас дивлячись на Люсьєна, який розмовляв з єпископом так, ніби був королем салону; вій нікому перший не кланявся і' чекав, поки до нього підійдуть; його неуважний погляд ковзав по вітальні, він умів надати своєму обличчю будь-якого виразу з невимушеністю, гідною його навчителя де Марсе.