Фіктивний шлюб Генерального - Ірина Романовська

Олег, здається, перестає кліпати. Безперервно дивиться на монітор ультразвукового апарату та шумно ковтає. Його долоня стає трохи вологою.

— Тобто «з діамантом»? У тебе в животі каблучка? Ти її з'їла? Навіщо?

Очі Олега стають схожими на бездонні блюдця. Здається, гінеколог трохи переборщила з медичним сленгом та налякала мого занадто серйозного чоловіка.

Не можу стримати сміх, що рветься назовні.

— Так. Проковтнула разом із твоїм білковим коктейлем, — завуальовано відповідаю я Олегові, при цьому відчуваючи, як щоки заливає червоною фарбою.

У кабінеті знаходяться виключно дорослі люди, тож причин для зніяковіння. в принципі, не має бути. Гінекологи як ніхто знають, чим займаються люди у спальнях. Проте так чи інакше, а обговорювати у присутності лікаря, якого бачу вперше, своє інтимне життя мені не зовсім приємно.

Олег не вловлює суті моєї фрази. Перенервував, схоже, сильно. Лише коли лікар повторює простими словами, що я дійсно вагітна, йому вдається розслабитися.

Отримавши всі направлення та рекомендації від лікаря, ми нарешті виходимо з кабінету. Одночасно голосно видихаємо.

З усіма цими нервами та токсикозом, я тільки зараз раптово усвідомлюю, як мій шлунок хоче, щоб до нього потрапила хоч якась їжа.

— Хочу їсти. Поїхали до «Леві»?

— Повезу, куди забажаєш.

Олег із найніжнішими очима дивиться на мене. Цілує тильну сторону моєї долоні, яку, як і раніше, міцно тримає у своїх руках.

— Яно, це ж правда? — за останні п'ять хвилин він уже вчетверте перепитує про це.

Ніяк не може збагнути, що дійсно вдруге стане батьком.

— Правда... — киваю у відповідь. Сильніше притискаюся до нього та скидаю голову вгору. — Але загроза…

— Жодних загроз. Не допустимо.

Олег цілує мене настільки жадібно та пристрасно, ніби ніколи до цього не цілував. На кілька секунд навіть забуваю, що ми стоїмо в коридорі клініки між лікарняними кабінетами.

— Кхм, кхм, — Чоловічий штучний кашель змушує мене здригнутися. — Молоді люди, я, звичайно, все розумію, але ви в медичному закладі знаходитесь.

Боже, як незручно та соромно. Ховаю почервонілі щоки за грудьми Олега.

— Пардон, — Тітов підіймає голову вгору і розпливається в посмішці. — Я тільки-но дізнався, що батьком стану. Дружину кохаю дуже сильно, вона мені сина чи доньку скоро народить.

Олег, здається, єдиний, хто виходить з цієї незручної ситуації зовсім не зніяковівши. Навіть чоловік, від сказаних слів і простягнутої в дружньому жесті руки, трохи спантеличується.

— У «Леві» хочеш? Тоді погнали скоріше туди, — чоловік тягне мене на вихід.

— А робота як же? — я ледве встигаю за його розгонистим кроком.

— От ти вмієш момент зіпсувати, Яно. Не хочу я сьогодні бачити ці обличчя, що постійно чогось від мене бажають. Сьогодні я буду виключно зі своєю родиною. Заберемо зараз Тіма зі школи та поїдемо святкувати.

— Олегу, не поспішай, будь ласка. Ще багато питань лишилося. Загроза викидня поки що теж нікуди не зникла. Тимура до новини про те, що незабаром колекцію м'ячів доведеться ділити з молодшим братом чи сестрою, теж треба добряче підготувати. Він у нас таки трохи егоїст.

— Гаразд. З цим я сперечатися не буду. Тимур насправді ще той власник. З непростим характером на додачу. Якщо щось не так, як він хоче, то такі ідеї видає, що навіть я, дорослий мужик, частенько перебуваю у шоку.

Олег виглядає трохи збудженим після відвідин клініки, тому видає нетипово багато слів. Іду поряд та уважно слухаю все, що він каже. Мовчу, щоб не злякати.

Таким балакучим чоловіка я ще не бачила.

— Пам'ятаєш, коли ми з тобою сварилися до одруження? — продовжує він, швидко крокуючи до машини. — Тоді Тім із крокодилячими сльозами просив мене забрати його до себе і поїхати далеко-далеко звідси. Запевняв, що з тобою йому погано. Чесно, я мало навіть не піддався на його вмовляння, кілька днів поспіль міркував над його проханням. Ти, як ніколи, права. До новин про твою вагітність його треба ретельно підготувати.

Олег робить два кроки вперед і обертається:

— Ян, ти чого зупинилася? Поїхали швидше в ресторан, ти ж їсти хотіла.

— Тобто, міркував?

Радісна ейфорія відразу випаровується з грудей. Стає дуже боляче під ребрами. Завмираю посеред вулиці й не можу поворухнутися. Від почутого навіть на потилиці волосся встає дибки.

— У прямому поїхали обідати.

Олег тягнеться до моєї руки, але я висмикую її та ховаю за спину.

— Ні, — заперечливо хитаю головою. — Я не про «Леві». Повтори ще раз про Тіма. Ти хотів поїхати з ним? Від мене? Ти... Хотів... Забрати... У мене... С-сина?

***

— Потанцюєш зі мною? — Олег вже раз п'ятий ставить це запитання мені.