Мій супер сусід - Аріна Вільде

*****

Ще якийсь час ми лежимо в обіймах один одного, думаючи про своє і не наважуючись заговорити про майбутнє. Якщо Влада випустили під заставу, чи це означає, що його все ще можуть посадити? Не на рік і навіть не на два, а на цілих десять? Я волію залишатися в невіданні хоча б пару днів, хочу зрозуміти цього чоловіка, дізнатися краще і запам'ятати назавжди цей час.

Я не хочу знати, в чому його звинувачують, і не хочу знати подробиці всього того, що він раніше робив, волію відгородитися від його минулого життя і думати тільки про тут і зараз. Він нікого не вбивав, він поряд зі мною, і це головне.

Відганяю від себе непрохані думки про те, що, крім мене, йому нема до кого піти, щоб зняти напругу. Ні, він не такий. Набридливий, неприємний, іноді нахаба, але в той же час він завжди поводився далеко не так бридко, як той же Вова. Він мав рацію, коли казав, що для того, щоб тримати мене на гачку, не обов'язково було спати і бути дбайливим хлопцем.

Все ж таки просто секс він міг би знайти і в інших місцях, але прийшов до мене.

- Ох, зовсім забув! - Влад різко стрибає з ліжка і без пояснень вилітає з кімнати.

Я привстаю, прикриваючись простирадлом, з цікавістю заглядаю через відчинені двері до коридору, намагаючись зрозуміти, що він там робить. Влад повертається з невеликою білою коробочкою, обв'язаною червоним бантом, з кількома невеликими дірками з нерівними краями, ніби їх робили поспіхом тим, що потрапило до рук.

- Сперечаємося, після цього подарунка ти пробачиш мені все на світі. - Застрибує до мене та посміхається.

Я дивлюся в його хитрі очі і не можу стримати усмішку у відповідь. Ні, він справді повернувся до мене не просто для одноразового сексу, хоч і довіряти йому повністю я не можу. Не так швидко.

- Що там? - Обручку відразу ж виключаю, як і будь-яку іншу прикрасу, надто вже велика коробка, хіба що там діамантове кольє з незліченною кількістю каменів.

- Таких подарунків ще жодна дівчина не отримувала, повір мені. - Цілує мене в плече, через простирадло погладжуючи рукою груди, і по моєму тілу проходить приємне тремтіння. - Ну, давай же, відкривай, нам ще треба встигнути поїхати сьогодні в одне місце.

Смикаю стрічку за край, розпускаю бант, повільно піднімаю кришку і застигаю.

- Це Жорж? - питаю, вражено дивлячись на «подарунок». - Ти вкрав у мене павука, а потім подарував? - Закушую губу, щоб не вибухнути від сміху, і переводжу погляд на чоловіка.

- Але ж тобі подобається подарунок, правда?

Чи подобається мені подарунок? Та я місця собі весь цей час не знаходила, вважаючи, що Жорж пав смертю хоробрих у сутичці з лиходіями.

- Тільки помісти його, будь ласка, у тераріум та накрий кришкою. Наступного разу для нього все може закінчитися набагато гірше. Хоча не скажу, що я сильно засмутюся, якщо його раптом розчавлять.

- Де ти його знайшов? - Підводжусь з ліжка, щоб повернути Жоржа на його законне місце.

Відповідь Влада смішить мене, не можу повірити, що він замість того, щоб залишити його у СІЗО, він вирішив повернути мені.

Чую кроки позаду себе і відчуваю, як рука Влада перебирає пасма мого волосся, а його губи починають повільно досліджувати моє тіло, починаючи з шиї та переміщаючись дедалі нижче.Тремтячими руками закриваю кришку тераріуму, саме в той момент, коли чоловік опускається на коліна поруч зі мною і боляче кусає мене за попку.

– Ау. - Тягну його за волосся, закликаючи припинити мої муки.

Влад сміється, піднімається з підлоги, коротко цілує мене в губи і відходить на кілька кроків назад.

- А тепер, як би мені не хотілося повернути тебе в ліжко і зробити все те, що мріяв цілий місяць, але нам треба їхати. Збирайся, допоможеш в одній справі.

Я швидко накидаю на себе сарафан, хапаю мобільний і, не роздумуючи, йду за чоловіком. На подвір'ї нас чекає старенький Ніссан, і на мій запитальний погляд Влад лише посміхається і жартує.

- Довелося розплатитися машиною за свободу, але як я можу жаліти, коли поряд зі мною така неймовірна дама? - Відчиняє мені дверцята, зображуючи галантність, і я забираюся всередину пошарпаного, але напрочуд чистого салону.

- То куди ми їдемо?

– Побачиш, – каже загадково Влад і вирулює з двору.