Кращий друг мого чоловіка - Тая Смоленська

Її брови вгору злітають від подиву. Вирячується то на мене, то на дитину в моїх руках.

— Це твій чи що? — запитує безцеремонно.

— Ну не вкрала ж я його, — вимовляю крізь зуби. Погляд на Макса кидаю, той намагається вмістити наші покупки в пакети, тому не бачить, що поряд зі мною колишня свекруха стоїть.

— Швидко ти вдруге заміж вискочила, однак, — цокає язиком. Потім на мою праву руку поглядом з’їжджає та додає:

— Або не вискочила. Сину то скільки вже?

— Чотири місяці ось скоро, — не маю відповідати, але я занадто добре вихована і просто не можу нагрубити дорослій людині.

— Чотири? — здається, вона подумки робить якісь підрахунки. А я розумію, що, швидше за все, вирішила, що це син Вані.

Уточнити, що я народила не від колишнього чоловіка, не встигаю, тому що він з’являється поряд із матір’ю.

Коситься на мене невдоволено. Самойлов нарешті помічає, що я знову потрапила в скрутну ситуацію. Залишає покупки на стрічці, підходить до нас.

— Доброго дня, Валентино Володимирівно. Давно не бачилися.

Вона коситься на нього, потім на мене. Потім знову на нього. До неї доходить швидше, ніж до її сина, що ми разом.

— Мам, підемо на іншу касу, — каже Іван, він явно незадоволений тим, що вдруге за вечір нас зустрів.

— Іванчику, ти подивися на цих безсоромних! Дитині чотири місяці, це виходить, що вона ще до розлучення тобі з твоїм найкращим другом зраджувала!

Я закочую очі. Пояснювати, що малюк недоношеним народився, не збираюся.

— Я на вулиці тебе почекаю, — говорю Максимові й виходжу із сином, не бажаючи більше ні бачити, ні чути цих людей.

Коли Макс відчиняє багажник, щоб помістити туди коляску та покупки, я раптом говорю.

— Більше до цього супермаркету не їздимо.

— Я тільки «за», — сміється він. В очах бешкетний блиск. Я не можу стримати усмішки, усміхаюся у відповідь.

— Але мені подобається, що моя колишня свекруха вирішила, що я чоловікові зрадила до розлучення. Знаючи її, тепер ще років так п’ять пилятиме його, розповідаючи, що він у жінках нічого не тямить, якщо не зміг розгледіти в мені гулящу натуру.

— Я радий, що тобі ця зустріч не зіпсувала настрій, Оль. Сідай у машину, вже пізно, і ти, і дитина втомилися.