Кращий друг мого чоловіка - Тая Смоленська

Я видихаю лише після того, як грюкають вхідні двері. Усе ще на емоціях і в сльозах, дістаю з шафи спортивну сумку і скидаю туди нечисленні речі, які привезла із собою.

Одягаю сина. Виходжу в коридор і завмираю перед тумбочкою, на якій лежать ключі від машини, що залишив мені Максим.

На мить мої руки тремтять, коли я беру їх. Син відчуває моє хвилювання і починає нервувати.

Востаннє пройшовши квартирою, я взуваюся, замикаю двері і спускаюся ліфтом у двір. Посадивши в машину сина, я вміщую візок у багажник і заводжу двигун. Виїжджаю з міста, прямуючи до батьків. Дорогою мої думки крутяться навколо Максима, його слів і того, що нам ніколи для нього не стати важливішими за Віку та її доньку.

Це шалено боляче й прикро.

Проклинаю свою слабкість, коли на емоціях зателефонувала йому і сказала, що перебуваю в пологовому будинку. Можливо, якби не бачила його, все було б набагато простіше. І зараз я не ревіла б, сидячи за кермом машини і намагаючись втекти від нього.

Приїхавши до батьків, я одразу ж вирушаю на кухню, де знаходжу маму.

Вона здивовано дивиться на нас з Іллюшею.

- Чому не попередила, що приїдете, донечко? Що з обличчям? Ти плакала чи що? З Іллюшею щось не так? Максим теж приїхав?

- Ні, - хитаю головою. - Сама приїхала.

На очі проступають сльози, я вже не можу контролювати свої емоції.

Мама обіймає мене, намагаючись втішити, відчуває, що сталося щось погане.

Сидячи на кухні, за чашкою запашної кави, я розповіла мамі про те, що сталося між мною і Максимом. Моя розповідь переривчаста, переповнена емоціями і сумнівами. Мама слухала мене уважно, час від часу киваючи, у неї самої в очах сльози з'являються.

Я розповідаю їй про все. Виливаю душу і все, що наболіло з того моменту, як я пішла від Максима зі знімком УЗД і пропозицією зробити аборт.

Коли слова закінчуються і я замовкаю, вона зітхає і бере мої руки у свої. Її очі сповнені розуміння і співчуття.

- Доню, - почала вона, - я розумію, як ти почуваєшся. Але ти маєш пам'ятати, що у стосунках завжди є злети і падіння. У тебе з Максимом є син, і це дуже важливо.

- Але мамо, це нічого не змінює, він кохає іншу. Як я можу з цим змиритися і робити вигляд, що все добре?

- Я знаю, це складно. Але Максим - хороший чоловік і чудовий батько. Він піклується про вас, це видно. Ти не повинна відмовлятися від нього без боротьби. Тобі слід спробувати завоювати його серце, спочатку в багатьох пар не все гладко, але в якийсь момент він зрозуміє, що вже не уявляє без вас свого життя.

Я похитала головою, сумніваючись у її словах.

- Мамо, я так втомилася бути сама, - кажу, пригнічено дивлячись у свою чашку кави. - До того ж, після невдалого шлюбу з Іваном і жахливого розлучення я так боюся знову опинитися в такій ситуації й розчаруватися повністю в чоловіках.

Мати міцніше стискає мої руки, дивлячись мені в очі.

- Олю, ти не одна. Ти ніколи не будеш одна. У тебе є Іллюша, у тебе є я, у тебе є твої друзі. І Максим... він, можливо, не розуміє зараз, але він теж потребує тебе.

- Ти думаєш, я повинна спробувати ще раз? Просто вичікувати, коли Максим сам зробить крок назустріч?

- Я думаю, що ти ніколи не дізнаєшся, якщо не спробуєш, - м'яко відповідає мати. - Іноді ми повинні боротися за те, що любимо. І якщо це не спрацює, ти завжди можеш сказати, що спробувала.

Сльози зникають з моїх очей, я киваю, погоджуючись зі словами матері. Вона має рацію. Я вчинила емоційно та імпульсивно. Можливо, Самойлову просто потрібен час.

- Дякую, мамо. Я... я маю це зробити.

Я закидаю наші з сином речі у валізу, сповнена рішучості повернутися до Максима. Можливо, це нерозумно, але мама має рацію: якщо не спробую, то точно пошкодую.

Я беру сплячого Іллюшу на руки. Виходячи з дому, я відчуваю нову хвилю рішучості. Тато допомагає вмістити валізу в багажник машини, я заводжу мотор і повільно їду назад у місто.

Коли паркуюся перед будинком, дуже сподіваюся, що Максим ще не повернувся додому. Зроблю вигляд, що нічого не сталося і це не я в істериці ттікала до батьків.

Ілюша вже прокинувся, я беру його на руки і заходжу в ліфт. Піднімаюся на наш поверх, але варто мені підійти до дверей, як вони різко відчиняються і з квартири практично вибігає схвильований Максим.