О, мій Бос - Ірен Васильєва

Джоанна похитнулася. Втупилась затуманеним поглядом на чоловіка.

- Цього не може бути? Адже вона казала, що любить його? Вона не могла?

- Ще як могла. І це ти йому таку дружину хотіла? - Чоловік махнув рукою в бік лікарні - Жінка, що носить під серцем дитину, не відчуваючи ніяких докорів совісті мало не вбила онука, та що відправила нашого єдиного сина на операційний стіл, ти вважаєш гідна стати членом нашої родини? - Він ненадовго замовк, збираючись з думками. – Якщо ти до  досі так нічого й не усвідомила… Значить, так ніколи й не зрозумієш… Не зрозумієш, що таке цінувати сім'ю… Дати дитині краще і підтримати у всьому, а не переслідувати свої мотиви. - Він стомлено глянув на дружину, сльози застилали йому очі. - Така мати не потрібна нашому синові. З нього проблем і так через тебе достатньо ... - Він знову замовк. - А зараз йди. І вистачить уже дошкуляти бідній дівчинці. Їй і так через тебе дісталося.

Розвернувшись, чоловік попрямував до лікарні, а Джоанна так і залишилася в холі. Вона вся тремтіла, переварюючи те, що сталося.

Як Соня могла так вчинити? Як? І це все через неї? Що вона за мати така? Через свої витівки зараз вона може втратити єдиного сина. І як без нього жити далі? Вона зможе? Ні, не зможе. Не зможе собі цього пробачити.

Соня

 Їй якимось дивом вдалося дістатися своєї машини. Вона їхала вулицями міста, намагаючись втекти від поліції, яка її переслідує.

Тепер, усвідомивши те, що сталося, вона ніби протверезіла.

Перед очима стояв Майкл. Вона помітила, як після пострілу на його грудях почала утворюватися кривава пляма. Вона в нього вистрілила. І влучила.

О Боже, вона його вбила. Що тепер буде? Тепер монастир їй точно не світить. Тепер на неї чекає тюремне ув'язнення. Або ще гірше.

Хтось із рідні Майкла дістанеться до неї першим. Адже таке не вибачають. І її татко не стане за неї заступиться. Їй точно кінець.

У голові роєм крутилися думки. І жодна з них не принесла нічого доброго.

Усі варіанти розвитку подалших подій які вона прокручувала у своїй голові погано закінчувалися. І в жодному з них вона виходу не знаходила.

Дівчина гірко посміхнулася.

- Ну…, тоді вихід тільки один.

Натиснувши на педаль году до упору, звернула кермо вбік і злетіла з моста вниз. Машина, звалившись у воду з мосту, стала швидко в неї занурюватися.

Десь на верху шуміли звуки сирен, що швидко наближалися. Але їй уже було байдуже.

Вода, заповнивши собою салон машини, швидко тягнула її на дно. А разом із нею і саму Соню.