О, мій Бос - Ірен Васильєва

Почута розмова їй точно не припала до душі. Судячи з почутого, на неї не чекає нічого хорошого. Її ув'язнять як злосинницю, без права на оскарження винесеного вердикту.

Як так? Як її тато може так легко обговорювати її майбутнє у заточінні її в стінах якогось там монастиря?

Так, вона молода, могла оступитися. І що? тепер через це відправляти її на заслання до монастиря? Де вона загубить свою молодість та красу?

Шумно видихнувши, дівчина попрямувала до бару. Наливши собі нову склянку віскі осушила ту.

Гаряча рідина обпалила горло. Дівчина скривилася. Соня плюхнулася на диван, прихопивши з собою чергову склянку спиртного.

- Як так сталося? - Розмірковувала та - Коли це моє красиве життя встигло перетворитися на таке лайно? Допивши вміст склянки, дівчина жбурнула його в стіну. - Це та сука у всьому винна. Не влізь вона в її плани, Майкл був би її. І не сиділа б вона зараз, і не гадала, куди заверне її майбутнє.

Соня зло скрипнула зубами.

- Ненавиджу. Ненавиджу все це сімейство разом узятих.

Дівчина метушилася кімнатою, сиплячи прокльонами. Неабияк при цьому набравшись.

- Уб'ю. Вб'ю їх усіх.

Посмішка Соні розпливлася в злісному оскалі.

– І почну з цієї суки та її цуценя.

Натягнувши на себе сарафан з широким запазом і захопивши кофту з капюшоном, щоб хоч трохи приховати свою зовнішність, побігла вниз сходами.

План помсти дозрів у нетверезому розумі. І Соня довго не роздумуючи розпочала його реалізацію. А що? Вибір у неї невеликий. І якщо вона їм зараз не помститься, коли батько дізнається правду, а він її точно дізнається, здійснити свій план помсти у Соні шансу вже не буде.

Зайшовши до кабінету батька, відкрила сейф, пароль вона вже давно підібрала і, прихопивши з того пістолет, вирушила до задуманої мети.

- Не хотіли по-доброму? Ну що ж, ви зробили свій вибір. Але це стерво не отримає Майкла, ніколи. Він мій. Його мати його обіцяла мені. А свого я не віддаю.

Спритними, злагодженими рухами зарядила обойму. Татко добре її навчив. От і знадобилися отримані знання.

Сховавши зброю в кишеню, попрямувала до машини. Випите раніше спиртне давалося про себе знати. Координація рухів явно кульгала. Але Соня твердо йшла до задуманої мети. Вважаючи її єдино правильною.

До лікарні вона дісталася досить швидко. При цьому порушуючи усі правила дорожнього руху. Вона не звертала уваги на клаксони автомобілів, що лунали навкруги. Була немов у трансі своїх думок.

Холодна лють застилала їй очі. Одна лише думка крутилась у голові. Вб'ю. Помщуся. Ще ніхто не наважувався ставати в неї на шляху. Вона завжди отримувала те, чого хоче. І міняти нічого не збирається. Ніхто не сміє йти проти неї. Ніхто. І тим більше якась там дівка.

Під'їхавши до чорного входу будівлі лікарні, попрямувала вже відомому їй номеру палати. Туди де спокійнісінько лежала та, хто зруйнувала всі її плани на майбутнє. Та, кого вона ненавиділа. І кого зараз прибере зі свого шляху.

Ну і що що Майкл її зараз не любить. Її це не хвилювало. Згодом полюбить. Нікуди не дінеться. Ось приберу цю з нашого шляху і все налагодитись.

А те, що саме я приберю цю з нашого шляху, він ніколи не дізнається.

Дівчина сильніше натягла на голову капюшон, намагаючись якомога краще прикрити своє обличчя прямуючи до своеї цілі.