О, мій Бос - Ірен Васильєва

Нарешті, підійшовши до потрібної палати, Соня прислухалася. Було тихо. Трохи прочинивши двері зазирнула всередину.

Елізабет лежала у ліжку. А її дитина спала у дитячому боксі.

Соня, прошмигнувши до кімнати, підійшла до нього ближче. Почала його розглядати. І скільки б не дивилася, не могла збагнути, що там можна любити?

Вона не бачила нічого божественного. Як їй казали, що діти це дар Богів. І не могла зрозуміти, як можна це любити? Пускання слини, та ще й таке все рожеве.

Маленька дитина не викликала в неї жодних емоцій. І вона точно знала, що її дитина також в неї нічого теплого в душі не викличе. Материнство це не її. І переконавшись у цьому остаточно, Соня підняла пістолет і направила його на сплячого малюка.

Що ж, їй навіть неважко буде це зробити.

Елізабет

Елізабет почувши шум у кімнаті. Тихо розвернувшись на ліжку, щоб не потурбувати сон малюка і привстала, розплющивши очі.

І те, що вона побачила кинуло її в холодний піт.

Над ліжечком її сина, що тільки що народився, стояла Соня, стискаючи пістолет у руці.

Елізабет вже хотіла було закричати, як Соня подивилася на неї холодним поглядом.

- Закричеш і я його пристрелю.

Вона вказала на немовля.

Холодний озноб пройшовся по всьому тілу. Боже, тільки не це. Вона не може так втратити свою дитину. Він ще зовсім малюк. Він не заслуговує такого. Краще нехай уб'є її.

- От скажи мені, для чого ти йому здалася, а? Що в тобі є такого чого нема в мені?

Елізабет тяжко проковтнула. Дівчина точно була не в собі. Її погляд був затуманений. Вона дивилася крутивши голову в усі боки, ніби не могла сфокусуватися на чомусь одному. Зіниці розширені. І запах спиртного теж не приносив ніяких втішних новин.

Достукатися до розуму цієї особи явно було важко.

Дещо заспокоював той факт, що Соня зосередила всю увагу на ній. Вона підходила дедалі ближче. Розмахуючи зброєю у її бік. І з кожним своїм кроком віддалялася від ліжечка її сина. І навіть якщо вона сама постраждає від рук цієї ненормальної. Шанс врятуватися у її сина все ж таки буде.

Без бою вона не здасться. І це точ створить шум. Яким вона сподівалася приверне увагу лікарняного персоналу.

І Майкл кудись вийшов. Елізабет важко проковтнула ком, що став у горлі. Милий, де ти? Ти нам так потрібен. Покликала вона подумки. Молячи про допомогу.

- От взагалі зрозуміти Майкла не можу. Гадство, як не намагалася, але не можу.

Соня продовжувала наближатися і говорити. Вона махала руками. Елізабет з жахом розуміла, що та може випадково вистрілити. І все ж таки спробувала привести ту до тями. Поговорити, відволікти. Потягти час. І подумки продовжувала благати про допомогу.

- Соня, поклади зброю. Ти можеш когось випадково поранити. А ти ж цього не хочеш, правда?

Соня сердито засміялася.

- Ну, ти мене повеселила. - Знов дикий сміх - Хоча. Ти майже права. Я можу будь-кого поранити. Тільки от випадковості тут точно не буде.

Вона перестала сміятися. І дивилася своїм холодним поглядом.

- Ось все ж таки скажи, на який ти йому потрібна? - Вона знову махнула пістолетом у бік дитини. - І твой виродок навіщо йому потрібен? Поясни мені. – Прокричала та. - Я не розумію.

Елізабет здригнулася від її крику.

- Ми любимо один одного.

Соня знову засміялася.

- Не сміши мене. Яке нахрен кохання? Я не вірю в це. Вона знову уважно подивилася на Елізабет. - Ні, тут щось інше. І ти мені точно про це розповіси.

- Соня…

- Коли я говорю, ти уважно слухаєш і мовчиш. - Прокричала та - Зрозуміла? Не смій мене перебивати.

Елізабет кивнула, спробувала обережно підвестися з ліжка.

- Лежати. Кудись зібралася?

- Лежу. Вибач. Не ворушуся.

Соня замислилася.

- Хоча… Ану вставай. Теж мені тут розляглася. Я ж стою, і ти постоїш. - Знову обдарувала своєю злісною посмішкою - Не хвилюйся, не втомишся. Не встигнеш. - Злісно пирхнула. - Уже зовсім скоро знову ляжеш. Лише цього разу назавжди. А спочатку... Спочатку ти все ж таки даси відповіді на питання, що так цікавлять мене.

Не встигла Елізабет підвестися, як Соня в кілька кроків подолала розділяючу їхню відстань і вдарила ту рукояткою по обличчю. Елізабет скрикнувши від болю, звалилася на підлогу.

- А це так... про всяк випадок. Щоб відповідаючи на мої питання навіть не замислювалася про брехню.

Соня важко присіла над дівчиною, що лежала  на підлозі

– І так. Приступимо.

Майкл

- Елізабет ти прокинул…

Майкл увійшов до палати і наче скам'янів на місці. Так і не зміг закінчити сказане.