Катастрофа для мільйонера - Альма Лібрем

О так, кому, як не мені, знати.

— Вона попросила мене допомогти тобі з організацією новорічного корпоративу, сказала, що ти сам не справляєшся, а цього року буде багато журналістів, щось там вручатимуть, це важливий етап розвитку фірми… Я не надто вникала, проте, мені здається, можу допомогти.

Спочатку я майже сказав, що жодна допомога мені не потрібна, сам впораюсь, проте в останню мить прикусив язик. Впораюсь, аякже!

Почнемо з того, що я геть забув про той корпоратив. Не вважав його справою першої необхідності, не концентрував на ньому увагу і таке інше. Мені здавалось, що це потім можна встигнути. Але до призначеної дати лишалось трошки часу, наш піар-відділ явно вже надіслав запрошення всім, кому треба, а за організацію я так і не взявся.

Довірити комусь з працівників? Це можна. Наприклад, тій самій Лесі Катастрофі. Не за гарні очі і м’які губи я платитиму їй зарплатню! Про це взагалі краще не думати…

Проте я ледь її знаю. Резюме нормальне, тож, зрештою, завдяки Наташі я справді отримав помічницю з непоганою кваліфікацією, але поняття не маю, що там зі смаком. Розклад вона мені зробить, про зустрічі домовиться, але дозволити без контролю організовувати важливу вечірку?

— Мені справді знадобиться твоя допомога, Наташо, — я підійшов до дівчини ближче.

Вона подивилась мені просто в очі. Така наївна, така юна… Будь-який нормальний чоловік хотів би зараз поцілувати ці п’янкі, підведені червоною помадою вуста. А я думаю, мов ненормальний, про Катастрофу, що сидить у мене в приймальні, згадую, як вона вчора з переляку вмудрилась подряпати мені шию…

Трясця!

— У мене дуже багато роботи, — продовжив я, — та й я не надто розбираюсь в цих святах… А в твоєму смаку я геть не сумніваюсь. Проте я не можу лишити тебе один на один з цим завданням, то було б надто нахабно та жорстоко з мого боку…

 Наташа ніжно посміхнулась, ніби чекаючи, що зараз я оголошу, як ми працюватимемо разом і яких досягнемо успіхів.

— Тож я з задоволенням звелю моїй особистій помічниці, Лесі, зайнятись цим з тобою, — закінчив я. — Разом все організуєте, так? Думаю, вона впорається. На цей час ти матимеш повне право нею керувати.

— Гаразд, — Наташа явно посумнішала. — Дякую за підмогу. Це мило з твого боку.

— Мило — те, що ти погодилась мені допомогти.

— Ми ж друзі, — здається, дівчина прекрасно усвідомлювала, що це не так. — Повинні допомагати одне одному.

Я кивнув, ледь стримуючись, щоб не загарчати від злості. Треба подзвонити мамі і сказати, аби так більше не вчиняла! Досить кидати мені в обійми цю дівчину. Вона хороша, і це буде жахливо образливо та неправильно з мого боку — просто приймати допомогу Наталії, користуватись нею.

Новорічний корпоратив — перше та останнє, в чому вона приходить мені на допомогу.

І добре, що Леся теж цим займеться. Можливо, менше сидітиме в приймальні.

Мені відчайдушно не хотілось бачити цю жінку так часто. Ні, геть не тому. що вона мені неприємна!

Просто я підозрював, що одного разу таки не втримаюсь і спробую повторити наш поцілунок… А це не потрібно нікому з нас, і мені в першу чергу!