Катастрофа для мільйонера - Альма Лібрем

Ми якось непомітно перейшли на “ти”, і я вже навіть зробила висновок, що це буде дуже непогана спільна робота, зовсім не все так жахливо, як я собі встигла уявити.

— Правда? — зраділа Наташа. — Добре, що Кирило вирішив поставити нас працювати у парі. Так ми точно зробимо все правильно і досягнемо гідного результату. Може, мій батько нарешті зрозуміє, що я здатна на щось більше, аніж просто бути “окрасою свята”. Ненавиджу цю фразу.

Я примружилась. О, це вже цікаво.

— Так, — кивнула я, — жінки здатні набагато на більше, аніж просто гарненько стояти поруч. А ти, виходить, хочеш працювати?

— Звісно!

— Напевне, — продовжила я, — хотіла, аби Кирило це все слухав і схвалив?

Наташа зиркнула на мене, а тоді пошепки озвалась:

— Насправді, я рада, що він дав мені можливість з тобою попрацювати. Я думаю, він сам не надто серйозно ставиться до цього свята і навіть про нього забув. А я вважаю, що в такій обстановці можна приймати дуже важливі рішення… Наприклад, підписати кілька важливих ділових контрактів. Це ж соціальна сфера, треба вміти в ній крутитись! Але Кирилові, на жаль, це не цікаво. Він бізнесмен аж до кісток. Якось ми розмовляли, і це був постійний діалог про гроші, гроші, гроші. Не те щоб я за бідність, — Наташа кокетливо накрутила локон на пальчик, ніби показуючи, що вона точно не заперечує важливість фінансів в житті людини, — просто я за те, щоб користуватись і іншими механізмами!

— Ви з Кирилом, я бачу, зовсім різні, — обережно промовила я.

— Так, — зітхнула Наташа. — Він ніколи не оцінить того, чим цікавлюсь я. Мої батьки вважають, — вона міцно стиснула губи, — що нам було б добре багато спілкуватись… і не тільки. Але насправді між нами прірва, і я не впевнена, що через неї варто зводити мости. Ви ж не зможете зсунути докупи дві земні плити, правда? Максимум — ходити по тих самих мостах, а це добре лише для обмеженого ділового спілкування.

— Поетично звучить, — кивнула я.

— Так, — мрійливо усміхнулась Наташа. — От якби тільки хтось зміг зрозуміти, що можна комбінувати цю літературність і прагматичність…

Я уважніше придивилась до дівчини. Ні, гарантовано, вона не хоче за Кирила заміж. Жодного романтичного проблиску в цих юних очах. Такій дівчині подавай справжнє кохання, а не шлюб з розрахунку.

Так що на Кирила вона не претендує, навпаки, планує, що зробить все вдало, і оточуючі визнають її вміння. Не засуджуватимуть, дозволять самостійно розвиватись. Коротше, правильні у дівчинки наміри, все добре буде! І я з задоволенням допоможу.

— Думаю, — промовила я рішуче, — ми зможемо це довести і гарно підготуємо свято. Втремо Кирилові носа. А то він, якщо чесно, надто пихатий і думає, що його думка — єдина правильна.

— Так? — заморгала Наташа. — Напевне, ти його краще знаєш за мене. Ми з ним майже не спілкувались, та й не те щоб я вельми прагнула… Гаразд, в будь-якому випадку. Треба братись за роботу!

Я кивнула.

Що ж, ще вчора у мене все було погано, а зараз я планую допомогти молодій спадкоємиці багатої родини самоствердитись і організувати щось серйозніше за домашню вечірку. І навіть в захваті від її ідей.

А головне, радію, що вона не претендує на чоловіка, з яким її відверто зводять. Чому? Бо я сама хотіла б з ним бути.

Дідько… Здається, це добром не скінчиться. Але на те я й Леся Катастрофа, щоб коїти дурниці!