Обіцяю бути твоєю - Адалін Черно

Відволікає мене дзвінок телефона. На екрані ім’я моєї помічниці. Я начебто не спізнююся, але все ж відповідаю, розгублена її дзвінком.

— Валеріє Дмитрівно, — стривожено вимовляє Юля. — Там документи прийшли. Наші салони закривають.

— Що значить закривають? — здивовано запитую.

— Ми якусь перевірку не пройшли. Мені тільки що подзвонили й документ відправили. Я не повірила, але щойно подзвонила Свєта і сказала, що її не пустили на роботу поліціянти біля входу. Не дозволили відкрити салон. Я відправила вам документи, ви отримали?

— Я передзвоню, Юль. Дай мені кілька хвилин.

Документи я відкриваю відразу, як вимикаюся. Пробігаю очима і відразу розумію, що це не просто так. Нічого ми насправді не порушили й закривають нас тільки тому, що мій колишній чоловік козлина. Я роблю глибокий вдих і повільний видих, набираю юриста, який консультував мене колись. Заразом одягаюся, дістаючи із шафи те, що перше потрапить під руку.

— Аркадіє Петровичу, вибачте, що зранку. Не розбудила?

— Ні, Лєрочко. Не розбудили. У вас щось сталося? З голосу чую, що так.

— Ви як завжди проникливі. Ми можемо зустрітись?

— Звісно. На тому ж місці? Годині о третій я зможу під’їхати.

— Чудово. Буду чекати вас із круасанами.

— Не залишаєте мені вибору, — сміється він.

Ми прощаємося, і я припиняю збиратися, розуміючи, що їхати тепер мені нікуди. Необхідно обдзвонити дівчат і сказати, що сьогодні в них відгул. Це Світлана, як завжди, приходить рано, а інші може й виїхати з дому ще не встигли. Ще доведеться передзвонити клієнтам і сказати, що сьогодні ми ніяк не зможемо їх прийняти. І якщо з дівчатами значно простіше, то з тими, хто розраховував отримати послуги, легко точно не буде.