Всупереч здоровому глузду - Єфремова Анастасія
Я не знаю скільки часу минуло, що відбувалось поки я перебувала в стані забуття. Я відчувала дотики, мене хтось гладив по спині й ніс на руках, а далі знову провалля.
Пришла до тями я вже з кисневою маскою на обличчі. В палаті знаходилась лише я і згущений комок нервів – Олексій Михайлович.
Олексій
- Ти пам’ятаєш який сьогодні день?
- Середа – ну, це вже не погано
- А те, що трапилось в палаті? Ліз, за дверима поліція, котра чекає ще й на твою розповідь.
- Я все чудово пам’ятаю чи майже все.
- Лізо, мені потрібно аби ви зосередились.
- А д е він?
- В нокауті з фіксацією. – і зламаною щелепою, а це дуже велика моя проблема та тобі про це зараз знати не потрібно.
- Хмм…Дякую. Я зараз вже встану.- знайшлась, бляха, мати Тереза. Встане вона.
- На сьогодні ви від роботи звільнена. Можете залишитись в лікарні на ніч, чи я викличу вам таксі. Загрози для вашого життя нема.
- Ні, про це не може бути й мови. Хто ж буде в ніч? – може гіпоксія все ж таки задовго було? Чи вона дума що на всю лікарню не знайдеться ні одного лікаря без придушення? Мда… - Я залишусь замість вас і взагалі не качайте права, тут завідувач я.
- Олексій Михайлович, я знаю що відносини між нами натягнуті, але, будь ласка, почуйте мене! Мені не можна додому. Моя мама знає, що я в нічну і в неї з’являться питання на які я не відшукаю відповіді. – теж мені проблема, доросла ж дівка…
- Залишіться у хлопця. Хай забере Вас.
- А може уявімо, що я пацієнтка?
- Не вийде.
- У мене нема хлопця – і з ким тоді я тебе бачив, та зараз не до цього.
- А подруги?
- Тільки друг Женя, але у нього я залишатись не буду!
- Окей, в будь-якому разі ця палата ваша на цілу ніч.
- Це четверта?
- О Боже, не будь те дурепою та припиніть вірити санітаркам, в ній помирають не частіше ніж в інших.
- А як же батюшка, що приходив?
- Ліза, запам’ятай, вони теж можуть хворіти, а їх головний медичний ВНЗ не закінчував.
- Не смішно.
- Мені теж. Я відійду подзвонити – відчуваю флеш-беки - Ви залишайтесь на місці. Занесу Вам чаю пізніше.
***
- Машуль, привіт!
- Привіт, ти скоро, бо ми вийшли прогулятися, можеш приїхати одразу в парк і забереш Соньку.
- Маш, маю проблеми на роботі й мені потрібно залишитися на нічну. Ти маєш розуміти ти ж і сама лік...
- Можеш не продовжувати, це не має сенсу. – лід у голосі, це вже схоже на мою дружину. – Ти обіцяв залишитись зі своєю донькою. В мене були плани й вони будуть куди важливіші, ніж ще один бомж з гіпертонією.
- Маш, давай я повторю аби ти зрозуміла. Мені нема на кого залишити лікарню вночі. Дитину забрати в лікарю на ніч я не можу, то ж увійди в моє становище.
- А коли ти входитимеш у моє? Мені набридло сидіти вдома одній. Ти працюєш, а я у вічному декреті. Ти повинен приїжджати додому і допомагати мені з нашою дочкою, батько вихідного дня.
- Маш, це робота, адже я мушу вас забезпечувати. Ми обидва розуміли на що йдемо, коли зберегли малечу та і від думки про декрет не я кип’ятком пісяв.
- Я мужика поруч хочу. Хочу, щоб додому він приходив щодня в один час. Без несподіваних викликів на вихідні та незаплановані нічні зміни.
- Маріє, я більш ніж порядний чоловік перед тобою. Кожну вільну хвилину поза роботою я проводжу разом з вами та ти знаєш, що це так. Ти сама лікар і пречудово знаєш всю специфіку роботи.
– Тепер я не лікар, а домогосподарка. – Домогосподарка… приготовлена їжа у холодильнику, вже за радість. Випрана білизна за чудо… Іноді в мене закрадається думка, що вона сама вдома не часто буває. Але розумію, що це маячня, тому що Соні лише 4 роки та одну її, дружина не залишить вдома.
- Машуль, давай у суботу поїдемо до заміського комплексу? Я буду з донькою, а ти можеш піти на масаж або куди твоїй душі завгодно. Що скажеш?
- Фух, вмієш ти вмовити, Левковський - сподіваюся мені не здалося і її голос пом'якшав - До завтра, чоловіче.
Що ж, з однією проблемою розібрався. Залишився чай.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно