Всупереч здоровому глузду - Єфремова Анастасія

З першої хвилини мені не сподобався новий хворий, явно залежний у стані абстиненції, простіше кажучи ломка. Може і добре що містер Пихатько поряд? Весь час огляду чоловік не може зосередитись на розмові. На питання чи вживає наркотичні речовини, твердо відповідає ні. Боже, хай вони зрозуміють, що брехати нема сенсу, коли в нього на лобі написано - залежний.

- Єлизавето Миколаївна, продовжуйте огляд хворого, мені потрібно відповісти.

- Давайте я Вас послухаю – звертаюсь я до хворого - встаньте будь ласка і підніміть кофтину.

Коли він її підняв, я помітила ділянки ін’єкцій. Він зрозумів куди спрямований мій погляд, його очі в мить стали темними, я хотіла запитати чи все нормально, але не встигла. Навіть зараз я не розумію чим могла спровокувати його.

Все, що відбулося далі ще надовго закарбується в моїй голові. Його очі палають вогнем, руки огортаючи пальцями мою шию повністю перекривають прохід кисень і я немов риба б’юся в конвульсивному  намаганні вижити. Він погрожував, називав Кариною. Час тягнувся неймовірно довго і важко. Я почала втрачати свідомість. Коли я його оглядала, ми знаходились біля його ліжка, але в якийсь момент я розумію, що моє тіло притиснуте до стіни з протилежної сторони. Я припиняю відчувати ноги, перед очима пливе туман і постають чорні плями. Мої груди більше не намагаються боротись… Я тихо відходжу, помираю, а на думці лише одне: «За що?». Я почула крик, а може мені просто здається. Боже, заверши це швидше. Мені боляче, все немов палає. А далі темрява.

p.s. Я дуже вдячна кожному читачу. Ви моє натхнення. 
Для тих хто любить візуали, сьогодні в мене в блозі вийшов візуал по трьом героям. ;-)

Люблю!