Всупереч здоровому глузду - Єфремова Анастасія

- Олексійчик, запам’ятай, не буває старих жінок, кожна вирішує свій вік сама. Я от до прикладу жінка невизначеного віку, і від того ще чудовіше. А з приводу хлопця. Обернись до вікна і поглянь сам.

*** 2 серпня близько 15:56

Ліза***

- Лізон, ну скільки тебе можна чекати?

- Женя, я затрималась на чотирнадцять хвилин. – відповідаю я і падаю в обійми.

- А здалось немов ціла вічність.

- Припини мене лоскотати, я ж довго не протримаюсь – майже стримуючи крик прохаю.

Женя це не просто друг, це брат якого в мене ніколи не було. Наші мами подружки з самого дитинства і як бува, їх діти продовжують традицію таких стосунків. В дитинстві в нас було все спільне. Ми навіть ходили на один горщик, а, як на мене це показник близькості. В школі на великій перерві, Женька таскав мені їжу. Всі в школі думали, що ми пара, а нам від того було ще веселіше. Мої подружки заздрили, адже у них не було уваги від хлопця на два класи їх старшого. Ми прикидались і то був наш секрет. Десять років тому, він покинув мене, це мале гімно вирішило поїхати до Львова на навчання, то ж останні два класи в школі я відчувала себе максимально самотньо. Та вступивши до медичного часу на нудьгу стає значно менше. Перші три курси це максимальна жесть, яку зможуть зрозуміти лише ті, котрі проходили через це. Коли я була на четвертому курсі, мій друг знову до мене повернувся. З собою він привіз Алісу, то ж подальші три роки ми провели втрьох.

- Женя, дякую, що забрав з роботи.

- Все нормально, мене твоя мама попрохала, бо ніхто не хоче на святі їсти холодну їжу – з посмішкою відповідає друг.

- Не так сильно я й запізнююсь.

- Минулий раз пам’ятаєш?

- Я застрягла в ліфті.

- Тому в цей раз ми вирішили подбати про тебе і служби міста.

- Дуже смішно. Їдемо мовчки й швидше, вже на 20 хвилин спізнюємось.

- В тому й вся справа – з все тією ж посмішкою відповідає Женька.

*справжнє ПІБ пацієнта змінено. P.S. більшість пацієнтів та деякі ситуації не є вигаданими, а взяті з реальної роботи та досвіду колег.