Всупереч здоровому глузду - Єфремова Анастасія

- Олексію, що з моєю донькою? Що ти гаденя з нею зробив? Боже, золотце моє. Олексію, я з ким розмовляю?

- Тато – кричить дочка.

Вдихаю…Видихаю… І пиздець

- Світлана Федорівна, з вашою дочкою нічого не потрібно робити, вона в цьому плані й так самостійна дівчинка. Займіться краще онукою зараз, якщо на дочку часу не вистачило в житті.

На другому поверсі заношу дружину в душ і обливаю прохолодною водою. Примушую пити воду, їй потрібно промити шлунок. Вона вочевидь під чимось. Нічого не залишається як засінути їй пальці до рота, аби викликати блювання. Її рве вже у ванній. Роздягаю і мене стопорить. У неї на боці та ззаду на шиї засос. Якого чорта? Так, стоп. З цим ти розберешся пізніше, зараз потрібно абстрагуватися та віднести це тіло до ліжка.

Дідько, приїхав я поговорити називається.

Мабуть, перенесемо це  на потім. Немає з неї користі зараз у такому стані.

Їду назад на роботу. Якийсь день бабака, не інакше.

Заходжу до свого кабінету, падаю в крісло і тру скроні. Було б непогано поспати, але куди там. За кілька хвилин заходить хворий, за ним ще один. Після 4 хворих, я збився з рахунку. Як мене дратує цей день і все, що в ньому відбувалося, хоч ні, прогулянка вранці була яскравою плямою.

Стук у двері.

- Алек..

- Я зайнятий - зриваючи на крик обертаюсь і бачу Лізу у дверях, що поспішає зачинити за собою двері.

-Заходь, пробач, я просто дуже втомився.

- Вибачте, це через мене ви не спали вночі, я відпрацюю вашу зміну цього тижня.

- Побачимо, що там у тебе? – відповідаю дівчині, паралельно протираючи очі.

- Ви просили принести документацію зі сховища.

- Дякую, Ліз, я вже забув про це. Ти обідала? - Сподіваюся, що хоч хтось складе мені компанію і в мене з'явиться привід вийти на вулицю. Там осіння прохолода, тут потік поганих думок.

- Ні, я ще не їла, ходімо до їдальні?

- Ні, ходімо Єлизавета в кафе біля скверу, мені потрібна ситна їжа сьогодні. Хоч Галочка і смачно готує, але дієтично.

- Я переодягнуся і чекаю вас біля виходу. – її швидкоплинна посмішка, піднімає мені настрій. Миле оку створення.

Я запропонував Лізі разом поїсти з надією на те, що моя агресія цього дня зменшиться. Вдома мене чекає жахливо складна розмова з дружиною. Мені гидко від однієї думки, що вона з кимось була. У нашому житті було різне, сходилися, мирилися, сварилися, але я ніколи не думав про зраду. Вважав усе це тимчасовими труднощами та вірив у щирість її почуттів. Коли вона востаннє йшла, я здогадувався, що через якогось мужика, але доказів так і не знайшов, від чого мені стало легше тоді.

Чекаю Лізу. Вона вийшла і я зрозумів, що мені подобається, ні, я сказав би притягує до неї - її легкість. Легкість рухів, міміки, мислення з нею так просто, без здогадів і претензій.

Ми чудово провели час у кафе, розмова була, як і сама Ліза.

На зворотному шляху, йдучи алеєю вона із захопленням розповідала про свою улюблену книгу, її було страшенно цікаво слухати. Вона так заговорилася, що спіткнулась об бордюр, благо, моя реакція виявилася швидше за мій розум, я рефлекторно підхопив її, вона знову опинилася в моїх обіймах. Її обличчя виявилося неприпустимо близько, і я нахилився до нього.