Морок. Повірити у неможливе. - Лія Тан

Втомлені та щасливі, закохані покинули санвузол через пів години. Правда Нестор спровадив Злату швидше, лише через десять хвилин з’явився у кімнаті. За цей час дівчина встигла одягнутися, і навіть причесатися.

Нестор наближався до неї звабливо посміхаючись. Він був одягнений у чорну сорочку, і такі ж костюмні штани. Злата примружившись дивилася на нього. Він надзвичайний, красивий, привабливий і байдуже, що старший за неї на цілих десять років. Готова закохуватися в нього знову і знову.

Нестор ніжно пригорнув дівчину до себе, надто серйозно заглядаючи в її очі.

— Що це за такий погляд, моя золота дівчинко?

— Який? — Зняла брову в гору.

— Незвичний. Відчуття такі, наче я на аукціоні. — Ніжно торкнувся малинових вуст поцілунком.

— Тобі здалося, Несторе. — Відмахнулася й заглянувши в очі коханого, в котре попросила. — Поїхали. Я хвилююся за Власа.

— Поїхали. — Посміхнувся чоловік. — Я теж скучив за ним.

До сина їхали в обіймах одне одного. Нестор розпитував про Власа, все до найменших дрібниць, адже за ці п’ять днів вони навіть толком поговорити не мали часу.

Злата заспокоїлася коли притисла сина до себе, а він щасливий посміхався їй крізь сльози, гризучи великого пальчика. Схопивши сина зацілувала його.

Бачила як Нестор спостерігав за ними, розуміла він теж хоче сина на руки, але поки сама не могла натішитися ним. Поклавши малюка на ліжко гралася з ним, шепотіла ніжності, пестила. Малюк намагався сісти, хапаючись матір за руку.

Нестор присів поруч притулившись до дівчини. Ніжно обняв її.

— Коли я вперше прийшов до тями, при не чіткій свідомості боявся, аби ти не втратила маля. — Зірвано прошепотів.

Дівчина відчула як сильна рука легенько стисла її талію. Перевела погляд на нього, здавалося в очах чоловіка, бачила той страх, який він відчував тоді. Прикривши повіки притулилася головою до його обличчя.

— Я не хочу згадувати той час. Я тоді не жила. В мене була лише одна мета, виносити сина. — Зітхнула та здавлено додала. — Та і потім нічого не змінилося, без тебе це було не життя. — Нервово облизнула губи, ледь не зі сльозами додавши. — Я марила тобою.

Нестор притиснув свою кохану міцніше до себе.

— Пробач та я не міг з’явитися раніше. Мені добряче дісталося.

Злата раптом звільнилася з обіймів чоловіка, й заглянувши в його очі напружено запитала.

— Як трапилося так, що твоя запальничка опинилася в іншого чоловіка? Його з прийняли за тебе?!! А як же ідентифікація? Це все якось підозріло?!! — Обурилася взявши сина на руки.

Нестор зітхнув пильно дивлячись на дівчину.

— Про це подбав, Роман Олексійович. — Потягнувшись забрав сина, який посміхався йому милою беззубою посмішкою. — Злато, тоді ніхто не давав жодних гарантій, що я житиму, що не помру від больового шоку. Моє тіло було суцільним місивом... — Притиснув сина до себе.

Злата проковтнула ком, що утворився від уявлення моторошної картини. На очах заблищали сльози.

— Саме тому ти зараз ховаєшся у мороку? — Зірвано запитала.

Нестор зітхнув, поцілувавши сина у маківку.

— Злато, пластику зробили лише на обличчі. Решту ще потрібно чекати... Єдиним, що залишилося неушкодженим це лише живіт та грудна клітка. Та ти не переймайся, це не страшно, життєво важливі органи не пошкоджені.

Злата не могла стримати сліз. Усвідомлювала скільки болю йому довелося терпіти.

— Іди до мене. — Лагідно попросив Нестор.

Вона одразу виконала його прохання, змахнувши сльози. Романов міцно обійняв дівчину однією рукою, тримаючи сина іншою.

— Не плач моя мила, саме тому я не хотів, щоб ти бачила мене потворного.