Всупереч здоровому глузду - Єфремова Анастасія

***Ліза***

Вивалюю Нелі розповідь про останні місяці життя й бачу як в цієї чарівної жінки, завжди веселої та харизматичної, очі стають пустими.

- Ліза, ти знаєш, що я вважаю тебе молодою порядною дівчиною. Але підімо послідовно. Ти просто взяла й на слово повірила Маші?

- Нелі, я розуміла, що він одружений й може просто гратись зі мною. Мати завжди мене попереджала про таке.

- Зараз не про твою мати. Це наступний пункт. Чому ти так легко повірила їй?

- Вона показала повідомлення з його номера.

- Але Ліза, навіть така рептилія як я, знає, що це все можна підробити.

- В той момент, я не подумала про це.

- Ліза, може це буде жорстоко, але нащо ти мала інтим з людиною, якій не довіряла? Якщо ти думала, що він, так би мовити, живе на дві родини, хоча по факту це так і було! З жінкою він не вів контакти, але по факту родина в нього була. Просто я хочу зрозуміти тебе.

- Нелі, тобі це не вдасться, бо я сама не можу цього зробити – з посмішкою відповідаю жінці – Я йому довіряла…

- Але не достатньо!

- Так, бо я не вірила в першу чергу в самій собі.

- Добре, давай зараз ми не будемо займатись самопізнанням. Йдемо далі. Я з твоєї розповіді зрозуміла, що мати намагалась вас з Женею звести, але ж після його намагання тебе зґвалтувати, вона стовідсотково буде на твоєму боці. Може це якимось чином вплине на ваше примирення?

- Якщо я їй розкажу про його намагання, то скоріше за все вона мені задасть лише одне питання: «Ти що потерпіть не могла?».

- Та не може такого бути - впевненно каже жінка

- Вір мені. Вона дуже давно бажала й бажає нашого союзу. Це ще одна причина через яку я не поїхала до себе додому.

-  Наступне питання. Тобі не здається, що знайти вільне місце у вихідний день на нижній полиці потягу на Одесу за пару годин до відправлення, це доволі важко. Вона або знала до цього й забронювала, або їй дуже пощастило.

- Думала про це, коли їхала назад в плацкарті біля туалету. Та давай зараз про інше, розкажи як Льоша?

- А сама ти що думаєш? Він в глибокій депресії. Я зараз можу сказати щось доволі неприємне, але вислухати ти мене повинна. Домовились?

В знак згоди киваю головою

-  Тоді слухай. В той самий день, коли ти вирішила карколомно поїхати з міста, Олексій виводив Марію на так бби мовити «чисту воду». Там звісно закручена історія, але все йшло як по маслу, доки Машка не виклала свій останній козир з рукава – тебе – каже жінка й вказує пальцем на мене - Так, дівчинка, не дивуйся. Вона звісно не підозрювала, що її чекає, так би мовити, западло, адже вона сама планувала поїхати якомога далі після того, як отримає грошики від коханця й по можливості звинуватити у всьому Олексій - піджимає губи, Нелі - Звісно аби збити більше грошенят. Душа в неї чорна, то ж вирішила вона на останок конкретно піднасрати й розсварити вас обох та як ти бачиш в неї все вдалося – буквально на долі секунди Нелі взяла паузу, ніби щось обдумуючи  – Я все ж таки впевнена, що твоя мати в цьому може бути замішана, та доказів в мене ніяких, то ж поки упустимо цю тему. Льоша приїхав на вокзал, коли твій потяг вже завертав за поворот.

- Він весь цей час знав що я в Одесі?

- Так, а що це змінює? – витріщивши очі запитує жінка - Одеса, це не хутір близь Диканьки, Ліза! Там кожна собака іншу не знає, бо так тільки в Полтаві працює. Забудь, ми зараз знову не про те, що треба. Так от, він не придумав нічого краще, ніж напитись. Ця доросла дитина вихлистала Бог тільки знає скільки вина й спала в обіймах з твоєю нічною сорочкою. Тобі, до речі, теж голову треба відкрутити. Навіщо ти телефон змінила? Він дзвонив сам, дзвонив з мого, від наших медсестер та санітарок, я розумію, що з похмілля, та довго до нього ж доходило, що ти не навіжена котра блокує навіть невідомі їй номери.

- Мене Женя вмовив його змінити на деякий час.

- Мене Женя вмовив змінити його на деякий час. А своєї голови нема? Відкрутили?  Вона відмовила? – перекривлює мене Нелі

- Я не бажала їм заважати.

- Все з тобою зрозуміло – махає в мою сторону жінка - Слухай далі. Маша в слід за тобою укотила, вона не сказала куди, а нам було й не цікаво, по правді кажучи. Пані Світлана, теща нашого Льоші залишилась жити з ним й виховувати разом онуку. Не дивись так, в мене самої від неї досі очі на лобі. Льоша перший тиждень взагалі не знаходив собі місця. Весь час поривався поїхати в слід за тобою, але я зуміла вмовити його, полишити цю ідею.

- І як вам це вдалось?

- Ну він не дурний хлопчик, я просто дала зрозуміти, що єдине місце де він може спробувати тебе шукати це: по-перше, на вокзалі, по-друге, біля Дюка. Але звідусіль його погонять цигані. Що, не смішно? Мені теж. Та сказала, що простіше тоді Соню в дитячий будинок здати, бо дитина залишилась явною сиріткою. Ну він і взявся за голову. На роботі справи налагодились. В майстерні став часто пропадати. Він скоро з тих тумбочок зможе дім збудувати… Від Машки місяця два нічого не було чутно. Але вона не полишає спроб залишити Олексія без майна й дитини, хоча Соня їй потрібна тільки, аби гроші з Льоші збивати. Ти тільки но уяви, це кудряве курвисько будучи вагітною з животом закрутила роман з адвокатом. Він допоміг їй скласти документи для розлучення. Вже другий місяць у них йдуть баталії за дитину й будинок в якому вони жили. Олексій програє діло. Якщо за Соню він ще намагається боротись, то за наш із ним будинок – ні. Йому погано без тебе.

*Дзвінок у квартиру

- Боже, я ж забула, він мені Соню сьогодні повинен був привести.- спохватилась шокована жінка

- Не кажи про мене. Благаю!

- Ліза, тобі не болить за нього?

- Болить, та дай мені кілька днів.

- Я звісно зроблю це для тебе, але думками я тебе не підтримую. Просто аби ти знала.

- Я сховаюсь на балконі.

- Боже, дитячий садок…

Сиджу як малолітня дурепа на балконі до тих пір поки Нелі не дасть мені відмашку повернутись всередину. Її все ще нема, аж тут я бачу Льошу, який виходить з під’їзду й направляється до своєї машини. Моє серце починає вириватись з грудей. Він з вигляду постарів. На обличчі красується борода, якої раніше ніколи не було. Чоловік не виглядає неохайним, він має вигляд хворобливої людини. Аби швидше поїхати від Жені, мені довелось набрехати й замазати залишки синців тональним кремом. Льоша можливо б й не звернув увагу на руки, але залишки бридкого засосу все ще присутні. Я не хочу аби він це бачив й тільки через це відстрочую нашу зустріч.